Поки був у полоні, відкрили кримінальну справу і скасували всі виплати

Потрапив у лікарню чи пішов у СЗЧ?

Ніч проти 26 лютого 2022 року. 105 батальйон 109 бригади залишає Волноваху на Донеччині. У цей час Артем лежить у міській лікарні й не знає, що з підрозділу в місті він залишився один.  

Проблеми із серцем у нього виявили кількома тижнями раніше — уже після того, як у січні 2022-го він вступив до тероборони як офіцер, бо колись закінчив військову кафедру. Був на посаді начальника групи планування. 

Каже, тривожним знаком стало те, що 22 лютого його виписали з Військового госпіталю № 61, який був на базі лікарні у Волновасі, і повернули в частину в Селище у Волноваській міській громаді.Донському, хоча ще за кілька днів до того пропонували операцію в Дніпрі.

Велику війну 105 батальйон зустрів непідготовленим: без зброї був навіть офіцерський склад, стверджує Тихонський. Підрозділ зранку був у Донському, перечекавши обстріл із «градів», перемістився у Волноваху. Військовим почали видавати зброю десь після обіду 24 лютого. Того самого дня ввечері Артему знову стало зле.

«Близько 19:00 в мене почалося оніміння — спочатку в обличчі, воно ніби перекосилося. Схоже відчуття з’явилося і в руці. У мене вже були подібні симптоми раніше. Лікар попереджав, що в такому разі потрібно терміново надати допомогу.  

Я попросив викликати “швидку”, але командир сказав, що це небезпечно: машину можуть помітити. Сказав іти самостійно через двори до лікарні. Пообіцяв, що в разі відходу мене звідти заберуть», — розповідає Артем.

Він здав зброю і пішов. Дорогою його зустріли нацгвардійці, які патрулювали територію. Вони допомогли дістатися лікарні. Там чоловіку діагностували мікроінсульт.

«Мене не повідомляли про передислокацію. Телефонний зв’язок ще був. 25 лютого подзвонив заступник начальника штабу. Замість мене відповіли медики, що я шпиталізований і переривати лікування не можна», — стверджує військовий.

За словами Артема, наступного дня, коли йому стало трохи краще, він намагався додзвонитися до командира. Однак звʼязок у місті вже ліг. 

«Зі мною ніхто не намагався вийти на зв’язок. Не розумів, що робити далі, бо не міг просто покинути місто. Я вирішив залишатися в лікарні та допомагати», — розповідає Артем.

До слова, Тихонський лежав у лікарні, де до великої війни працював інженером. Він стверджує, що намагався хоч щось дізнатися про свій підрозділ від військових, які привозили поранених до лікарні. Ті, мовляв, повідомили, що перебування військової частини Артема невідоме.

На початку березня до лікарні зайшли окупанти, які почали облаштовувати там вогневі позиції.  

«Коли вони зайшли, лікарі попередили, що військових шукають. Сховали мене, дали цивільний одяг. Людей [окупанти] майже не випускали, намагалися проводити фільтрацію. Медсестра допомогла мені вийти з лікарні під приводом, що я допоможу продукти принести. Вона повернулася назад зі своїм сусідом, який продукти приніс, тому ніхто не помітив, що саме мене нема», — пригадує Артем.

Ця медсестра — Тетяна Азаматова. Саме в неї вдома Тихонський переховувався до травня.

«Я на санпропускнику приймала Артема, [коли він потрапив до лікарні]. Я розуміла, у якому він стані. І ми всі розуміли, що ми в окупації й нам треба було йти з лікарні. Ми забрали його до себе. Були влучання [в лікарні], я залишки ліків забрала додому доліковувати його», — розповідає Тетяна.

У березні російські військові прийшли до будинку Азаматової. Тоді там були лише її донька та Артем. За словами чоловіка, окупанти перевірили ксерокопію його паспорта і, побачивши, що він місцевий, попросили назвати кілька вулиць у Волновасі. Посвідчення офіцера запасу, каже Тихонський, він змив у каналізацію ще в лікарні.

Наприкінці березня окупанти знову прийшли додому й забрали чоловіка Тетяни — Рафата, учасника війни з 2014 року. Артем розповідає, що росіяни йшли цілеспрямовано саме по нього, тому самого Тихонського тоді не чіпали.

Тетяна нині живе під Києвом. З окупації вона виїхала на тиждень пізніше за Артема, тож не знала, що сталося з ним далі. Довідалася випадково, коли шукала в Telegram-каналах свого чоловіка Рафата й натрапила на відео з Тихонським.

Згодом Тетяна дізналася, що Рафата росіяни вбили.

«У гаражі поставили пляшку замість туалету — і на цьому все»

«Я розумів, що ситуація не зміниться й місто не повернеться під контроль України найближчим часом. Я зрозумів, що єдиний варіант — виїжджати через Бердянськ. Мені знайшли перевізника, який їхав зі ще кількома людьми», — каже Артем.

11 травня він сів до перевізника й поїхав. Перший та другий блокпост проїхали без проблем. На третьому Артема почали перевіряти ретельніше. Він показав свій паспорт у «Дії». Окупанти через бази «пробили» і зрозуміли, що спілкуються з українським військовим. Його зняли з машини. Спершу відвезли в Бугас, а потім — у Докучаєвськ, що на Донеччині.

«Там одразу наділи мішок на голову й почали бити. У них уже була повна інформація про мене — і посада, і частина. У Докучаєвську мене тримали в гаражі понад тиждень та допитували про підрозділ, розташування та озброєння. Один раз на день виводили в туалет. Давали шматок хліба й трохи води. У гаражі поставили пляшку замість туалету — і на цьому все», — пригадує Артем.

Потім Артема перевезли до Донецька. Через сильні побої його спершу не прийняли в «управління внутрішніх справ» і відвезли до лікарні, де змусили казати, що з ним усе добре, інакше погрожували повернути назад у гараж.

Після лікарні Тихонський пробув близько 20 днів в «управлінні внутрішніх справ» у Донецьку, а далі його доставили в Оленівку. Тож він став свідком теракту:

«Я бачив, як виводили групу полонених — приблизно до сотні людей. Тоді ще всі жили ілюзіями про великий обмін. Ми в кращому разі жили на піддонах, а ця група йшла з матрацами, ковдрами. Думали, що їх готують до обміну.

Уночі стався вибух — точного часу не пам’ятаю, приблизно друга-третя година. Після цього було чути крики й стрілянину. Ймовірно, стріляли по людях, які намагалися вибігти з бараків після вибуху».

Восени його перевели до Горлівки. Там теж били, хоч було трохи краще з харчуванням. Бо в Оленівці могли виділяти лише хвилину на те, щоб поїсти, а в мисках був кипʼяток. Інколи дозволяли взяти хліба із собою, але потім заборонили й це.

У червні 2024 року Артема перевели до Тореза, де він був до грудня. Потім ще кілька днів перед обміном тримали в Донецькому СІЗО. Уже 30 грудня 2024 року його обміняли. 

Дезертир чи невинний?

24 лютого 2022 року, коли Артем пішов у лікарню, командир його підрозділу наказав розпочати службове розслідування щодо самовільного залишення частини. Воно мало тривати до 24 березня.

Водночас результати цього розслідування зʼявилися аж у серпні 2022-го. На той момент Артем був у полоні. Стосувалися вони вже іншого ймовірного злочину — дезертирства. Тоді командир притягнув Артема до дисциплінарної відповідальності, призупинивши виплату грошового забезпечення. 

Саме таке провадження ДБР відкрило значно пізніше — у червні 2023 року. А ще через два роки, уже після повернення Артема, ДБР закрило справу через відсутність у діях військового складу кримінального правопорушення. Ця постанова є в розпорядженні hromadske.

У постанові слідчий звернув увагу на суперечності в матеріалах службового розслідування. Зокрема, в акті йшлося, що відсутність Артема помітили під час шикування о 18:00 24 лютого. Водночас опитані слідчим свідки з військової частини розповіли, що бачили Тихонського в період із 18:00 до 19:00. 

На думку слідчого ДБР, це ставить під сумнів достовірність акта службового розслідування. Інших матеріалів на запит ДБР військова частина не надала.

Крім того, слідчий отримав відомості про лікування Артема. Зокрема, через сервіс Health24 він встановив, що у Волноваській міській лікарні Тихонського скерували на стаціонарне лікування зранку 25 лютого. Також ДБР допитало Тетяну Азаматову.

Окремо Артем звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати наказ командира про результати службового розслідування. У листопаді 2025 року справу розглянув Вінницький окружний адміністративний суд. Суд, зокрема, звернув увагу на те, що виплату грошового забезпечення Артему призупинили передчасно і що військова частина зарано дійшла висновку, що в діях Артема є вина та протиправна поведінка. Відтак наказ командира визнали протиправним.

У лютому 2026 року військова частина подала апеляцію й програла. Після цього звернулася до Верховного Суду, який відмовився розглядати скаргу через недоведеність підстав. 

У вересні 2025 року Артема поновили на службі в цій самій бригаді на посаді офіцера резерву запасної роти. Його взяли на облік як такого, що перебуває на лікуванні. 

Тихонський стверджує, що хоче продовжувати служити після того, як пройде лікування. А втім, не в Силах ТрО. 

Торік у грудні Артем пройшов ВЛК і отримав висновок, що його хвороби пов’язані з проходженням служби, тобто є наслідком катувань у полоні. Водночас чоловік каже, що зараз йому бракує грошей навіть на ліки, які підтримують його стан.

Артем звертався до Головного управління захисту прав військовослужбовців Міноборони. hromadske ознайомилося з копією відповіді, яка надійшла Тихонському торік у грудні. 

У документі зазначено, що управління просить Генштаб швидше розв’язати це питання, щоб припинити порушення прав військовослужбовця, уникнути суспільного розголосу, скарг до вищого керівництва держави та можливих судових спорів.

А втім, це результатів не мало. Цьогоріч у лютому перевірку проводив й Офіс військового омбудсмена. Там встановили, що до порушення прав Артема призвели дії посадовців його військової частини. Висновки перевірки направили до командування ТрО.

Артемові досі нічого не виплатили. За його підрахунками, ця сума становить приблизно 3 мільйони гривень: посадовий оклад і 100 тисяч гривень, які щомісяця виплачують за перебування в полоні. 

«Це вже накатана практика»

Олеся Баженова до вересня 2025 року очолювала позаштатну службу соціального супроводу командування Сил територіальної оборони.

У квітні 2025-го вона взяла Артема Тихонського під свій супровід. Зокрема, домагалася для нього місця в реабілітаційному центрі, адже через те, що його не поновлювали на службі, він залишався в підвішеному стані, бо його військові документи не були відновлені.

За словами Баженової, випадок Артема не поодинокий. За час її роботи в службі соціального супроводу вона бачила кількадесят ситуацій, коли звільненим із полону військовим не виплачували гроші.

«Начальник цивільно-військового співробітництва з Артемової частини казав мені, що є негласне розпорядження — економити державні кошти. Це десь зверху, бо така ситуація не лише в Силах ТрО. З того, що я бачу, це вже накатана практика», — стверджує Олеся.

У кінці серпня 2025-го Тихонський розповів про свою ситуацію заступниці керівника Офісу президента Ірині Верещук. Після цього, за його словами, генерал Анатолій Шевченко із командування ТрО дзвонив до керівниці приватного медзакладу «Святенко», де Артем саме проходив лікування — його перебування там організовувала Баженова.

Шевченко начебто називав Тихонського «сепаратистом» і питав, чому йому допомагають.

hromadske звернулося до керівництва цього медзакладу, щоб зʼясувати, чи мала місце подібна розмова. Утім, співзасновниця Алла Святенко не відповіла на наші дзвінки. 

Незабаром вийшов наказ про розформування служби соціального супроводу, а військовослужбовців цієї позаштатної служби повернули до попередніх місць служби. 

На саму Баженову, як вона стверджує, після цього почався тиск з боку командування Сил ТрО. Водночас вона не уточнює, кого саме має на увазі.

«З огляду на те, що в мене загинув син, мені сказали: “Подумай, чи воно тобі потрібно. У тебе ще є жива дитина”. Я це сприйняла як погрозу», — каже Олеся.

Що кажуть у командуванні? 

Командувач Сил ТрО, генерал-майор Ігор Плахута, заперечив слова Баженової, що причиною розформування позаштатної служби соцсупроводу стало грошове забезпечення звільнених із полону. 

«Навпаки, ми в Силах ТрО сформували штатну службу соцсупроводу», — додав він. 

У командуванні Сил ТрО на запит hromadske трохи по-іншому описали події 24 лютого 2022 року. Там стверджують, що Артем Тихонський здав зброю, без дозволу командира пішов до лікарні й після цього до частини не повернувся. Нагадаємо, що в ніч проти 26 лютого частина почала передислокацію. 

У командуванні заявили: після звільнення з полону Тихонському пропонували з’явитися до частини, щоб розв'язати питання поновлення на службі, однак він, за їхньою версією, не прибував у визначені строки, не пояснював причин неявки й не виходив на зв’язок.

Там також кажуть, що з вересня 2025-го Тихонського після закриття провадження ДБР, попри його неявку, поновили на службі й до грудня виплачували понад 25 тисяч гривень на місяць та ще 25 тисяч гривень допомоги на оздоровлення. 

Водночас Тихонський каже, що до вересня перебував у медзакладах як цивільний. Саме лікування було безоплатним, але за ліки доводилося платити — допомагали волонтери. 

«Щоб мене лікували як військового в лікарнях, потрібне посвідчення офіцера та направлення військової частини. Посвідчення офіцера мені надали тільки в жовтні 2025-го. Направлення не давали, бо військова частина відповідала, що я звільнений зі служби», — пояснює Артем. 

У командуванні Сил ТрО пояснили, що із січня 2026 року Артему призупинили виплати, бо за законом під час безперервного лікування їх платять лише чотири місяці. А далі, мовляв, гроші можуть нараховувати тільки за наявності висновку ВЛК про потребу в подальшому лікуванні. Кажуть, такого висновку Артем не мав.

Водночас Тихонський показав нам висновок ВЛК від 25 грудня 2025 року, де значиться, що йому для лікування дають відпустку на 30 днів. 6 січня його шпиталізували до приватного медзакладу «Реабілітаційна клініка “Святенко”». 

У командуванні Сил ТрО зазначають, що отримали 321 звернення від Тихонського щодо виплат і всі їх розглянули. І пояснюють: чи будуть виплати за період полону, вирішить Київський окружний адміністративний суд. Саме до нього Тихонський звернувся в серпні 2025 року з позовом проти військової частини, у якому просить визнати своє звільнення зі служби під час перебування в полоні незаконним і виплатити йому гроші за період призупинення служби з червня 2023 року по вересень 2025 року. (До Верховного Суду дійшла інша справа — про скасування наказу командира про результати службового розслідування щодо дезертирства).

Від початку роботи Офіс військового омбудсмена — з 27 січня до середини квітня — отримав понад 20 скарг від військових 109 та 110 бригад ТрО. Про це йдеться у відповіді на запит hromadske.

Сім із цих звернень стосувалися грошового забезпечення, додаткової винагороди та інших виплат. Серед тих, хто звертався зі скаргами, були й військові, звільнені з полону.

«Загалом, за результатами аналізу скарг від військовослужбовців, звільнених із полону, найчастіше вони стосуються проблем з отриманням документів і довідок із військових частин, виплат грошового забезпечення, а також питань, що виникають у разі небажання продовжувати військову службу», — зазначили в Офісі військового омбудсмена.