Ми читали толстоєвських і, виховані ними, пішли будувати незалежну Україну
Я дуже добре пам'ятаю ті серпневі дні й ночі. Коли почався Серпневий путч — невдала спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 року, коли самопроголошений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР та генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. Провал заколоту прискорив розпад СРСР та проголошення незалежності України.путч у Москві, стало тривожно. Хоча мені особисто було піднесено-радісно від відчуття, що я є свідком і навіть учасником величної сторінки історії. Тривогу ж випромінювали батьки, найперше мама. У якийсь із днів вона навіть заборонила мені виходити на вулицю. Звісно, це передавалося.
Увечері ми дружно дивилися телевізор. Усе мало такий вигляд, що путч провалиться, але батьки тривожно мовчали. Мені було 12. Майже 13, вважав я. Так само я вважав, що добре розуміюся на політиці. У мене був політичний зошит. Там були зображення тризуба, синьо-жовті прапорці, проєкт Конституції України — статей на 10, не більше, — перелік законів, які треба ухвалити, щоб жити стало краще й веселіше, кілька прізвищ кандидатів на посади в першому українському уряді.
Мій дитячий розум усвідомлював, що цей зошит у разі перемоги путчу може стати речовим доказом. Шляхом у ГУЛАГ. Якщо не мені, то комусь із батьків. Але я просто не вірив у перемогу зла. Знав, що все буде добре. Потім була п'янка перемога. Хтось із дорослих дав мені ковток шампанського. Шампанське випив навіть папуга у квартирі дядька. Він сів на бокал, ковтнув, потім розпушив пір’я і кричав щось незрозуміле. Запала серпнева пауза.
У незалежність чомусь не вірилося. 24 серпня я пішки йшов до дідуся й бабусі через усе місто. Це 40-45 хвилин. Вікна були відчинені. З них я чув уривки трансляції Верховної Ради. Коли прийшов до дідуся з бабусею, спитав: «Ну що там? Проголосували?». — «Так, — спокійно сказав дідусь. — За — 300 з чимось». Вони до останнього залишалися комуністами й не надто раділи незалежності. Мені не було з ким розділити радість, перед ними я посоромився. Наша розмова була настільки буденною, що вся незалежність видалася такою самою буденністю. Зрештою, коли я повертався ввечері додому, місто не змінилося. Нічого не змінилося й наступного дня. Усе змінилося пізніше й потрохи.
1 вересня 1991-го я і весь наш 7-А прийшли до Галини Іванівни, яку ми називали Галинкою, а мали б звати Кассандрою, на урок миру, і вона сказала, що не вітає нас із незалежністю, бо це не незалежність, бо незалежність виборюється кров'ю. На цьому урок миру, сповнений хейтспічу, закінчився, і ми забули слова Галинки ще до третього дзвоника, бо потім була російська література, яку перейменували у світову, ми читали толстоєвських і, виховані ними, пішли будувати незалежну Україну — на "русскому радіо, зі словами “какая разніца”, аж поки не довелося згадати інші слова — нашої Касандри — і почати вчити історію.
І аж тоді я зрозумів, що навіть крові мало для незалежності, бо ми вигравали війну в московитів, наприклад, У 1659 році під Конотопом відбулася Конотопська битва. Війська українського гетьмана Івана Виговського з кримськими татарами завдали нищівної поразки московській армії князя Олексія Трубецького.у 1659-му під Конотопом чи У квітні 1918 року Армія Української Народної Республіки (УНР) здійснила успішні військові походи на Донбас і в Крим, вщент розгромивши більшовицькі війська та звільнивши ці стратегічні регіони.у 1918-му на Донбасі й у Криму, але потім, потім ми вигравали самі в себе вибори — і все заходило на нове коло Сансари. І сьогодні я, як Кассандра на цьому уроці війни, волаю: незнання історії не звільняє від відповідальності!
Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.