Крок до історичної справедливості. Чому гривні потрібен шаг

Чому має піти копійка?

Гривня існувала на теренах України ще тисячу років тому, як національна валюта повернулася за часів УНР, а остаточно стала нею у 1996 році. Тепер щодо копійки. Копійка — це частина рубля, сьогодні вона позначає рублевий простір, у якому зараз живе Білорусь, невизнане «Придністров’я» та росія. Це ворожа назва.

Власне, походження слова «копійка» саме російське. Побутує думка, що назва утворилася від слова «копити», тобто накопичувати. Проте більш переконливою є версія про утворення «коп’я» — списа, який на срібній монеті тримав у руках вершник. Так, деінде певний час карбували ще й монети, де вершник тримав шаблю — їх називали «сабляницею». Та зрештою їх витіснила саме «копійка», яка є російською монетою і понині. Треба розуміти, що копійка для нас — складник русифікації України. 

Зрозуміло, що в умовах війни громадян непокоїть, аби держава раптом не витратила гроші на щось необов’язкове, адже коштів найбільше потребують Сили оборони та економіка, яка їх підтримує. Та цього разу про це не йдеться.

Національний банк повідомив, що нині в Україні в обігу один мільярд і ще кілька сотень мільйонів монет номіналом у 50 копійок. Так чи так, держава вже наступного року має докарбувати ще 20 мільйонів — це плановий економічний процес. І ці нові монети мають стати першими шагами сучасної України. Сам голова НБУ вже заявив, що йдеться не про повне виведення з обігу копійок, а саме про поступову заміну без якихось непомірних додаткових витрат. 

Звідки прийшов шаг?

У нас для розмінної монети є прекрасне слово «шаг». Воно відоме з XVI століття. Не варто плутати його з «шагом» у російській мові. Це те, що називають «ненадійними друзями перекладача», — слова, які в різних мовах мають відмінне значення. Деколи вони мають спільне походження, але із часом набули іншого значення, а деколи — просто співзвучні. 

Може йтися про спільне походження від праслов'янського кореня «сяг» — від нього ми нині маємо, приміром, слова «досягнення», «посягати», «неосяжний». Ідеться про рух, ходу, певну межу. Дуже вдалий корінь для монети в обігу.

Що ж до того, як «сяг» став «шагом», це для нашої мови цілком звичний процес асиміляції. Так, скажімо, «Скляри» ставали «Шклярами», а «Скоропадських» називали «Шкоропадські». Десь це закріпилося, а десь ні.

Однак ми достеменно не знаємо, звідки походить це слово. Близько століття тому найбільш поширена гіпотеза була в тому, що наш «шаг» — похідне від «шилінга», загальноєвропейської назви для дрібної монети. А втім, і цю версію про співзвучність нині вважають необґрунтованою. 

Український дослідник Владислав Беспалько вважає, що слово «шаг» може походити з фарсі. У персів, на території сучасного Ірану, у XVI столітті за династії Сефевідів була в обігу дрібна монета шахін, або ж шах — з фарсі «цар», «царський». 

Перси тоді перебували в постійному конфлікті з турками — Османською імперією. Так вони запозичили монету собі й почали карбувати її по всій імперії. 

Нагадаю, частина сучасної України тоді була у васалітеті Туреччини: Буковина та Придністров’я у складі Молдови, південне узбережжя Чорного моря, Кримський півострів. Деінде влада османів протрималася до XVIII століття, тож ті шахіни чи шагіни точно потрапляли до українців.

Ця монета була еквівалентом потрійному грошу, який ходив у Речі Посполитій. Коли ж турецький шахін зникає, слово залишається — воно коротше й зручніше, тож швидко закріпляється у ще більш спрощеній версії — «шаг».

На хвилі козацьких повстань ця назва з народної стає офіційною — її починають використовувати в гетьманських універсалах. До речі, саме слово «гетьман» також має непросте походження. Воно з’явилось у Чехії, де виросло з німецького «гаупман», що означає «командувач». А до нас прийшло через ту ж Річ Посполиту. Слід розуміти, що безліч слів українською мають складне походження.

З втратою Гетьманщиною незалежності шаг на довгий час втратив офіційний статус, але залишився мірою лічби. Приміром, на російські дві копійки ще довгий час казали «шаг».

Після грошової реформи 1839—1843 років у російській імперії рубль упав, а з ним і копійки. Тоді слово «шаг» закріплюється вже за половиною копійки.

На слово «шаг» ми неодноразово натрапляємо у Тараса Шевченка — у «Катерині» це найдрібніша монетка. Згадується шаг і у Котляревського в «Енеїді», і пізніше у Лесі Українки.

Наш мовознавець Олександр Скопненко переконаний, що слово «шаг» є частиною нашої лінгвокультури, тобто мовної культури. Від XVI й аж до XX століття воно є в розмовному вжитку. Приміром, існує прислів'я «Хто шага не береже, не варт і копійки» та «Ніхто і шага мідного не дав». Шаг побутував в українській народній мові, хоч у різний час ним і називали різні гроші. 

А от чіткий номінал шаг отримав за часів української революції. У 1918 році Центральна Рада ухвалює закон про державну валюту. Одиницею стала гривня, а розмінною монетою — шаг. На жаль, тоді карбувати монету не встигли, та надрукували такі марочки, які мали ходити нарівні із дзвінкою монетою. 

Після окупації більшовиками та становлення УРСР з москви нам нав’язали рублі, а при них, відповідно, копійки. До речі, попервах вони навіть не скасовували шаги — бо ж вони виконували свою економічну функцію. Та згодом ті вийшли з обігу, а радянська влада вирішила занедбати навіть саме слово. Це була частина лінгвоциду — політики знищення української мови.

Шаг запізнився?

Живучи лише в прислів’ях і народному вжитку, шаг дочекався відновлення нашої незалежності. Так, на заміну копійкам він мав би прийти значно раніше.

Гривня народилася 2 вересня 1996 року, але підготовка до запуску національної валюти вартувала нам довгої важкої роботи. Початок 1990-х був добою страшної інфляції, яка пожирала нашу попередню валюту — карбованець. Грошова реформа була покликана, зокрема, зупинити цей процес.

Якщо з назвою гривні було все зрозуміло, то для розмінної монети пропонували декілька варіантів. Один із них був «рублем».

У рубля справді є зв’язок з Україною, оскільки це фактично «рублена гривня», проте століття російського імперського сліду це слово зіпсували. Тоді ж і розглядали варіант із шагом. Луганський завод іще у 1992 році накарбував тестову партію таких шагів. 

Та, зрештою, при Кравчуку більшість кроків було здійснено наполовину — тож лишили копійку. Тодішню нагоду мати відірвану від російської мови назву монети ми змарнували. Ту історичну помилку ми виправимо зараз, через 30 років.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою автора. Цей текст — розшифровка влогу Олександра Алфьорова на YouTube.