Два роки в піхоті й рік у СЗЧ. Чому військові йдуть і чому повертаються на службу

Чіча — один із понад сотні тисяч військових, які пішли у СЗЧ протягом останніх двох років. За даними Офісу генпрокурора, у 2023–2024 роках правоохоронці зареєстрували понад 113 тисяч проваджень про самовільне залишення частини та дезертирство. У листопаді 2024 року народні депутати дозволили військовим повернутися на службу після першого СЗЧ за спрощеною процедурою. За словами головнокомандувача Олександра Сирського, наразі скористались цим законом 10 тисяч військових. 

hromadske поспілкувалось із чотирма військовими 93 бригади, які вирішили повернутися із СЗЧ після ухвалення закону. Вони служили в різних підрозділах — мінометці та піхоті, але всі пройшли важкі бої за Бахмут та Кліщіївку. Саме через виснаження, кажуть вони, пішли з війська.

«Відпочинку немає, постійно позиції-позиції. У Бахмуті ми з підвалу не виїжджали, бувало таке, що 24 дні не милися, сиділи там», — пригадує військовий, на позивний Кірюха, який два роки воював піхотинцем, після чого на рік пішов у СЗЧ.

Головний сержант 93 бригади Віталій П’ясецький визнає — проблема стала масштабною для Сил оборони. Особливо загострюється після тяжких боїв, як-от оборони Бахмута, яку тримала 93 ОМБр.

«Люди втомлюються. Особливо ті, хто має піхотний досвід важких боїв. За законом, у військовослужбовців мають бути 30 днів відпустки. З такими реаліями війни, як є зараз, із зірваною мобілізацією просто фізично підрозділи не можуть дозволити відпускати цих людей у відпустки. Підрозділ може втратити, якщо не частково, то близько до повної боєздатності», — розкриває П’ясецький проблеми, які призводять до СЗЧ.

Частково, на його думку, проблему може розв’язати спрощена процедура переведення між підрозділами, яку запустили через застосунок «Армія+». Адже ще одна причина, через яку люди йдуть у СЗЧ, — конфлікти з командиром чи в колективі.

«Я не скажу, що все добре. Буває, скажімо так, не зовсім добросовісні командири, різні ситуації», — розповідає командир роти Панк. Саме в його підрозділі служать військові, з якими спілкувалося hromadske.

За словами Панка, військовослужбовці можуть не відчувати достатньої підтримки від командирів, коли перебувають на позиціях. Інша причина — страх: декому складно взяти себе в руки, і тому він тікає з поля бою. Новенькі, за його словами, йдуть у СЗЧ, коли потрапляють до незлагоджених та недисциплінованих колективів.

«Є ситуації, коли закидають піхоту і просто кидають. Людина, з якою я прийшов служити у цю армію, потрапила до іншої бригади. Їх кинули на два тижні у Серебрянському лісі. Він просто встав і пішов, потрапив до росіян у полон. Може, його доля склалася б інакше», — розповідає Панк.

Він вважає, що ухвалення закону про декриміналізацію СЗЧ мотивувало повернутися до війська: за останній місяць до його підрозділу прийшли 15 військових. 

«Це багато, раніше якщо один-два СЗЧшники поверталися, то це було радше винятком із правил», — каже Панк.

Майстер, який воював у 2014–2016 роках і повернувся до війська на початку повномасштабного вторгнення, розповідає, що пішов у СЗЧ, бо не витримав навантаження. Він боявся, що повертатися доведеться через піхоту, але після розмови з рекрутерами бригади його направили до ББпС. 

«Немає визначеності, скільки це триватиме. Коли ми йшли на початку війни, у всіх був такий настрій, що зараз ми швидко переможемо й повернемося додому», — пояснює Чіча іншу причину, через яку військові йдуть у СЗЧ.

Ще одна проблема, про яку розповідає головний сержант бригади Віталій П’ясецький, військові не відразу повертаються до обраних підрозділів, спочатку їх направляють до батальйонів резерву. Там можуть перебувати не лише ті, хто вирішив добровільно повернутися, а й менш умотивовані військові, яких затримали співробітники Військової служби правопорядку. Перебуваючи, наприклад, місяць з алкозалежними людьми у цих батальйонах, ті, хто повертаються добровільно, можуть втратити мотивацію. Тому, каже головний сержант бригади, процедуру повернення із СЗЧ потрібно спростити.

Одна з причин, через яку Чіча пішов у СЗЧ після важких боїв за Соледар і Бахмут, — вагітна дружина. Вони родом із Нікополя, який перебуває під обстрілами росіян. На її прохання він пішов із війська, аби переїхати разом до безпечнішого міста — Києва. Але в цивільному житті йому так і не стало комфортно.

«Коли діти й дружина кажуть: “Нехай інші воюють”, а потім ти розумієш, що ніхто з інших не йде: усі або намагаються за кордон поїхати, або ще щось, то ти розумієш, що не до кінця виконав свій обов'язок, совість гризе. Іноді своїм побратимам, з якими зв'язок підтримуєш, навіть соромно дивитися в очі. Хоча ніхто ніколи претензій не пред'являв через те, що я пішов», — каже Чіча.

Аби виконати свій обов'язок, він повернувся до війська.