Бути кримською татаркою без Криму. Як не втратити ідентичність, коли ворог окупував Батьківщину

У кримських татар, яких російська імперська влада вже вкотре позбавляє землі, альтернатива фактично така: або асимілюватися на чужині й забути назавжди, чиїх батьків вони діти; або з покоління в покоління зберігати й плекати свою ідентичність, щоб, як настане час, повернутися, відродити на своїй землі саме кримськотатарське життя.

Батьки Султаніє і батьки її батьків обирали другий варіант. І Султаніє теж.

У 16 років Султаніє Зейнідінова стала в Луцьку співзасновницею громадської організації «Маріфет».

«У мене була мета: створити ГО для того, щоб поширювати знання про історію і культуру Криму, кримських татар, інші корінні народи півострова. Насамперед — серед українців. Щоб вони розуміли важливість Криму в українському контексті — щоб у них не виникало сумнівів у тому, треба чи не треба повертати Крим. Щоб вони розуміли: Крим необхідно повертати Україні, бо це українська територія», — говорить Султаніє.

Цьогоріч дівчині виповниться 20. Ніхто не може передбачити, через скільки років вона зможе повернутися до Криму. Для неї сьогодні головне — зміцнити національні корені Самоназва кримських татар.киримли, яких росіяни вкотре розвіяли по світу…

 …А вдома росіяни

Про те, що на світі є Крим, земля обітована, на якій жили покоління предків, мама й тато Султаніє знали від своїх батьків і родичів. Вони мешкали в Узбекистані, вчилися в російських школах, виховувалися там радянськими людьми без етнічної належності. Але вдома родина говорила кримськотатарською, готувала національні страви, дотримувалася своїх традицій. Рідні було так багато, що мама й тато навіть не мали потреби шукати дітей іншої національності для ігор і спілкування.

«У моїй родині в радянський час завжди рішуче припиняли будь-які можливості асиміляції серед узбеків, росіян чи інших народів. Старалися виховувати дітей саме в кримськотатарській ідентичності. Родичі підтримували Це тривалий (1950–1980-ті рр.) правозахисний та національно-визвольний рух, спрямований на скасування наслідків депортації 1944 року. Активісти (ініціативні групи, понад 5 тисяч людей) через демонстрації, звернення до Москви та самоорганізацію вимагали відновлення прав народу та репатріації, яка розпочалася масово лише у 1989 році.рух кримських татар Узбекистану за повернення на Батьківщину, мій дідусь їздив на Дисиденти (від лат. dissidens — незгодний) — це люди, чиї переконання відрізняються від офіційно дозволеної ідеології в державі.дисидентські акції протесту навіть у Москву», — розповідає Султаніє.

Родина батька повернулася до Криму 1989 року. Тоді продали будинок і все майно, нажите в Узбекистані. У степовому селі Джанкойського району ще стояв дім, з якого дідуся депортували 1944-го. Люди, що мешкали в ньому, навіть не пустили нащадків колишнього господаря на подвір’я.

«Не всі депортовані в кінці 1980-х — на початку 1990-х могли покинути більш-менш облаштоване життя в Узбекистані й поїхати в кримську невідомість. Кримські татари знали, що так звані місцеві мешканці півострова стовідсотково будуть зустрічати їх вороже, що їм ніхто не поверне втрачених будинків і землі. Родина батька змогла купити землю в степовому Джанкойському районі, бо там вона була доступніша й дешевша. А родина мами повернулася набагато пізніше. Бо довгий час ніхто не хотів продавати їм ні квартири, ні будинку, ні ділянки для забудови. Я народилася в Джанкойському районі в будинку, який після повернення збудувала родина тата», — продовжує розповідь Султаніє.

У рідному Криму їх зустрічали словом «панаєхалі».

«Я росла в селі з етнічно змішаним населенням, більшість становили росіяни. Усі розмовляли російською. Школа теж була російська. Але ми мали уроки української мови й телебачення принципово дивилися тільки українське. Кримськотатарська мова викладалася на факультативі — мої старші брат і сестра ще встигли його повідвідувати, але потім учителька виїхала із села, і вести його було нікому. Нової вчительки не прислали. Для мене батьки наймали репетитора з кримськотатарської мови, ну і вдома з родичами ми спілкувалися тільки кримськотатарською. Я дуже вдячна своїй бабусі й батькам, що вони витратили стільки зусиль, аби ми, діти, зберігали свою ідентичність. Це було не так і легко», — ділиться Султаніє.

У 2014-му, хоч Майдан у Києві й переміг, Янукович Віктор Янукович під час втечі з Києва у ніч проти 23 лютого 2014 року перебував у Криму, звідки згодом перебрався до росії.утік саме до Криму, в обійми «зелених чоловічків». Кримським татарам із проукраїнською позицією в окупованому Криму стало небезпечно. росіяни знову прийшли нищити всіх, хто не захоче асимілюватись і прийняти їхні правила. Співіснувати з ними на одному півострові для батьків Султаніє було неприйнятно. Вони обрали ідентичність — і втратили свій Крим, до якого так недавно повернулися. Виїхали з дітьми до Луцька — у тамтешньому виші вчилася їхня старша дочка.

І дотепер родина в Луцьку мешкає в орендованому житлі. А їхній будинок в Криму стоїть напівзруйнованою пусткою…

А вам потрібен фахівець із кримськотатарської?

Спочатку вони сподівалися на швидке повернення додому. Згодом зрозуміли, що запах кримського степу відчують іще не скоро. І в Луцьку стали триматися так, як колись в Узбекистані: де б не жили кримські татари, вони мають пам’ятати своє коріння.

Батько створив ГО — «Кримські татари на Волині», яка об’єднала ті кілька кримськотатарських родин, що стали переселенцями у Волинській області. А Султаніє, підрісши, разом із подругами організувала «Маріфет» — з кримськотатарської назва перекладається як «мистецтво». 

«Спілкуючись, ми з дівчатами, які стали активістками організації, з’ясували, що молодь сьогодні не має потрібних знань про Крим — через російську окупацію українські школярі й студенти не відвідують півострова, а в закладах освіти поширюється досить мало інформації щодо Криму. Зі свого досвіду я знала, що молодь цікавиться Кримом, що в молодіжному середовищі є запит на певні знання. Тому ми з подругами й створили “Маріфет”, щоб максимально задовольнити цей запит. І якщо українці завдяки нашим просвітницьким заходам відкривають для себе Крим, то кримські татари — себе самих», — говорить дівчина.

За її словами, особливо їй подобається живе спілкування зі старшокласниками — у неформальній обстановці якогось молодіжного простору, де про історію і культуру Криму вони дізнаються не від учителів-менторів, а від юних лекторів, майже однолітків, з якими чудово розуміють одне одного. А потім, коли закінчується захід, розпитують, які книжки про Крим варто прочитати, що корисного для українського Криму вони можуть зробити тощо.

«Часто на цих зустрічах ми пропонуємо молоді писати листи кримській молоді, ув’язненій росіянами. Ми розповідаємо, що росія не хоче повертати Україні чи обмінювати на колаборантів цих вʼязнів, бо називає їх своїми громадянами. Хоча багато хто з них не мав російського громадянства. Загалом під час таких заходів ми хочемо донести, що окупований Крим бореться, і це є частиною загальноукраїнської боротьби проти росії», — зазначає Султаніє.

В YouTube є чимало відео з нею: ось вона виступає перед волинськими школярами в молодіжних просторах, ось у студії відповідає на питання журналістів — така зворушливо юна й така по-дорослому цілеспрямована.

Молода кримська татарка, представниця кримськотатарської інтелігенції. Чи багато її однолітків — кримських татар сьогодні позиціюють себе як покоління, що взяло на себе відповідальність за збереження національної ідентичності свого народу, який знову залишився без Батьківщини?

Три роки тому Султаніє стала студенткою відділення кримськотатарської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Так от на всі курси відділення — від першого курсу бакалаврату до останнього курсу магістратури, за словами дівчини, вчаться всього… три представники її народу. 

«На території, підконтрольній Україні, кримськотатарську мову можна вивчати у двох вишах: КНУ і в Таврійському національному університеті. У нас загалом невеликі групи, у моїй, наприклад, 4 студентів, а максимально може бути 12. Але 12 людей, напевно, набралося лише коли тільки-тільки відкрили відділення. Ну і зрештою — а куди нас, кримськотатарських філологів, дівати? Кому потрібні такі фахівці? Відтак щоб гарно заробляти, кримськотатарський філолог мусить працювати на кількох роботах: і викладати, і перекладати, і шукати будь-яку можливість, щоб утриматися на плаву. Оскільки немає стабільної державної підтримки, ми не маємо роботи й у якихось державних проєктах. Приміром, коли існувало Міністерство реінтеграції, працював сайт, на якому матеріали розміщувалися кримськотатарською мовою — це були робочі місця для філологів. Тепер ні міністерства, ні сайту, ні, відповідно, робочих місць. Але серед кримських татар багато таких, які готові фінансувати якісь проєкти, щоб залучити фахівців із кримськотатарської філології, історії, культури», — каже Султаніє.

За її словами, кримськотатарська молодь порівняно непогано знає історію свого народу. А от із мовою ситуація складніша. Нерідко, коли збираються кримські татари, спілкування відбувається або російською, або українською, бо кримськотатарської просто не знають. 

«Я вважаю, що рідна мова — важлива частина ідентичності. Рідною мовою треба володіти щонайменше на побутовому рівні. Але щоб вивчити мову, вдосконалювати мовлення, треба докласти зусиль. Не всі готові це робити, не всі мають для цього час і можливість тощо. А щодо шкіл для кримських татар, то, наприклад, у Києві кримськотатарську мову факультативно викладають в одній приватній школі, ще одна приватна школа діє під Києвом — там мову й літературу вчать з 1 до 12 класу. Батьки також наймають репетиторів із кримськотатарської для дітей. Нещодавно почали проводитись У Києві, приміром, з 31 березня до 2 квітня 2026 року відбувся III етап Всеукраїнської учнівської олімпіади з кримськотатарської мови та літератури. Організована Малою академією наук України та Міносвіти, вона зібрала учасників 9–11 класів, підтримуючи розвиток мови корінного народу.олімпіади серед школярів із кримськотатарської мови в усій Україні», — говорить про мовну ситуацію Султаніє.

За словами дівчини, і в окупованому Криму кримські татари втрачають можливість вивчати в школі рідну мову. Якщо, наприклад, у Бахчисараї до 2014 року кримськотатарську викладали п’ять разів на тиждень, то нині школярі мають на тиждень один урок, на якому мова викладається одночасно з кримськотатарською літературою. 

А про те, щоб рідною мовою для кримських татар викладати у школах усі предмети, не йдеться — ні в окупованому Криму, ні на підконтрольній урядові України території.

«В Україні поза межами Криму є місця компактного проживання кримських татар — на Київщині, наприклад, або на Львівщині. Ми навіть маємо підручники з історії, фізики, хімії, інших предметів, перекладених на кримськотатарську. Але, на жаль, у нас немає фахівців, які могли б викладати ці дисципліни кримськотатарською мовою, оскільки вони здобували освіту українською або російською», — пояснює Султаніє.

Вона розповідає про ще одну мовну проблему, яка фактично розʼєднує кримських татар-переселенців і тих, хто живе в окупації. Річ у тім, що у квітні 2025 року уряд України офіційно затвердив новий правопис кримськотатарської мови — на основі латинської графіки. Латинський алфавіт було розроблено відповідно до рішень Курултай — це традиційний з'їзд представників тюркських і монгольських народів, вищий орган народного представництва для розв'язання найважливіших національних питань. У кримських татар Курултай функціонує як національний парламент, що обирає Меджліс, а його історія налічує понад сто років, розпочавшись 1917 року в Бахчисараї.Курултаю кримськотатарського народу 1991 року. Курултай визнав, що перехід на латиницю сприятиме подоланню русифікації кримських татар і відродженню їхньої культурної самобутності. А от кримські татари в Криму, якщо і вчать рідну мову, то за кириличними підручниками.

Починати саме з дітей

«Окупація Криму, вимушений виїзд частини нашого народу з півострова розʼєднує кримських татар. Нам не вистачає фінансування, є певні проблеми всередині нашої спільноти. Ми навіть не знаємо точної кількості кримських татар у Криму станом на 2014 рік, не знаємо точно, скільки нас стало ВПО після 2014 і 2022 року, скільки нас виїхало за межі України. І нам іще потрібен деякий час для того, щоб, скажімо так, зорієнтуватися, як у таких умовах зберегти ідентичність», — говорить Султаніє.

Зараз, за її словами, у багатьох країнах світу відбуваються зустрічі кримськотатарської молоді. Наприклад, торік на річницю депортації кримських татар Султаніє їздила на молодіжний Курултай, який проходив у Туреччині. Приїхали кримські татари з Румунії, Болгарії, Литви, Великої Британії, інших країн. Відбувалися зібрання кримських татар у Німеччині й у Києві.

«Мета наших зібрань — не втратити звʼязок між собою, організувати просвітницьку роботу серед кримських татар у різних країнах. Наприклад, у Туреччині ми обговорювали, як зберегти кримськотатарську ідентичність саме в дітей. Йшлося про необхідність видавати дитячі книжки кримськотатарською мовою, адже наразі жодне видавництво в Україні не робить цього, йшлося про організацію дитячих таборів, де школярі могли б комунікувати між собою, бути серед своїх», — говорить про плани кримськотатарських активістів Султаніє.

Свої особисті плани як кримськотатарської просвітниці Султаніє вже давно визначила. Вона бачить себе перекладачкою — уже зараз робить кримськотатарську версію українських текстів для Ukraїner — це суспільно-культурний мультимедійний проєкт та волонтерська медіаорганізація, що з 2016 року досліджує Україну, розповідаючи історії про її людей, культуру й автентичні місця.Ukraїner. Хоче продовжити викладати кримськотатарську мову як репетиторка. Пише вірші кримськотатарською і мріє розвиватися як поетка. Не виключає для себе й наукової карʼєри — зараз займається сучасною медичною термінологією на кримськотатарській. Реорганізовує «Маріфет» — хоче, щоб організація зосередилася на популяризації кримськотатарської літератури.

«На перший погляд, здається, що Сучасні кримськотатарські поети: Шакір Селім, Юнус Кандим, Певат Зети, Сейран Сулейман. До сучасних кримськотатарських прозаїків належать: Ервін Умеров, Таїр Халілов, Гульнара Усеїнова, Шевкет Рамазанов, Лейля Алядінова, Юсуф Болат, Рустем Муедин, Еміль Аміт. Автори літератури для дітей: Сейран Усеїнов, Айше Кокієва, Наджиє Аметова, Емине Усеїнова, Субіє Налбандова, Ал'яна Османова, Нузет Умеров, Зарема Хайрединова.кримськотатарська література — це література болю, бо наші письменники багато рефлексують щодо депортації. Але рана депортації настільки глибока, що ми досі потребуємо цих рефлексій. Однак, якщо глянути трошки глибше, то кримськотатарська — це література надії, життя, справедливості. Твори нашої літератури писалися для того, щоб пробудити в народу бажання до самовдосконалення, опору, виховати в ньому певні моральні принципи. Біль і надія в нашій літературі існують поруч. Я хочу, щоб кримські татари знали свою літературу, щоб українці знали нашу літературу — бо наші народи зазнавали однакового пригноблення від росіян», — пояснює Султаніє нові завдання своєї організації.

Вона каже, що заради збереження кримськотатарського коріння зовсім не жертвує своїми інтересами — бо збереження національної ідентичності і є її найбільшим інтересом. 

«Моя бабуся повернулася до Криму через 45 років після депортації і зберегла ідентичність. Я не боюся втратити кримськотатарської ідентичності, навіть якщо мені так само довго не вдасться повернутися до Криму. Я маю оптимістичний приклад — приміром, стару кримськотатарську діаспору в Румунії, предки якої виїхали з Криму понад сто років тому, діаспору в Литві, яка існує там з XVI століття. Вони не забувають своєї мови — ми вільно спілкуємося з ними кримськотатарською. Не забувають своїх традицій, вони досі в кримському контексті. І мене це надихає», — каже Султаніє.

Цей матеріал створений за підтримки Фонду місцевого співробітництва Посольства Фінляндії в Україні.