Покровськ. Місто, що живе на валізах
«Шановні мешканці Донеччини! Збережіть себе та своїх близьких! Евакуюйтесь!» — таке СМС з трьома знаками оклику від ОВА надійшло мені на телефон, щойно я перетнула межу Донецької області.
Коли виїздила з Києва, військові казали, що фронт за 10 км від міста. У Покровську місцеві говорили вже про 7-8 кілометрів. Гупання вибухів наздоганяє тут сигнали повітряної тривоги. Коротка тиша здається підозрілою, ще більше напружує.
«А я всю ніч так: навушники у вуха, кіно собі на повний звук запустив — і не чую, як ото воно бахкає і хата ходуном ходить», — сміється чоловік, з яким розговорилася в кафе Покровська.
Дітям — евакуація «обов'язкова і примусова»
У Покровськ я заїхала о 5:30 ранку. Спека така, що на квітах і траві вже жодної росинки. Тридцять хвилин тому закінчилася комендантська година, ще не зійшло сонце, а на стадіоні, повз який мене веде навігатор, якась жінка вже нарізає біговою доріжкою коло за колом. Знайомимося.
Для Алли рання пробіжка — не особистий виклик фронтовому гулу, а багаторічна звичка. Можливо, обставини складуться так, що вона наважиться на евакуацію, але поки не збирається змінювати свій розпорядок дня.
Вона зайшла на нове коло. Дорогою повз стадіон проти руху Алли прямує кілька автівок — настільки заповнених домашнім скарбом, що в салоні важко розгледіти голови пасажирів. Ці люди вже наважилися на евакуацію.
До повномасштабної війни в Покровській міській громаді жили 86 тисяч людей. Зараз залишилося менш як 53 тисячі, зокрема 3545 дітей.
«Наразі ситуація в громаді контрольована. Функціонує вся критична інфраструктура. У місті є електрика, водопостачання, газ, водовідведення. Фінансові установи на сьогодні надають послуги. Великі магазини закриваються, але нема катастрофи з харчовими продуктами, також у нас працює медицина. Є телефонний зв'язок, інтернет. Також працюють банківські установи, банкомати. Надають усі соціальні послуги, працює ЦНАП — центр надання адміністративних послугЦНАП», — повідомляє начальник Покровської міської військової адміністрації Сергій Добряк.
За його словами, передусім евакуюють сімʼї з дітьми, літніх людей і переселенців. Евакуація дітей — «обовʼязкова і примусова». На батьків, що ховають малечу, чекає суд. Щоправда, за інформацією пресслужби Покровської МВА, жодного випадку такого покарання в них поки не було.
Щоб вагітні не гинули під обстрілами
«Ми працюємо, але я наполегливо рекомендую всім вагітним жінкам Донеччини евакуацію. Не спокушайте долю. Он у Селидове — місто в Покровському районі Донецькій областіСелидовому породілля і вагітна жінка загинули. Зараз у мене в пологовому відділенні 9 жінок. Сьогодні ми виписали одного новонародженого з мамою. Є ще один — будемо відправляти його евакуаційним поїздом в Одесу», — говорить Іван Циганок, завідувач Покровського Перинатальний центр — медична установа, що надає спеціалізовану допомогу вагітним, жінкам, що народжують, породіллям, новонародженим та гінекологічним хворимперинатального центру.
Він пропонує мені халат і крокси, що залишилися від лікарки, яка виїхала в Європу, і дозволяє познайомитися з малим Денисом.
«Йому вже 7 днів. Я маршруткою їхала від свекрухи додому в Одеську область, розтрусило дорогою, от мене в Покровськ доставили народжувати», — розповідає 22-річна мама Ірина.
Перинатальний центр наразі єдиний в неокупованій частині Донецької області, де приймають пологи та допомагають породіллям і новонародженим.
«До вересня ми точно працюватимемо в Покровську. А далі — за ситуацією. У нас дуже дороге обладнання, його треба зберегти. Якщо доведеться переїздити, то в Павлоград Дніпропетровської області чи в Київ. З 1 вересня я залишуся з трьома лікарями — і матимуть вони цілодобове навантаження, відповідно зменшиться кількість медсестер і молодшого медичного персоналу. А до початку повномасштабної війни в нас було 26 лікарів. Такі справи», — розказує Іван Циганок.
Працівники перинатального центру — жінки різного віку. Більшість має малих дітей, тож мусить евакуюватися. Але не тільки вони пишуть заяви на звільнення. До 1 вересня в центрі мають скласти списки тих, хто точно залишиться працювати після цієї дати. Далі ніхто не загадує.
Торгівлю виручають військові
Надя, продавчиня маленького продуктового магазину, розсипає переді мною купу аркушів, суціль списаних номерами телефонів.
«Ось, шукаю якесь житло, щоб виїхати з Покровська. У Полтаві шукала, у Дніпрі, у Кривому Розі. Якщо ціна оренди підхожа, 3-5 тисяч за однокімнатну квартиру, то на ту квартиру десяток претендентів», — розповідає з серцем.
Хоч продукти в магазин підвозять регулярно, вона впевнена, що за день-два власник вже його закриє.
«Фірма, чиї холодильники в нас стоять, хоче їх забрати — а як продукти без холодильника зберігати? Он післязавтра інша фірма забере бочку для питної води, я воду вже й не замовлятиму. Виторг за останні дні вполовину зменшився», — окреслює ситуацію продавчиня.
Я забігла ще в кілька продуктових магазинів: товар є. Кафе забиті відвідувачами.
«Вода є, світло є, продукти маємо, працюємо, — розповіла мені Людмила, кухар з привокзального кафе-піцерії. — В основному в нас військові харчуються».
Годують гречкою, печеною картоплею, пюре, макаронами, котлетами, відбивними, салатами.
«Мусимо підлаштовуватися до ситуації, — говорить Юлія Черкашина, власниця покровського ресторану “Адмірал”. — Зараз більше працюємо “на винос”, забезпечуємо доставлення на замовлення. Військові сумують за домашньою їжею, тому замовлень у нас багато. Доходи, звичайно, впали, але поки тримаємося».
За словами Юлії, найбільша загроза для бізнесу після прямого влучання снаряда чи ракети — комендантська година. Зараз вона в Покровську триває з 21-ї до 5-ї години. А запровадять, як у Мирноград — місто Покровського району Донецької областіМирнограді, з 15-ї до 11-ї, майже на добу, то важко стане і продавцям, і покупцям.
До речі, продуктові супермаркети Покровська не чекають погіршення ситуації. Напередодні приїзду hromadske в місто припинив роботу «АТБ» — мережа продуктових супермаркетів в Україні«АТБ», допродує товари мережа магазинів «ЕКОмаркет» — мережа продуктових супермаркетів в Україні«ЕКОмаркет». Згортають роботу і магазини «тисячі дрібниць», зокрема «Аврора».
«Зачіски вже ніхто не робить»
У Покровську працюють кілька міських ринків. Заглядаю на Центральний.
Матана, азербайджанка, що 16 років живе в Україні, саме розкладає ящики з овочами-фруктами.
«Беру товар у Дніпрі, на гуртовому ринку. Нікуди з Покровська не поїду: тут у мене бізнес, магазини — як це все залишити? Дітей відправлю в евакуацію з сестрою, а сама якось буду».
На ринку донедавна було багато овочевих яток, тепер працюють дві-три. Так само і з іншими товарами. Якщо на довжелезному торговому ряду працюють три-чотири продавці, то й добре. В основному продається товар для військових. О 12-й годині продавці взагалі йдуть додому — чого стояти, якщо покупець не йде?
«Я розпродаюся, — каже мені власниця чайної “точки” Олена. — У мене знижки на товар до 50%, а як бачу, що людина справді хоче купити, то віддаю за копійки, тільки б позбутися його. У нас тут загалом усі розпродуються, хто не планує відкривати магазин десь в евакуації».
У квітковому магазині троянди, еустоми, хризантеми, жоржини — свіжі, духмяні, святкові. До щему мирні. Власниця магазину Маргарита пʼє вранішню каву.
«У мене чотири теплиці квітів. Квіти є — покупців нема. Військові виручають — закохуються тут, на побачення ходять з нашими квітами. Але, найімовірніше, оці от квіти допродаю — і в евакуацію. Я от днями за безцінь у Дніпро повернула партію квітів, яку там купила за великі гроші. У мене діти, мушу виїхати», — говорить Маргарита.
На виході з ринку трапляється ательє. Манекени, немов застрашені, збилися докупи, блимають порожніми полицями стелажі. У великому швейному залі, де шили й ремонтували одяг дев'ять жінок, сьогодні працюють тільки чотири.
«Ще навіть на початку літа в нас було багато замовлень — і від військових, і від цивільних. А вчора, наприклад, жодного», — зітхає працівниця ательє Любов Володимирівна. Її дочка живе під Києвом, якщо прийдуть росіяни — поїде до неї…
Поруч у напівтемній перукарні — касирка і дві майстрині. Он яка пора, а ще жодного відвідувача. Хоч би військових Бог послав.
«Ми вже забули, коли жінки приходили до нас робити зачіски. Іноді хтось підстригтися забіжить», — говорить касирка.
З велосипедом — на «Нову пошту»
8:20 ранку. Відділення «Укрпошти» працює лише двадцять хвилин, але черга до нього помітна здалеку: люди з клунками стоять на вулиці, бо в приміщення вже не проштовхнутися. Якась жінка розтовкмачує мені, що в місті наразі працює оце відділення та ще одне — в іншому мікрорайоні, далеченько звідси.
Я таки протискаюся всередину. Від підлоги майже до стелі запаковано коробками й мішками. «Крісло», «самокат», «посуд», «взуття» — читаю на коробках. Перш ніж виїхати в евакуацію, люди пересилають речі.
Працівниця відділення оголошує: поки машина не забере «оце все», нові клунки вона оформляти не буде. Коли буде машина? Коли приїде, тоді й буде. Літній чоловік просить прийняти в нього велосипед, йому пояснюють, що коробку з такими габаритами ніхто не прийме. Люди з черги радять чоловіку йти на «Нову пошту» — мовляв, візьмуть. Там, до слова, теж черги.
Вони й під управлінням Пенсійного фонду, і до банкоматів, немало людей і у ЦНАПі. За словами начальниці Покровського ЦНАПу Алевтини Жук, установа наразі надає всі послуги: «Є доступ до всіх реєстрів. Приймаємо заявки на видавання закордонних та ID-паспортів. Черга до держреєстратора розписана до 29 вересня — поки будемо обробляти ці заявки».
Перехрести мене на дорогу
Старенька жінка тягне велосипед з мішком цибулі та мішком картоплі. Людмилі Михайлівні — 84. «Це я на гуртовий ринок їздила, треба до зими готуватися. Там один продавець сьогодні був, я останній мішок з цибулею в нього взяла», — розповідає. Удома до хвіртки має вийти її 90-річний чоловік — удвох якось дотягнуть до льоху.
«Куди їхати з міста — не знаю. У чоловіка з туалетом проблеми — як він поїде? Уже пожили ми, що нам рятуватися. Дасть бог, ті не прийдуть. А як прийдуть — чим у мене зможуть поживитися? Хіба цією картоплею? Як волонтери будуть вже нас тягнути, то, може, і поїдемо», — розмірковує жінка.
Літнім людям і людям з інвалідністю допомагають виїжджати благодійні фонди та волонтерські організації. Наприклад, БФ «СхідSOS» з початку повномасштабної війни вивіз понад 11 тисяч маломобільних громадян.
«Наш фонд має гарячу лінію. До нас звертаються родичі маломобільних громадян, їхні сусіди, соцпрацівники, лікарні. Місцева влада, хай би як старалася, не має ресурсу, щоб самотужки забезпечити евакуацію літніх і маломобільних людей», — говорить працівник БФ Владислав Арсеній.
Вулиця Центральна в Покровську така довга, що, здається, може вивести аж на околицю. Нарешті номер 169. Величезний горіх біля паркану щедро всипаний плодами. Хазяйка вже не збиратиме їх восени. 84-річна Луїза Петрівна сьогодні їде в евакуацію.
Евакуаційний поїзд має рушити о 14:10, волонтери обіцяли забрати її о 12:30, але вже з 8-ї ранку жінка чекає на порозі дому.
Син помер, з чоловіком давно розлучилася, хата перетворилася на перекошену халупу. Ні родичів, ні доглядальників. 84-річне життя вмістилося у двох картатих сумках.
«Для Лізи евакуація — порятунок, бо як вона тут виживе сама під обстрілами», — говорить мені голова Квартальний комітет — орган самоорганізації населення. Є громадською організацією, яка об'єднує жителів, які на законних підставах проживають на певній території. Його діяльність регулюється Законом України «Про органи самоорганізації населення»місцевого квартального комітету Тамара Іванівна, яка й потурбувалася про евакуацію сусідки.
Нарешті підʼїхали волонтери, я пишу маркером на сумках прізвище Луїзи Петрівни — щоб речі не загубилися на евакуаційних етапах. Пес, що до того ховався за будку, вискакує і скавчить.
«Іди в буду», — наказує йому хазяйка. Таке коротке з ним прощання. Надворі для собаки лишається каструля з мʼясом, люди з вулиці обіцяли його годувати.
Волонтер Сашко підсаджує Луїзу Петрівну в бусик. Підходять сусідки — такого самого віку, як і вона. Обіймаються, перехрещують Луїзу на дорогу. «Лізочко, Ларисочко, Тамарочко», — крізь плач шепочуть одна одній. Вік і часи такі, що, ймовірно, ніколи більше не побачаться. Волонтери обіцяли оформити Луїзу Петрівну в інтернат…
Реєстрація на евакопункті
Щодня з Покровська до Львова відходить поїзд. Ним після реєстрації в евакопункті можуть виїхати люди, які мають де жити на новому місці. Донедавна раз на вісім днів до цього поїзда додавали ще й спеціальні евакуаційні вагони — ними вивозили людей, розселенням і забезпеченням яких займається місцева влада пункту призначення. (Зараз це — Рівненська область, з 1 вересня переселенців з Донеччини прийматиме Кіровоградщина).
Через наближення фронту евакопоїзди формують кожні чотири дні. До такого поїзда волонтери БФ «СхідSOS» привезли й Луїзу Петрівну.
Спека несамовита, продукти, узяті з собою в дорогу, мають усі шанси зіпсуватися. Вагони без вентиляції, людей набивається по п'ять-шість в купе. Речі під ногами, за спинами й над головою. Лікарський супровід не передбачений.
За даними збірного евакопункту, 22 серпня з Покровської ОТГ евакуювали 123 людини.
«А хто буде евакуювати вас?» — запитую у працівників евакопункту.
«У мене вже речі зібрані. Якщо МВА — міська військова адміністраціяМВА оголосить екстрену евакуацію — поїду. Попередньо передбачається, що МВА переїде у Дніпро», — говорить Вікторія.
Ще є надія
Проходжу кілька міських кварталів — опиняюся на вулиці, де одна клумба каскадом переходить в іншу. Кілька жінок старанно обрізають відцвілі троянди, проріджують кущі. Після їхніх старань клумби спалахують яскравішим цвітом.
Жінки, сміючись («Ой, ми такі замурзані, ой, руки в нас у землі, геть чорні»), дарують мені троянду, навідріз відмовляються фотографуватися. Ну й не треба — я запихаю довге колюче стебло за лямку свого рюкзака і роблю селфі. Потім іду вулицями з трояндою за лямкою — дехто усміхається мені, дехто дивиться зачудовано.
У сквері перед будівлею Донецького національного технічного університету двірники старанно чистять бурʼян між плитами. Зупиняюся. Поруч гримить фронт, ситуація загрозливо-непевна, а місто все одно чепуриться! На мій щирий захват двірники Тетяна й Ігор відповідають просто: «А хто вам сказав, що росіян сюди пустять?»
Цей матеріал створено за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. \
