«Жінка може померти від хвороби, бо їй не дозволяють лікуватись у чоловіка-лікаря». Як живуть жінки в Афганістані після 5 років правління «Талібану»

За інтернет — пів зарплати

«Ми залишилися в місті на кордоні. Умови там були дуже складні. Моя донька була вагітна. Таліби дуже жорстоко поводилися з людьми — вони били всіх, били жінок. Жінки ту ніч провели в одному контейнері», — Латіфа крізь сльози розповідає свою історію втечі, а потім вимушеного повернення до Афганістану. Ми змінили її ім’я, адже наразі жінка переховується і від талібів, і від власного чоловіка. Переді мною вона сидить без хустки й без Традиційна жіноча хустка або одяг в ісламі, який повністю закриває голову, шию та волосся, залишаючи відкритими лише обличчя та кисті рук.хіджабу. Часто перепрошує, що через сльози не може говорити і сподівається, що мобільний зв’язок дозволить поділитися історією.

Інтернет в Афганістані дуже дорогий. Вартує близько 50 доларів на місяць. Це при тому, що багато афганців заробляють приблизно 100 доларів. Сьогодні в Афганістані, за даними ООН, троє із чотирьох людей не можуть задовольнити своїх базових потреб. 

Але висока ціна — не єдина проблема. Якість зв’язку дуже погана. Ба більше, таліби обмежують доступ до інтернету (восени 2025 року повністю відключали інтернет у країні), пояснюючи це запобіганням «аморальності».

«В Афганістані є побоювання, що “Талібан” зрештою повністю відключить доступ до Інтернету, тому що, на їхню думку, він нікому не потрібен», — розповідає вже інша наша героїня, Бібі, якій вдалося покинути країну.

Розповідь про життя в Афганістані варто розділити на частини, щоб зусібіч описати його. Отже:

Частина 1. Освіта 

Заборона навчатися для Латіфи почалася ще до приходу «Талібану». Чоловік, за якого жінку примусово видали заміж, не дозволив їй продовжити навчання.

«Він був старший за мене на 22 роки. Коли я вийшла за нього заміж, у нього вже були дві дружини й десятеро дітей. Пізніше він не дозволив, щоб і моя донька продовжила навчання. Після приходу талібів до влади тут жінки вже не можуть самостійно ухвалювати рішення. Всі питання, пов’язані із жінками, контролюють чоловіки, рішення мають ухвалювати чоловіки», — розповідає Латіфа.

Зараз дівчата можуть навчатися лише до 6 класу. Та навіть ці уроки — здебільшого про релігію. До приходу «Талібану» у школах вивчали англійську, арабську, дві національні мови — дарі та пушту. Були природничі науки й література. Зараз же, розповідає Бібі, система освіти змінилася: 

«Вони (таліби — ред.) намагаються централізувати освіту з 1 до 6 класу. Здійснюють Насильницьке запровадження у свідомість людей яких-небудь істин, ідей, доктрин.індоктринацію афганських жінок, щоб ті залишалися вдома після 6 класу. Вони також прибрали всі заняття з природничих наук, біології та хімії, а також математику. Намагаються більше зосередитися на самій релігії та на своєму способі викладання релігії».

Дівчата в країні навчаються підпільно, у місцях, про які ще не довідалися таліби, або ж у спеціальних онлайн-школах — Бібі впродовж року була викладачкою такої школи.

«Деякі з них (зі шкіл — ред.) навіть надають сертифікат про закінчення, який можна використовувати для подачі на стипендії за межами країни, щоб назавжди виїхати й жити десь у безпеці. Але дуже важко знайти їх і переконати батьків дозволити тобі приєднатися до онлайн-класу, а потім просто знайти його», — розповідає Бібі. І додає, що через бідність люди радше куплять їжу, ніж оплатять інтернет.

Якщо ж дівчина обирає підпільну школу, має дотримуватися правил безпеки:

«Є деякі місця, які приховані від “Талібану”, — каже Бібі, — жінка просто йде туди, але з чоловіком-опікуном. Якщо член “Талібану” зупинить їх дорогою, вони скажуть: “Я йду читати священну книгу” — і вони повинні мати священну книгу. А свої книги для навчання мусять сховати під паранджею».

Щоправда, в Афганістані є і приватні школи, але доступ туди мають не всі.

«Тільки ті дівчата, сім’ї яких мають хороше фінансове забезпечення, можуть ходити до приватних шкіл. Але ці школи беруть багато грошей, і не всі сім’ї можуть собі це дозволити», — пояснює Латіфа.

А втім, для більшості дівчат подальша кар’єра в Афганістані фактично завершується, не розпочавшись, адже університети, як і школи — під забороною. 

«Умови роботи для жінок стали майже неможливими. Більшість професій, які раніше були доступні жінкам, закрили. Залишилося лише кілька обмежених сфер — наприклад, викладання, деякі медичні професії, і дуже мало посад у державних установах», — розповідає Латіфа.

Частина 2. Медицина

Коли я запитую про лікування, наприклад, раку молочної залози в жінок, — Бібі з гіркотою усміхається:

«Ми фактично не можемо лікувати рак молочної залози або будь-який вид раку в Афганістані»

Потрапити до лікарні жінка може хіба що на пологи — поки що акушеркам дозволено працювати. Проте це чи не єдиний виняток у медицині. Решта лікарів — чоловіки, а отже, доступ до лікування жінкам не доступний, бо чужий чоловік не може дивитися, а тим паче торкатися жінки. Виняток, як і з освітою, для забезпечених родин. Латіфа каже: «Доступ до чоловіків-лікарів для жінок дуже обмежений. Особливо в деяких районах, де живуть Представники народності є послідовниками ісламу суннітського напрямку. Пуштуни є засновниками релігійного руху радикального спрямування Талібан. Пуштини найбільше слідують кодексу Пуштунвалі, його положення часто різняться із заповідями Корану.пуштуни, там їм узагалі не дозволяють звертатися до чоловіків-лікарів. Тобто жінка може навіть померти від хвороби, але їй не дозволяють лікуватись у чоловіка-лікаря».

Бібі також розказує, що дехто з жінок-лікарів, які працювали до приходу «Талібану», приймає пацієнтів вдома, або ж допомогу потрібно шукати в окремих районах країни:

«Є кілька (лікарок — ред.), які залишилися в деяких провінціях Афганістану — там, де “Талібан” іще не дуже суворий».

Частина 3. Насильство

У лютому цього року таліби фактично дозволили бити жінок і дітей, вчиняти смертну кару для інакодумців, а ще запровадили поділ на «вільних» людей і «рабів». Коли приходять накази від талібів і від їхньої структури Ісламський релігійний обов'язок, що означає «спонукання до доброго».«Амр біль-Маруф», то, запевняє Латіфа, насамперед ці накази застосовують саме до жінок. Головне правило щодо побиття — не до переломів кісток і відкритих ран. У новому кримінальному кодексі також зазначено, що «повстанців» можуть засудити до смертної кари. А під визначення «повстанців» підпадають усі, кого «Талібан» вважає опонентами. Зокрема й жінки, які, на думку талібів, вчинили щось протиправне.

«Якщо член “Талібану” бачить жінку на публіці і йому не подобається те, як вона ходить, або як вона носить паранджу чи будь-який інший одяг, він просто може відвести її кудись, викопати яму й кинути її туди, а потім дати каміння іншим членам “Талібану” і сказати їм, що ця жінка — кафір, що означає не вірянка, і тоді вони вб’ють її камінням», — розповідає Бібі.

Є чоловіки, які не підтримують такі дії талібів, але вони часто бояться виступати проти режиму:

«Були випадки, кілька місяців тому в Гераті (місто — ред.), коли жінок масово арештовували через одяг. Деякі чоловіки вийшли на протести, щоб підтримати жінок. Але більшість із них були придушені: чоловіків заарештовували, садили до в’язниць. Через це вони теж не можуть відкрито діяти. Тож навіть якщо чоловіки хочуть підтримати своїх дружин або дочок, вони бояться це робити, тому що їх можуть посадити до в’язниці або катувати», — каже Латіфа.

Ще один із видів насильства — психологічне. Дівчат примусово видають заміж за старших чоловіків. У травні уряд Афганістану видав новий документ — «Принципи розлучення подружжя», де фактично скасував мінімальний шлюбний вік для дівчат. Згідно з цим документом, право на вступ до шлюбу відтепер прив’язане виключно до статевого дозрівання. А це — починаючи від 8 років. Через примусові шлюби дівчата не витримують:

«Кілька днів тому в одній із північних провінцій була ситуація: 14-річну дівчину видали заміж за 60-річного чоловіка. Її змусили до цього шлюбу. Через кілька днів з’явилася новина, що ця дівчина наклала на себе руки. Дівчата дедалі частіше вдаються до самогубства, тому що вони не можуть захистити себе, у них немає прав», — пояснює Латіфа.

Ранній шлюб — це фактично продаж доньки. І все через бідність. Щоб прогодувати себе та інших дітей, батьки вдаються до такого кроку. Латіфа згадує, що сама не раз ставала свідкою такого: 

«Є провінція Гор, яка розташована неподалік Герата. Там дуже багато випадків продажу дітей, особливо продажу дівчат. Я сама бачила багато таких випадків, коли дівчат у дитячому віці продають. Майже всі сім’ї в цьому районі стикаються з такими проблемами. У деяких районах економічна ситуація дуже погана, і люди через бідність змушені продавати своїх дітей. Це є реальністю в Афганістані».

Через такі важкі умови жінки намагаються втекти з країни, але зробити це складно.

Частина 4. Втеча

Якщо жінка (з дозволу родини), вирішує втекти з країни, то спершу має отримати візу до Пакистану. А до кордону її обов’язково має супроводити чоловік.

Наші героїні мають різні історії: Латіфа — вимушено перебуває в Афганістані, Бібі — вдалося виїхати. 

Їхні історії ми подаємо прямою мовою. Прибираємо моменти, які б могли наразити їх на небезпеку:

Латіфа

«Мій чоловік почав мені погрожувати. Він сказав, що віддасть мене “талібам”, що вб’є мене і знищить. Через це я була змушена залишити Афганістан разом зі своєю дочкою, яка була вагітна, її чоловіком і ще однією дочкою Маріам [ім’я змінене]. Ми були змушені поїхати до Кабула, там отримали візу до Пакистану. Близько тижня ми перебували в Кабулі, і зрештою, через дуже великі труднощі, змогли перетнути кордон Торхам і потрапити до Пакистану. Того дня, коли ми їхали до Пакистану, там були тисячі людей, які чекали на кордоні, щоб виїхати. Тоді таліби лише прийшли до влади, і люди масово тікали від їхнього правління.

Ми залишилися в місті на кордоні. Умови там були дуже складні. Таліби дуже жорстоко поводилися з людьми — вони били всіх, били навіть жінок. Усі жінки ту ніч провели в одному контейнері. Наступного дня до обіду ми змогли залишити кордон Торхам і потрапити до Пакистану.

У Пакистані ми тиждень жили в гостьовому будинку. Зрештою одна жінка, на ім’я Фаріха (ім’я змінене — ред.), якій ми дуже вдячні і яка стала для нас доброю подругою, допомогла нам переїхати до іншого міста в Пакистані.

Там моя донька працювала нянею в одному будинку, а також ходила до школи. Ми прожили там рік із візою. Коли ми знову подали документи на продовження візи, уряд Пакистану не видав нам її. Після цього ми ще три роки жили там без візи.

Але уряд Пакистану почав дуже жорстку політику щодо нелегальних мігрантів. Власник будинку, де ми жили, був змушений виселити нас. Приблизно тиждень ми жили в лікарні, де працювала моя донька. Потім ми знову повернулися до кордону Торхам і з кордону знову потрапили до Афганістану. Ось такою була наша подорож».

Наразі Латіфа переховується в Афганістані. Її донька, яка народила дитину ще в Пакистані, разом із чоловіком також була вимушена повернутися.

Бібі

Тато Бібі помер іще до приходу талібів. Вона каже, що її дитинство було дуже щасливим. Коли «Талібан» захопив владу, сім’я змушена були тікати. Бібі тоді було 14 років. Чоловіком, який їх супроводжував, став її молодший брат.

«Ми з моєю родиною залишили Афганістан приблизно чотири роки тому. Моя мама раніше була адвокаткою в Афганістані, а також працювала з демократичним урядом Афганістану. Тож коли “Талібан” захопив Афганістан, у них був список усіх, кого вони хотіли публічно стратити, щоб ніхто не намагався виступати проти них. Й ім’я моєї мами також було в цьому списку. Тому нам довелося переховуватися в Афганістані понад шість місяців. А потім нам довелося виїхати до Пакистану. А звідти — до Бразилії. Ми отримали однорічні гуманітарні візи. Ми з моєю родиною залишались у Бразилії шість місяців, і моя мама намагалася знайти роботу й владнати питання житла там. А я і мій брат більше навчалися, щоб вивчити португальську. Але після шести місяців уряд Бразилії надіслав нам повідомлення, що в нас є пів року, щоб залишити країну, тому що це була гуманітарна віза, і вона діяла лише один рік. Ми не змогли її продовжити, тому що Бразилія насправді ніколи не мала досвіду роботи з біженцями. І тому ми сказали: або померти в Афганістані, або померти в Бразилії, або в дорозі до кращого майбутнього. Тож ми вирушили в дуже важку подорож, під час якої перетнули, думаю, 11 країн — човном, потягом, пішки.

Нам також довелося перетнути Ділянка джунглів на кордоні між Колумбією та Панамою, де немає будь-яких доріг. Цей 100-кілометровий відрізок перериває Панамериканську магістраль, яка з'єднує Північну та Південну Америку, Саме через Дар'єн проходить маршрут тисяч мігрантів із країн Латинської Америки, Африки та Азії, які прагнуть дістатися до США чи Канади.Дар’єнський розрив, який розташований у Панамі. Це джунглі. Нам довелося йти там понад 38 годин, безперервно, без сну і без їжі, тому що під час нашого переходу також була повінь. І тому ми втратили наші речі, невеликі гроші, які залишилися на їжу, мобільний телефон моєї мами та одяг. Зрештою ми дісталися Мексики, де залишалися кілька місяців, аж доки перетнули американсько-мексиканський кордон.

Коли ми приїхали до США, прикордонники забрали наші паспорти. Нас затримали на 48 годин. А потім відправили до Вірджинії, де було багато церков і багато некомерційних організацій та мечетей, які допомогли нам розібратися з питанням житла».

Зараз Бібі у США продовжує навчання і сама навчає мов таких самих біженців, як вона.

Перелік заборон для жінок в Афганістані

Після другого приходу до влади талібів, у серпні 2021-го, жінкам знову заборонили здобувати освіту, подорожувати без чоловіка й говорити на публіці, особливо із чоловіками. Їхні телефони можуть перевірити просто на вулиці. За неналежний, на думку талібів, дзвінок — телефон можуть розбити, а жінку покарати. Також жінкам заборонено відвідувати парки, купатись у відкритих водоймах і займатися будь-якими видами спорту. У жовтні 2024-го «Талібан» заборонив жінкам в Афганістані спілкуватися одна з одною, читати Коран і молитися вголос. У грудні з’явилася нова заборона — будувати вікна в будинках, які виходять на місця, де часто бувають жінки.

Також медіа повідомляли, що після землетрусу в Афганістані наприкінці серпня 2025 року жінки залишалися під завалами, бо спершу рятували чоловіків і дітей. Жінкам не могли надати допомогу зокрема й через заборону чоловікам спілкуватись із жінками, які не є їхніми родичками.