«Мені хотілося померти. Сидів і думав: “Якого х*ра я вижив”». Без ноги та пальців на руці, але з бажанням повернутися на війну
Високий, молодий блакитноокий хлопець із рудим волоссям лягає на масажний столик. На праву руку йому кріплять невеликі гелеві квадратики, через які подається струм. Рука починає труситися.
«Лови клешню», — несподівано каже мені 27-річний військовий, на позивний Благо, і починає всміхатися. Два пальці — великий і вказівний, — які він показує мені, слабкі на вигляд, а половинка середнього майже не рухається.
Понад рік тому під Марʼїнкою, на Донеччині, Благо важко поранили. Він втратив ліву ногу, 50% слуху, два пальці на правій руці й частково середній палець. Праву руку зшили, але та майже не функціонує.
Протез на ногу зроблять безплатно, а от рука йому вартуватиме 35 тисяч євро. А без неї Благо не може повернутися на війну, і це найбільше його пригнічує.
«Підсилення піхоти»
До повномасштабного вторгнення Благо працював менеджером столичної компанії оренди машин. В його родині немає військових, та й він спочатку не планував служити.
У березні 2022-го, коли росіяни підступали до Києва, хлопець повіз дівчину, маму і бабусю на захід України, до кордону. Думав виїхати й сам. У військкоматі в Києві йому сказали, що людей поки що не потребують, а на схід їхати не хотів.
«Військові на кордоні питають мене:
— Ти куди?
— Я валю звідси.
— А чому?
— Хотів захищати Київ, а мені сказали — не треба.
— Там не треба, а тут треба.
— Тільки, будь ласка, не на Донбас».
Благо вирішив таки приєднатися до війська, але спершу 9 березня одружився зі своєю дівчиною. І того самого вечора поїхав на навчання на полігон. 12 березня вночі була тривога, військових спустили в підвал. Ракети влучили в казарму, де жили хлопці.
«Ми добу двіжували в лісі, а потім нас евакуювали в Київ, тоді ж сказали, що ми тепер будемо у президентській бригаді. Я навіть не знав, що така існує».
З березня до серпня хлопець був на навчаннях, а потім його відправили на Донеччину.
«Ми були як підсилення піхоти. Якщо йде броньована техніка ворога, то ми її відбиваємо, а якщо наші йдуть у штурм, то прикриваємо їх».
Менше ніж за місяць Благо зазнав першого легкого поранення — уламок залетів під пахву і всього кілька міліметрів не дійшов до легені. На три місяці його відправили до Києва. Наступного поранення хлопець зазнав 8 червня 2023-го. Цього разу — важкого.
«Мене розірвало, а побратима закидало моєю кровʼю»
— Будемо переходити до ноги зараз, — каже реабілітолог Богдан. — Маєш сили?
— Сили є тут, — Благо показує на вцілілу ногу. — А тут, — хлопець торкається до кукси, — залишки.
Богдан надіває на куксу чорну гумку, на інший кінець якої кріпиться гиря. Благо має куксою тягнути гумку на себе. Так тренуються мʼязи. Хлопець напружується і зажмурює очі.
«Приліт стався настільки швидко, що я навіть не встиг зреагувати. Дивлюся — шматок кості стирчить, ногу наче розмотало. Думаю: “без ноги, ах*єнно”. А потім бачу, що ще й пальців немає: “А ось це вже погано”», — згадує перші думки після прильоту.
Тоді у Благо прилетів снаряд від Бойова машина піхоти.БМП. Це був початок наступу президентської бригади на Мар’їнському напрямку.
«Ми відтиснули початок позиції росіян, це була паралельна посадка до нашої, і перпендикулярно була ще одна їхня посадка. Ми їх відігнали, вони втекли й почався обстріл».
Командири, каже хлопець, обіцяли, що буде вогневе прикриття під час наступу, але його не було: «Це не лише в нас таке, це скрізь. У нас тоді багато хлопців «Двохсотий» — убитий у бою.“задвохсотилося”. Було два фланги, ми на своєму взагалі нікуди не просунулися, а на правому фланзі йшли хлопці, у яких було нормальне керування, — вони зачистили 8 кілометрів.
Після прильоту перші відчуття — одразу різко захотілося пити через втрату крові. Тоді поруч зі мною на вході до бліндажа на сходинку нижче сидів побратим. Мене розірвало, а його лише кров’ю моєю закидало. Я подумав: “Ну, по ходу, я своє вже відвоював”, а, видно, таки ні».
«Думав: “Якого х*ра я вижив”»
Заняття з реабілітації закінчується і Благо самостійно на одній нозі стрибає до виходу із центру. Реабілітолог виносить на вулицю колісне крісло. Військовий сідає на крісло, відштовхується однією ногою і так поволі пересувається до машини.
Перед багажником зупиняється, підіймається, складає крісло й кладе його в машину, а далі стрибає до водійського місця. Ми з фотографом пропонуємо допомогу, але хлопець відмовляється — він навчився пересуватися майже без сторонньої допомоги. А втім, шлях до прийняття себе з пораненням був довгим.
«Я прийшов у свідомість, коли мені відпилювали кістку на нозі. Мені було дуже боляче, але я не міг навіть розплющити очі». Далі була реанімація у Дніпрі й відсутність будь-яких відчуттів: «Коли на руку поставили Апарат Ілізарова: пристрій зовнішньої фіксації, який використовується в ортопедичній хірургії для подовження або зміни форми пошкоджених кісток руки або ноги.ілізару, тоді я зрозумів, що біль, який я відчував до цього, був узагалі ні про що».
Вже в Києві у хлопця почалися щоденні чистки ноги. Через інфекцію йому вкоротили стегно ще на кілька сантиметрів. Спочатку Благо агресував.
«Мені хотілося померти. Сидів і думав: “Якого х*ра я вижив”».
«Якщо вижив, значить, для чогось маю бути тут»
Від поранення минув понад рік, й емоційний стан потрохи покращується.
«Тепер я думаю: якщо вижив, значить, для чогось я маю бути тут».
Однак усе, чим хлопець займався до вторгнення — спорт, походи в гори, фізична робота, — більше не актуальне. Він планує зібрати на біонічний протез руки й повернутися на фронт дронником.
«Вважаю, якщо потрапив у двіж, то там треба бути до кінця. У мами, звісно, була істерика, коли вона дізналася про поранення, тому вона не в захваті від того, що я вирішив повертатися на війну. Скучно тут сидіти. Сподіваюсь, мене візьмуть в аеророзвідку. Не вистачає цього двіжу. Починає навіть зʼявлятися страх. Коли були прильоти по “Охматдиту”, ми з дружиною біля під’їзду сиділи, а над нами спрацювало ППО. У мене одразу підскочив пульс. Думаю: “Ну все, перетворююсь на цивільного. Дожився”».
Ви можете допомогти Благо зібрати кошти на біонічний протез руки, поповнивши його банку
Цей матеріал створено за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
