«Я хочу отримати руки від донора»

Він не ховає від людей свої протези в довгих рукавах сорочок. У літню спеку, як і інші чоловіки, носить футболку з коротеньким рукавом. 

Спокійно сприймати реакцію людей на свої протези Юрію допоміг брат: «Він мені сказав: „Ти втратив руку не зоп’яну, ти батьківщину захищав, ти їй частину себе віддав, чого маєш ніяковіти за свої кукси та протези, чого соромитися?“».

Але замість того, щоб усе життя приборкувати протези, чоловік хоче зробити трансплантацію донорських рук. Жартує, що у східного сусіда — купа потенційних донорів.

Ноги кращі за протези

Юрій повернувся до роботи на підприємстві у Місто на Тернопільщині.Збаражі, де працював до війни. Раніше був інженером електромереж. Тепер — технік у центрі з обслуговування клієнтів. Працює по 4 години на день. Більше — поки що важко.

Якщо треба відповісти на дзвінки клієнтів, Юрій м’язами плечей, спини, шиї тисне на датчики своїх біонічних протезів, і штучна кінцівка знімає трубку стаціонарного телефона. Так само чоловік «запускає» роботу біонічних пальців, коли працює на комп’ютері з клієнтською базою. Мобільним користується з допомогою голосового зв’язку.

За кожним точним рухом — багато місяців тренувань.

Юрко має біонічні й механічні протези. Але вони не всесильні. Приміром, не допоможуть у туалеті: щоб обійти себе там, людині потрібен рухливий ліктьовий суглоб, який робить рухи не лише вгору-вниз, а й із боку в бік.

«Механічний протез на це не здатен. Біонічний може робити такі рухи, але спрямовувати їх і проконтролювати важко», — пояснює Юрко.

Методом проб і помилок ветеран з’ясував, які протези більше підходять для виконання певної роботи. Приміром, уся дрібна моторика — це для біонічного протеза. Розчесати волосся, узяти їжу з тарілки виделкою, написати щось, відкоркувати пляшку, натиснути кнопки й клавіші, пристебнутися ременем безпеки в машині — теж біоніка. 

Але мороки, за словами Юрія, з нею чимало: «Вони важкі — десь до 8 кг. Я не відчуваю їхніх габаритів, постійно не вписуюся у простір, б’юся ліктями, мушу підтискати протези до грудей. Їх важко контролювати.  

Мимовільний рух м’яза — і чайник з окропом, приміром, може вилетіти з кисті. Датчики дуже чутливі — важко передбачити, яку команду вони дадуть протезам, варто тобі трохи повернути шию. І ще один суттєвий мінус біоніки — вона боїться вологи, негативно реагує навіть на піт».

Механічні ж протези легкі, прості у використанні, їхній гак надійний у «грубих» маніпуляціях — жоден чайник з нього не злетить. Але гак не має зап’ястя, тому не може робити обертальні рухи. У ванній кімнаті, приміром, механіка теж не допоможе.

Удома Юрко користується здебільшого механічними протезами. Але частіше — просто ногами.  

«Я спеціально тренувався, і мені зараз ногами робити щось з предметами легше і швидше, ніж протезами. Наприклад, пальцями ніг я батарейку в годиннику замінюю за хвилину, а біоніці для цього потрібно 10 хвилин», — розповідає чоловік.

Багато маніпуляцій він узагалі виконує незбагненними способами — наприклад, навчився без рук надягати штани. А от із сорочкою чи курткою навіть з протезами не справляється. Доводиться кликати на допомогу дружину Ірину.

Ампутація через турнікети

Коли Юрко з друзями потрапили на позиції під Куп’янськ, їх запитали, чи знаються вони на тактичній медицині. Хлопцям хотілося на стрілецькі позиції, а не залишатися на ВОП — взводний опорний пункт.ВОПі медиками — і вони збрехали, що в такмеді не розбираються.

«Якби я тоді знав, чим це для мене обернеться…» — з гіркотою говорить сьогодні Юрко.

За його словами, він залишився без обох рук, тому що хлопці на його ВОПі не вміли надавати потрібну медичну допомогу.

Ті березневі дні 2023 року Юрко пам’ятає ледь не похвилинно. Уночі 19 березня вони з побратимами висунулися на допомогу хлопцям, які вже 37 днів тримали позиції. Завдання від командира було — протриматися 5 діб. На п’ятий день Юрко й зазнав свого поранення.

«Ми з другом відчергували свої години на позиції, все нормально, тільки насторожувала якась неприродна тиша. У цій тиші росіяни й підповзли до нас. Ми їх відкинули — загалом, нічого складного, звичні „пострілушки“. А потім їхній дрон почав по нас робити, пішла їхня гусенична техніка», — переповідає Юрко свій останній бій.

Запам’ятав спалах, звук вибуху. Прийшов до тями — не відчуває рук. Подивитися, що з ними, не може, бо зазнав і поранення в голову — знесло частину щелепи. 

«На опорнику хлопці були такі невправні, що не знали навіть, як з мене броніка зрізати. Я їм мав підказувати, що і як зі мною робити. Ті самі турнікети накласти. Вони мені на ліву руку аж три наклали, а ще одне поранення, вище турнікетів, не побачили, воно під бушлатом було. 

Я просив їх зняти турнікети й Тампонування рани — щільне заповнення порожнини рани бинтом, звичайною марлею або чистою тканиною для зупинення кровотечітампонувати рану — вони не зробили. Просив побратима покликати, який такмед знав так добре, що хлопця з пробитою сонною артерією врятував. А вони кажуть, що він бій веде, і не покликали. 

Нас дрони крили й артилерія, мене тільки на ранок наступного дня змогли вивезти. Більш ніж 10 годин я з турнікетами пролежав. Уже розумів, що Турнікет зупиняє кровопостачання кінцівки, і якщо він буде накладений більше кількох годин, то це може призвести до втрати кінцівки.точно буде ампутація».

Де взяти донора і гроші?

У госпіталі Харкова Юркові поставили титанові пластини, щоб тримали щелепу. Їх треба ще підганяти, бо зараз Юркові важко вимовляти деякі звуки, а також є проблеми з їжею. 

У Харкові ж провели ампутацію обох рук. Медики в Києві формували кукси й розробляли спазмовані м’язи, на Львівщині Юрко проходив реабілітацію. 

«Пекельні болі», — говорить Юрко про той час.

Вони з дружиною відразу почали шукати протезистів в Україні.  Хотіли механічний протез. Але до когось були величезні черги, хтось не давав ніяких гарантій через високі ампутації, хтось відверто говорив, що буде експериментувати, і Юрка це дуже насторожувало.

«Психологічно мені найважче було саме в цей момент: відмови протезистів та невизначеність доводили просто до відчаю», — зізнається чоловік.

Зрештою, у жовтні 2023 року він виїхав на протезування до США.

«Гроші для цього збирали волонтери, благодійні фонди, дружина і брат оголошували збір на банківські картки, мільйон гривень виділило Тернопільське обленерго. Не повірите, але відразу активізувалися аферисти, відкрили свій збір під моє фото — ми навіть змушені були звернутися до поліції», — розповідає Юрко.

У США він потрапив під опіку Prosthetic Innovation — установи, що використовує новітні технології для якісного протезування. Там йому зробили біонічні протези й доробили механічні, які він привіз з України  

Ще не минуло року після протезування, а через деформацію кукси необхідно переробити Верхня частина протезного виробу.куксоприймачі у протезах. Однак заради цього їхати в США Юркові не хочеться. Він абсолютно серйозно обдумує можливість трансплантації донорських рук.

«В американців є такі технології. Вони ризиковані, але цілком реальні. Поляки мають досвід пришивання кисті, передпліччя. Навіть русня щось там пришиває. Я вивчав це питання — головне, щоб нервові волокна розрослися і людина могла відчувати лікоть. Відчує — все, рука працюватиме, як своя. Я вже подав американцям заявку щодо трансплантації», — розкриває свої таємниці Юрко.

За його словами, пересадка чужих рук коштує мільйон доларів. На думку Юрка, зібрати такі гроші цілком реально, адже для  військових це не така й велика сума. Побратими, мовляв,  завжди один одному допомагають і кидають не по кількасот гривень, а по 10 і по 20 тисяч — у цьому проявляється солідарність військових.

А от у кого взяти руки, щоб пришити собі? Де знайти донора?

«В Америці військові стають донорами різних органів одне для одного. Чому в нас так не зробити? Якби я знав, що гину, я б своє тіло побратиму віддав би, щоб хоч він вижив»,  — гаряче каже Юрко.

Твоя підтримка допомагає нам не зупинятися

Підтримати

Без рук — за кермо автівки

Ветеран каже, що найкращими рятівницями для нього були дружина і дочка Софійка. Іра завжди поруч, навіть на роботі — вони працюють в одному кабінеті. 

Вона — чи не єдина людина, якій Юрій повністю і в усьому довіряє. А дочці Юрко вдячний за те, що жодної миті дитина не лякалася його протезів, вона просто грається з ними, як діти граються з батьковим носом чи вухами.

Ветеран постійно тримає фізичну форму: присідання, вправи на розтяжку, качання преса та м’язів спини. Усі м’язи мають бути слухняними, щоб подавати біоніці точні команди. 

А найдієвішою реабілітацією стала для чоловіка робота: щодня серед людей, щодня виробничі питання, які треба розв’язувати, не озираючись на свою інвалідність.

Юрко постійно ставить перед собою нові й нові завдання. Освоїв електрокосарку. Іра пішла на курси водіїв — чому б йому самому не водити машину? Спробував. Серед поля, щоб ні на кого не налетіти, сів за кермо — тримав його грудьми та куксами. Вийшло!

Минулого року побратими подарували йому сертифікат для вивчення англійської мови. Пішов на курси — сподобалося. Хоче продовжити навчання. Після поранення погіршилася пам’ять, тож англійська, усілякі інтелектуальні вправи допомагають її активізувати. 

У липні Юркові виповнився 31 рік — гарний вік для мрій і здобутків. 

Днями Софійка пішла у перший клас. Коли Юрко веде її до школи, дочка довірливо тримає тата за руку. Для неї це найнадійніша і найрідніша рука.

Чи справді Юрко не має можливості зробити омріяну трансплантацію в Україні?

 Ми запитали про це у завідувача відділу органної трансплантації Спеціалізованої державної установи «Український центр трансплант-координації» Артура Карамяна. За його словами, відповідні операції з пересадки верхніх кінцівок передбачені документом Мінохорони здоров’я, який називається «Перелік анатомічних матеріалів людини, призначених для трансплантації, дозволених до вилучення у донора-трупа». Проте, критеріїв відбору реципієнтів на трансплантацію кінцівок у нашій країні не існує. Тобто офіційно не визначено, кому і за яких умов можна таку операцію проводити.

«Відповідні операції украй складні — насамперед для реципієнта. Адже необхідно унеможливити відторгнення органу — реципієнт повинен буде пожиттєво приймати спеціальні імунні препарати. Однак імунна терапія не дає стовідсоткової гарантії, що відторгнення не відбудеться. 

Навіть якщо операція пройде успішно, кінцівки з часом або відторгаються, або вони є малофункціональними. Тобто людина не отримує повноцінної заміни своєї втраченої руки та водночас отримує проблеми з нирками й печінкою через пошкодження насамперед цих органів імунними комплексами, які утворюються як відповідь на стороннє тіло (пересаджену кінцівку)», — говорить Артур Карамян.

Наразі українські фахівці вважають, що ризиків для реципієнта, пов’язаних з трансплантацією, більше, ніж за умови використання альтернативних методів, тобто протезування. 

«Але наші лікарі працюють над цією проблемою, у нас є певні результати, можливо, у перспективі нашим ветеранам не доведеться їхати в США для проведення операції», — дає надію пан Карамян.

Він зауважує, що післяопераційні проблеми після трансплантації однакові в усьому світі. Мовляв, у тих же Сполучених Штатах сьогодні здійснюють лише кілька трансплантацій кінцівок на рік. 

Крім того, реципієнта у США ставлять у чергу на операцію тільки за двох умов. Йдеться про високу ампутацію і неможливість протезування людини. 

Цей матеріал створено за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.