«Там обстріли, але вони їдуть сюди на екскурсію». Як живе музей у Батурині, який воскрес після російського вогню
Батурин на Чернігівщині зустрічає тишею та яскравим сонцем. Лише біля Споруда фортечного типу всередині давніх міст, найбільш укріплена частина фортеці.цитаделі колишньої козацької фортеці можна зустріти жвавий рух: у білу «газельку» на сумських номерах радісно застрибують діти, у них щойно закінчилась екскурсія.
«Приїхали з Шостки, яка обстрілюється часто, але їздять до нас», — пояснює Любов Кіяшко, заступниця директорки заповідника «Гетьманська столиця». За пів години цю екскурсійну групу замінить ще одна.
Зараз у Батурині живе трохи більш як 2 тисячі людей, а саме місто радше нагадує село, але у XVII-XVIII ст. це була гетьманська столиця з населенням понад 10 тисяч людей. Аж поки сюди не прийшла росія. До неї звідси — трохи більше сотні кілометрів.
Коли почалася Тривала у 1700-1721 роках.Північна війна між московським царством та Швецією, тодішній гетьман Іван Мазепа разом із козаками спершу воював на боці Петра I. Утім, у 1708 році він вирішив перейти на бік короля Карла XII, бо цар фактично відмовився захищати українські землі.
Дізнавшись про це, Петро I на знак помсти наказав стерти з лиця землі Батурин, а всіх його мешканців — убити. За різними оцінками, московити вбили тут до 15 тисяч людей, включно з тими козаками, які до останнього боронили столицю.
За кількадесят років місто воскресив інший гетьман — Кирило Розумовський, йому судилося стати останнім очільником середньовічної козацької держави. Він знову зробив Батурин столицею, а на схилі літ спорудив собі чималенький палац та Воскресенську церкву, де його після смерті й поховали.
По смерті останнього гетьмана у 1803 році в палаці оселився син Кирила — Андрій. Він володів палацом до своєї смерті у 1836 році, але за 10 років до цього замок пережив масштабну пожежу, внаслідок якої зазнав величезних руйнувань. По смерті Андрія Розумовського палац перетворився на пустку, а сам Батурин залишався звичайним провінційним містечком.
Небайдужі нащадки Кирила Розумовського прагнули відродити палац. Таким був його правнук Каміл, який, живучи в Австро-Угорщині, виділив кошти на реставрацію палацу, аби там надалі створили Музей народного мистецтва. Але цьому не судилося статися через вир Першої світової війни, а згодом — революції 1917-1921 років. А у 1924-му палац знову сколихнула велика пожежа.
Страждали й інші пам’ятки козацької епохи, але вже від рук комуністів. У 1927 році завідувач Конотопського краєзнавчого музею Олег Поплавський приїхав до Батурина з експедиційною групою та наказав розкрити склеп, де спочивало тіло Розумовського. Звідти вони викрали серце останнього гетьмана та заховали, а де воно зараз — досі невідомо.
За відновлення пам’яті про колишню гетьманську столицю взялися в перші роки незалежності. У 1993 році тут створили однойменний заповідник, який вмістився в одній будівлі — Будинку генерального суду (він же будинок Василя Кочубея — генерального судді за гетьманства Івана Мазепи).
А вже у 2008 році — до 300-річчя Батуринської трагедії — за програмою Віктора Ющенка тут відбудували цитадель зруйнованої фортеці, а заповідник отримав статус національного. За це вдячні батуринці назвали на честь четвертого президента України провулок, що веде до заповідника.
«Нас оминула окупація, але ми все чули й чуємо»
У 2022-му, коли російські колони йшли наступом на Київ через Чернігівщину, колишня козацька столиця постійно здригалася від вибухів, однак не опинилася під контролем ворога.
Нині з сусідніх Конотопа та Глухова добре чутно звуки від «прильотів» російських КАБів та ракет, але, на щастя, сам Батурин від обстрілів не постраждав. Нещодавно місто спіткала ще одна біда: росіяни отруїли річку Сейм і у водоймі вимерло чимало риби. Пані Любов згадує — сморід чули по всьому місту.
У перші дні великої війни музейники почали ховати пам’ятки. На вікна наклеїли плівки, а поблизу історичних будівель наскладали мішки з піском, щоб захистити їх від прильоту уламків та пожежі. Воскові фігури українських гетьманів заховали в підвалі.
Про туристів на початку повномасштабного вторгнення не йшлося, та влітку вже стало спокійніше і відвідувачів почали приймати. А вже восени 2022-го «Гетьманська столиця» зрівнялася за кількістю гостей з Києво-Печерською лаврою, яка до цього приймала найбільше гостей — понад 1 млн людей на рік.
«У 2021-му, попри Covid і все таке інше, ми прийняли 177 тисяч відвідувачів. Війна, звісно, вплинула, тут не в порівнянні взагалі. Але ось минулого року ми прийняли близько 70 тисяч відвідувачів. І це ще не враховуючи наших онлайн-виставок», — хвалиться пані Любов.
Шестеро працівників заповідника нині боронять країну — це наукові працівники, заступник директора, охоронець та електрик. Усі пішли на фронт добровільно.
«Ми постійно розповідали про Батурин, але нас не розуміли. Тепер розуміють»
Пані Любов веде до храму Воскресіння Господнього — невеличкої дерев'яної церкви, що стоїть посеред двору цитаделі. Її відбудували разом з фортецею у 2008 році, а тепер тут на великі свята, зокрема і в роковини Батуринської трагедії, проводять церковні служби.
Усередині сонячне проміння падає на військові прапори, які висять над портретами полеглих військових з Батуринської громади. Зворушливим голосом каже: «Це тепер наші небесні воїни».
Коли у 1708 році московити підійшли до Батурина та увірвалися до міста, батьки намагалися врятувати дітей та сховали їх у найбільш укріпленій частині фортеці. Тут же ховалися і деякі цивільні. Утім, коли військо Олександр Меншиков — російський воєначальник, керував московським військом під час захоплення Батурина.Меншикова ввірвалося до міста, московити не помилували нікого та вбили всіх, хто тут ховався, а церква була повністю знищена.
Ми спускаємося у Це приміщення, яке розташоване під вівтарною і хоральною частинами храму, що слугує для поховання та виставлення для шанування мощей святих і мучеників.крипту храму, де покояться рештки вбитих батуринців, зокрема і дітей. Пані Любов вказує на фото віднайдених решток, що знайшли під час розкопок, коли відбудовували фортецю, — це залишки 14-річної дівчинки, яка ховалася від пожежі у зерновій ямі. Вона померла від задухи.
Поруч з домовинами, де покояться рештки вбитих батуринців, висять портрети дітей, а під їхніми фото дві дати — народження та смерті, останні датовані 2022 та 2023 роками. Це фотографії вбитих росіянами дітей після початку повномасштабного вторгнення. Інсталяцію назвали символічно: «Учора Батурин, а сьогодні — Буча».
«Багатьом людям до повномасштабного вторгнення багато що було незрозуміло. Про трагедію Батурина ми розповідали весь час. Ми говорили про всі трагічні сторінки історії. Але люди не розуміли. І коли воно повторилося, то тоді до багатьох прийшло усвідомлення, що ворог той самий залишився, і методи його ті ж самі залишилися, що і 300 років тому», — розповідає пані Любов.
«Хочемо булаву знайти, хоча б Мазепи»
З крипти виходимо на вулицю. Пані Любов веде нас до зачиненого приміщення, яке зовні нагадує сільську клуню. Це арсенал, де в гетьманські часи зберігалася козацька зброя, а тепер — різне військове начиння. Цю інсталяцію відкрили у травні, а деякі артефакти теж віднайшли цьогоріч.
Попри війну і близькість до російського кордону, археологічні розкопки тривають, перерва була у 2022-2023 роках. Утім, цьогорічна експедиція була найбільш нечисленною за весь час.
Запитую, чи є щось таке, що хочуть знайти, але не знають, де воно заховане:
«Гетьманську булаву хочемо знайти, — відповідає пані Любов та продовжує: — Ми не знаємо, тут вона, чи ні, але точно знаємо, що на сьогодні жодної гетьманської булави в Україні немає: ані Хмельницького, ані Мазепи, ані Самойловича. Нам важливий кожен експонат».
Де зараз гетьманські булави — невідомо, але достеменно знаємо, що з Батурина (як і з багатьох інших міст) до росії вивезли чимало цінних артефактів. Найвідоміші — гармата «Лев», що стоїть у Кремлі, а також Мазепин дзвін. Вважалося, що він був зруйнований, але у 2015-му уважні науковці помітили його в одному з монастирів у російському Оренбурзі.
Далі йдемо до гетьманського будинку Івана Мазепи, себто козацького Офісу президента, жартує пані Любов. Колись це була велична будівля, але у 1708 році її повністю знищило московське військо Меншикова.
Заходимо всередину — там виставка воскових фігур гетьманів, деякі експонати вже підняли з підвалу, в якому вони зберігалися на початку повномасштабного вторгнення. Впізнаю всіх: Хмельницького, Виговського, Дорошенка, коли доходжу до Многогрішного, пані Любов виправляє: він — Дем’ян Ігнатович, а не Многогрішний.
Подейкують, що таке прізвисько він отримав через своє селянське походження, позаяк у селах прізвищ не було. Інша версія твердить, що Многогрішним його назвав гетьманський підскарбій Роман Ракушка-Романовський у своєму «Літописі Самовидця» через особистий конфлікт.
У найбільшій залі розташовані статуї Пилипа Орлика та Івана Мазепи. У кутку стоїть торбан — багатострунний інструмент, який хоч і схожий на бандуру, та його структура і гра значно складніша. Пані Любов розповідає, що охочих зіграти було небагато, але всі як один визнавали: інструмент не з легких.
«А в яку сторону росія?»
Поки прямуємо до головної вежі цитаделі, запитую пані Любов про нинішнє життя батуринців. Розповідає, що з початком великої війни чимало виїхало в безпечніші регіони. Натомість до Батурина перебралися люди з Глухова. Любов Кіяшко каже: люди не хочуть їхати далеко від дому, бо вірять, що зможуть повернутися.
На вежу підійматися складно: сходи високі і їх багато. «Ось вам і фітнес на вечір», — жартує пані Любов. Питаю нашу екскурсоводку, в який бік росія. Вона вказує на північний захід. Саме звідти московити йшли спалювати місто у 1708-му, звідти ж прийшли захоплювати Чернігівщину у 2022-му.
300 років тому Батурин упав через дві головні причини: усередині міста вже були росіяни, а серед місцевих знайшовся зрадник — отаман Іван Ніс, який допоміг війську Меншикова пролізти в місто. Пані Любов вірить, що ця історія з Батурином більше не повториться.