Наймасовіша страта полонених. Що відбувається зі справою Оленівки після чотирьох років розслідування?
Минуло чотири роки, як десятки українських захисників — здебільшого «азовців» — просто посеред ночі підірвали у Волноваській виправній колонії № 120, що розташована в окупованій Оленівці. Замість обіцяного росіянами «почесного полону» вони помирали в агонії під наглядом байдужих окупантів.
За це першого з підозрюваних «наздогнала відповідальність», але багато питань — досі без відповіді. Поки розслідування триває, родини полонених відчайдушно намагаються не дати світу забути про Оленівку.
«Кілька років тому на навчаннях у Польщі зустрівся з очільницею пресслужби європейського штабу НАТО. Мене здивувало, що вона взагалі була не в курсі, що такий теракт стався. Це подія військова, дуже знакова. Це подія, яка формує, у принципі, ставлення до росії, до її методів ведення війни. І навіть начальниця пресслужби НАТО була не в курсі. Я їй, напевно, години дві розповідав про це», — каже Костянтин Кожекін, колишній бранець «Оленівки», а нині — начальник відділу цивільно-військового співробітництва корпусу НГУ «Азов».
Журналісти-розслідувачі вже детально реконструювали події ночі проти 29 липня 2022 року у виправній колонії № 120 на Донеччині. Саме туди після виходу з «Азовсталі» направили полонених українських захисників — «азовців», морських піхотинців та прикордонників.
Незадовго до вибуху окупанти вирішили переселити близько 200 бійців «Азову» в барак на промзоні, ізольованій від решти території колонії. Колишній цех металообробки щільно заповнили металевими двоярусними ліжками, до яких, за свідченнями, навіть не одразу надали матраци й подушки.
Увечері 28 липня після відбою пролунав вибух, який розбудив полонених, хоч вони вже звикли до роботи російської техніки просто під стінами колонії. Удруге вибухнуло в бараці на промзоні. На ранок росія заявила, що Україна поцілила в барак з американської системи HIMARS, щоб позбутися «азовців», які «забагато знали».
За словами звільнених полонених, у бараці перебували 193 військових. Під час досудового розслідування вдалося ідентифікувати особи 49 загиблих та понад 140 постраждалих. Три тіла лишаються неідентифікованими — росія повернула їх у поганому стані, бо не зберігала в належних умовах.
На диво, жоден зі співробітників російської колонії не постраждав.
Що встановило слідство?
Без доступу до окупованої колонії українські слідчі складають пазл зі слів 49 звільнених військовополонених, які перебували в самому бараку, та десятків тих, хто сидів в інших бараках чи надавав допомогу після вибуху.
Востаннє вцілілих із «барака 200» звільняли з полону в лютому 2026 року. Завдання правоохоронців — синхронізувати спогади людей, які пережили травматичний досвід спросоння й бачили лише частину подій. Для зіставлення свідчень нині створюють 3D-модель барака, яка має допомогти відновити точну хронологію та усунути суперечності. Також допомагає розвідка — у частині отримання певної інформації чи супутникових знімків.
На цей час слідчі вважають відпрацьованими та непідтвердженими дві версії: про причетність Збройних сил України та про застосування реактивного вогнемета «Шмель». За інформацією з відкритих джерел, експерти робили попередні висновки про використання ручного вогнемета з Вибух, під час якого розпилюється горюча речовина у вигляді аерозолю з подальшою детонацією в повітрі.термобаричним зарядом.
Нині більш ймовірною вважається версія про застосування певної артилерійської системи або іншої високоточної зброї з можливим термобаричним ефектом. Однак слідство не відкидає версії про те, що вибухівка могла бути закладена зсередини барака — СБУ перехопила розмови, з яких випливає, що такий варіант цілком можливий. Аби поставити крапку в цьому питанні, потрібно ще провести низку слідчих дій.
Хто відповість?
Уцілілі пригадують, що представники колонії навіть не намагалися рятувати поранених. Полонені самостійно виносили з полум’я тіла та ще живих побратимів, складаючи вздовж алеї біля приміщення адміністрації. Медики-бранці «Оленівки» намагалися рятувати поранених фактично «голіруч». У цей час, за свідченнями очевидців, керівництво колонії з насмішками спостерігало за тим, як помирають поранені.
Ненадання медичної допомоги є одним із «треків» українського розслідування щодо Оленівки, а також його найбільш вивченою та зрозумілою частиною.
«Ми знаємо зі свідчень, що [біля колонії] стояли деякі “швидкі” й одного тяжкопораненого намагалися передати через паркан, щоб його забрали. Ми знаємо, що військового привезли до міста й кинули біля входу до лікарні. Ми знаємо, що дуже сильно тягнули з вивезенням із колонії поранених і кілька померли ще на цій алеї. Багато з тих, хто вийшов із полону, надають такі свідчення», — пояснює Тетяна Катриченко, керівниця «Медійної ініціативи за права людини» (МІПЛ). Ця організація публічно ідентифікувала перших підозрюваних у справі та співпрацює з українськими правоохоронцями.
Через навмисне зволікання до та під час евакуації з «Оленівки» померли щонайменше дев’ятеро «азовців». За цим епізодом оголосили перші підозри українським колаборантам — так званому начальнику «Волноваської виправної колонії Державної служби виконання покарання Міністерства юстиції ДНР» Сергію Євсюкову та його першому заступнику Дмитру Нейолову.
Євсюков — «перебіжчик», який, за даними МІПЛ, до 2014 року працював у Горлівському управлінні міліції, де займався боротьбою з порно, а в окупантів «дослужився» до начальника Оленівської колонії.
«Коли він уперше зайшов до нас в автобус, поводився дуже лагідно, приємно. Усіх привітав, сказав, що особливого ставлення до “Азову” не буде. А потім кожне шикування погрожував нас розстріляти, — пригадує Костянтин Кожекін. — З ним пов’язано ще декілька історій. Перший час з харчування не було майже нічого. І, наскільки я знаю, це було пов’язано з тим, що більшість продуктів, які там виділялися, продавалися “на сторону”. Думаю, він свого часу й на російській стороні накрав достатньо і заслужив на те, що він отримав».
В Україні Євсюкову загрожує довічне, але постати перед Фемідою він навряд зможе: у грудні 2024 року його позашляховик підірвали в центрі окупованого Донецька, і з того часу він вважається загиблим.
Для українських слідчих факт смерті Євсюкова ще остаточно не встановлений, хоч попередні дані свідчать про це, каже прокурор Тарас Семків: «Потрібна інформація, яка б достовірно вказувала на смерть, а офіційне співробітництво з рф не здійснюється». Якщо смерть встановлять офіційно, провадження щодо Євсюкова закриють із підстав, що не реабілітують (тобто не через відсутність доказів). Потерпілі, однак, можуть наполягати на продовженні розслідування щодо Євсюкова.
Нейолов, за останніми даними, переховується на території росії чи на окупованій частині України й більше не працює в колонії.
Офіційне слідство назвало двох підозрюваних, але МІПЛ направила до Міжнародного кримінального суду прізвища 10 людей — від керівництва колонії й угору за посадами, аж до голови Слідчого комітету рф Олександра Бастрикіна та тодішнього командувача Південного угруповання військ рф Сергія Суровікіна.
Прокурор Семків наголошує, що офіційне слідство також працює, щоб встановити причетність громадян росії, і не планує обмежуватися лише колаборантами.
«Очевидно, що [розслідування] буде йти далі, тому що ми розуміємо, що систему на окупованих територіях для утримання наших полонених створили не лише колаборанти, до неї причетні також правоохоронці з боку російської федерації. Тому я переконаний, що ми дотягнемось і до громадян рф. Поки не хотів би називати якісь прізвища, але очевидно, що до злочинів, які відбуваються в місцях несвободи, причетні не тільки рядові працівники. Є підстави вважати, що причетними до цієї політики є найвищі посадові особи», — сказав він.
Інше питання — як гарантувати реальну відповідальність для тих, хто отримає вироки? У 2022 році засновник і колишній командир «Азову» Андрій Білецький оголосив полювання на причетних до вбивства в Оленівці. Але хто ці причетні, він не назвав. У світі є успішні приклади: Ізраїль викрав головного логіста Голокосту Адольфа Ейхмана з Аргентини для суду, і зрештою він був страчений. А у 2026 році американські спецпризначенці викрали лідера Венесуели Мадуро, якого тепер судять за «наркотероризм та корупцію».
Андрій Яковлєв, адвокат та експерт з міжнародного гуманітарного права, вважає набагато ефективнішим створити інфраструктуру виконання вироків українських судів за кордоном, ніж викрадати злочинців.
«МКС має велику кількість країн, які можуть затримувати (злочинців, які оголошені в міжнародний розшук — ред.). Але Україна може затримувати всередині своєї країни або в інших країнах за певними домовленостями. Це дуже складно. Але якщо ми створимо таку систему, де наші судові вироки будуть прийматися до виконання, ми одразу будемо збільшувати сферу впливу. У нас уже є договори з Казахстаном, Туреччиною. Якщо ця система працюватиме, ми зможемо шукати цих людей і, за великими рахунком, когось та й знайдемо», — сказав він.
(Не) забути про Оленівку
Через чотири роки після теракту очевидці вибуху не можуть запропонувати нові та унікальні свідчення. Доступу до колонії в окупації нині немає, а фото та відеодокази — обмежені. Слідчі не ставлять хрест на справі, як і не дають жодних прогнозів щодо термінів її завершення.
Донині тривають експертні дослідження уламків, вилучених із тіл загиблих та потерпілих, вибухотехнічні, судово-медичні, молекулярно-генетичні, балістичні експертизи. Розслідування просувається не так швидко, як хотілося б, а поза тим слідчі мають відповісти на головне питання — хто організував вибух в Оленівці й навіщо? Саме в цій частині справи підозр ще не було.
«Ми самі», — констатує прокурор Семків. Офіс генпрокурора України не отримував жодної інформації від Міжнародного комітету Червоного Хреста, який супроводжував «азовців» під час виходу в полон. Нічим не допомогла й ООН, хоча й створила спецкомісію для розслідування вибуху в Оленівці. Через п’ять місяців комісію закрили, бо її експерти не змогли потрапити до колонії. Жоден компетентний орган іноземної держави також не розпочав власного розслідування щодо Оленівки та не надав Україні якихось даних.
Медійно справа обтяжена російськими «вкидами». Донині єдиним «здобутком» ООН є констатація того, що вибух в Оленівці не був спричинений ударом із HIMARS, що розбиває аргументацію російської пропаганди.
Аналітики Lets Data, платформи моніторингу російської пропаганди, вказують, що росія вдалася до тактики «інформаційного алібі» — коли агресор заздалегідь звинувачує жертву у злочині, який планує скоїти сам. Напередодні вибуху пропагандистські ресурси поширювали тези про нібито підготовку Україною провокацій проти власних полонених, а вже наступного ранку саме росія першою робила заяви про те, що українці знищили своїх військових. Наслідки цього можуть бути довгостроковими та навіть ускладнити притягнення винних до відповідальності, вважають експерти.
Паралельно з українськими слідчими своє розслідування веде Міжнародний кримінальний суд. Деталі цієї взаємодії не розголошуються через вимоги конфіденційності. З огляду на «пропускну здатність» МКС — менш як 20 вердиктів за чверть століття, — на швидкі результати очікувати марно. Тому боротьба за пам’ять та увагу до Оленівки лягла на плечі родин і правозахисників.
«Ми почали свою діяльність у січні 2023 року, коли ООН розформувала свою місію — тоді ми зрозуміли, що є велика загроза того, що цей воєнний злочин просто забудеться», — каже Олександра Мазур, голова громадської організації «Спільнота Оленівки».
Для цього організація збирає акції-нагадування про Оленівку, пише статті, залучає діаспору, релігійні спільноти та медіа, їздить з виступами на міжнародні майданчики. Перед черговими роковинами Олександра виступала на засіданні ОБСЄ, і їй здалося, що більшість присутніх вперше почула про теракт.
«З тим, що це питання залишається внутрішнім, миритися, звичайно, не хочеться. Намагаємося, на скільки вистачає сили, його на міжнародний рівень хоч трохи просувати. Але я розумію, що воно губиться в потоці світових новин», — сказала вона.
Найбільшим досягненням організації є День вшанування пам’яті страчених і закатованих у полоні, який відзначають 28 липня — у день підриву колонії в Оленівці, — який запровадили 2025-го.
Оленівка — це не лише теракт у «бараці 200». Звільнені бранці свідчать і про катування, і про сексуальне насильство, і про неналежні умови утримання, розраховані на виснаження людей. Усе це розслідується в паралельних справах.
За даними українського омбудсмена Дмитра Лубінця, досі у російському полоні залишається 46 військових, поранених під час теракту в Оленівці. Доля самої колонії нині не відома. За деякими даними, вона більше не працює — принаймні українські слідчі не мають інформації про утримання там полонених.
«Глобально ми розуміємо: якщо не розслідувати такі злочини, то росія буде їх повторювати. Наступне масове вбивство військовополонених, яке відбулося, — збиття літака Іл-76 — доводить, що росія продовжує так діяти, коли не покарана. Принаймні вона дуже боїться, коли імена називають», — наголосила Тетяна Катриченко з МІПЛ.