«Держава має захищати мої права. Але ніхр*на»: як ЛГБТ-військові в Україні борються за визнання

Але не від держави. Бо щоб хоч якось узаконити свої стосунки, жінки планують подавати до суду позов про визнання фактичних сімейних відносин. Нині це — єдиний в Україні спосіб отримати хоч якесь юридичне визнання одностатевої сімʼї.

Навіщо одностатеві пари подають до суду? Які рішення ухвалюють суди й чим вони керуються? Чому в таких рішеннях не йдеться про визнання одностатевих шлюбів? І чи ухвалить парламент врешті-решт закон про інститут реєстрованих партнерств?

Перше і єдине (поки що) успішне рішення

У червні 2025-го Деснянський районний суд установив факт спільного проживання однією сім’єю (фактичних шлюбних відносин) між Зоряном Кісем і Тимуром Левчуком.

Суд також урахував практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що відмова держави визнавати фактичні шлюбні відносини між особами однієї статі може порушувати їхнє право на повагу до приватного й сімейного життя, гарантоване статтею 8 Європейської конвенції з прав людини.

«Позиція ЄСПЛ свідчить про те, що фактичні шлюбні відносини між людьми однієї статі можуть бути визнані, якщо є докази спільного проживання, ведення спільного господарства й наявність взаємних обов’язків і прав. Це дозволяє людям однієї статі отримати правовий захист своїх сімейних відносин», — вказав Деснянський райсуд.

Через кілька місяців громадська організація «Всі разом!» подала апеляцію на це рішення. Представники «Всі разом!» заявили, що це «профільна та провідна» організація, яка «протидіє легалізації одностатевих партнерств».

Київський апеляційний суд відхилив скаргу організації, мотивуючи тим, що рішення Деснянського райсуду ніяк не порушує права організації та не перешкоджає їй сповідувати свої релігійні переконання й «традиційні уявлення» про сім`ю.

Голова організації «Всі разом!» Руслан Кухарчук не зупинився й звернувся до Верховного Суду. Однак і той погодився із судами попередніх інстанцій і залишив рішення Деснянського райсуду чинним.

Чому в цьому рішенні йдеться не про шлюб?

В Україні пара може стати сім’єю або через реєстрацію шлюбу, або через спільне проживання як одна сім’я. Проживання жінки й чоловіка однією сім’єю без шлюбу не створює прав та обов’язків подружжя, йдеться у Сімейному кодексі. 

Верховний Суд у справі Зоряна й Тимура пояснив: коли йдеться про встановлення юридичних фактів — наприклад, чи жили двоє людей разом як сім’я — закон не встановлює обмежень за ознакою статі.

Якщо люди однієї статі фактично вели спільне сімейне життя, суд може це офіційно підтвердити. Це створить юридичні наслідки. Наприклад, право на спадкування після іншого члена сімʼї чи для отримання виплат як члена родини військовослужбовця.

У судовому реєстрі є чимало справ про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю між людьми однієї статі.

У лютому на Житомирщині з такою заявою до суду звернулася жінка, яка доглядала літню жінку до її смерті. Суд підтвердив, що вони прожили разом як сім’я понад п’ять років, тож тепер вона може претендувати на спадщину померлої.

Тобто десь так і працюють реєстровані партнерства, за які Верховна Рада досі не проголосувала. І саме тому такі партнерства спростили б життя не тільки ЛГБТ+ людям, а загалом усім.

Водночас Верховний Суд окремо наголосив: таке рішення суду не означає, що він «узаконює» одностатеві союзи чи створює нові норми права.

Як військовий доводить, що живе з хлопцем однієї сім’єю?

У військового Дмитра Лясковецького під час служби в одному з підрозділів знайшли застосунок для гей-знайомств, коли командування перевіряло телефони.

«Від керівництва був треш. Інструктори, командири відділень взводів і рот почали погрожувати, після чого я потрапив на лікування. У мене вроджені хвороби серця. Був постійно у стресі. Почався гіпертонічний криз. Коли це все поширювалося по бригаді, була й спроба самогубства», — пригадує чоловік.

Пізніше Дмитро перевівся до 17 бригади. На початку 2025 року він познайомився з Євгенієм Донцем на вечірці у друзів. Невдовзі вони почали зустрічатися. Згодом Дмитро забрав Євгенія з Києва до Полтави, де служить та орендує квартиру.

А вже цьогоріч у січні чоловіки вирішили подати до суду, щоб установити фактичні шлюбні відносини. Дмитро у цивільному житті юрист, тому сам підготував заяву.

«У 17 бригаді була розмова з командування, що ніяких [публічних] коментарів від мене. Тому я намагався нічого не публікувати [у соцмережах]. Бо, типу: “Ми тебе вбʼємо чи на фронт відправимо”. Я тепер у 7 [бригаді], тут усім пофіг [на мій суд]», — зізнається Дмитро.

Чоловіки пояснювали в Харківському індустріальному райсуді, що мають спільний побут, витрати й гроші, разом утримують собаку, відкрито позиціюють себе як пару і разом ведуть повсякденне та соціальне життя.

І що для них це важливо, зважаючи на службу Дмитра. Щоб Євгеній мав доступ до свого партнера у разі його поранення, травмування, перебування на лікуванні. Також установлення цього факту є важливим на випадок загибелі Дмитра, потрапляння в полон чи зникнення безвісти.

Засідання 13 березня минуло ідеально, каже Дмитро. Тож було сподівання, що рішення буде позитивним. Руслан Кухарчук, до речі, і до цього суду теж подавав клопотання на участь як зацікавлена сторона, однак суд не став їх розглядати.

А втім, 20 березня суд відмовив у задоволенні позову. У рішенні суддя вказав, що пара хлопців навела недостатньо доказів:

«Почуття кохання може виникнути з першого погляду, зокрема й у людей однієї статі. Проте для встановлення юридичного факту проживання людей однією сім’єю самих проявів взаємних почуттів є недостатньо».

Адвокатка Оксана Гузь, яка доєдналася до справи й представляла Дмитра та Євгенія, підкреслила, що суд не заперечив права одностатевих пар на сім’ю. Причина відмови має процесуальний характер.

Однак Дмитро переконаний, що суддя проігнорував або перекрутив частину доказів. Зокрема, він неправильно витлумачив договір оренди й дійшов висновку, що Дмитро не мав права проживати з іншими людьми. Насправді ж ідеться лише про заборону суборенди, каже військовий.

До слова, під Індустріальним райсудом 20 березня, коли суддя оголошував рішення, зібрався натовп молодиків, який скандував гасла проти одностатевих союзів. Цього разу суддя помітно нервував, каже Дмитро.

Разом з адвокаткою Оксаною Гузь чоловіки ще вивчають рішення суду й вирішують, чи будуть подавати апеляцію.

Дмитро Лясковецький обурений, що в Україні досі не ухвалений закон про реєстровані партнерства:

«Я прекрасно розумію, що просто деякі політики бояться за свій авторитет, бояться втратити електорат. Але чому мають страждати мої права? Держава має захищати мої законні права як військовослужбовця. Але ніхр*на».

То чи є шанс, що реєстровані партнерства запровадять?

Протягом трьох років законопроєкт № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» не потрапляв до порядку денного сесій парламенту. Хоч і отримав позначку євроінтеграційного.

Ініціаторка законопроєкту, народна депутатка Інна Совсун каже, що їй важко спрогнозувати, коли за реєстровані партнерства проголосують:

«На цьому етапі вже впевнена, що рано чи пізно в Україні партнерства будуть, бо зараз це вже вимога нашої європейської інтеграції. І тут є невидимі герої цієї боротьби за те, щоб ці норми стали частиною європейської інтеграції України, яким окремо дяка».

Так, у Єврокомісії нещодавно нагадували про зобов’язання України в межах переговорного процесу вступу до ЄС.

Згідно з Дорожньою картою з верховенства права, Україна має ухвалити закон, який забезпечить юридичне визнання та захист одностатевих пар, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін та Марків проти України».