Україна потребує понад $500 млрд на відбудову. Як знайти ці гроші й правильно ними розпорядитися

Про це йдеться у звіті, який підготували Світовий банк, Єврокомісія, ООН та український уряд. За висновками звіту, Україна протягом наступних десяти років потребуватиме 524 мільярдів доларів на повоєнну реконструкцію та відновлення. Це число у 2,8 раза перевищує номінальний ВВП за 2024 рік.

Пряму шкоду, завдану росіянами Україні та її економіці, оцінюють у 176 мільярдів доларів — але це лише частина розрахунків. Оскільки політика Світового банку з відбудови вказує, що відновлювати треба за принципом «нове має бути кращим за старе», то й витрати на відбудову — 524 мільярди доларів.

А є ще недоотримані протягом війни доходи й різноманітні фінансові проблеми українських компаній та організацій — це вже 589 мільярдів доларів. Навряд чи ці кошти можливо в якийсь спосіб повернути, адже непродане й невироблене 2022-го чи 2023-го вже ніколи не буде проданим чи виробленим.

Найбільші потреби у відновленні має житловий сектор: це аж 84 мільярди доларів. 78 мільярдів потребує транспортний сектор із системою доріг і мостів, 68 мільярдів — енергетика й видобувна галузь, 64 мільярдів — торгівля та промисловість, 55 мільярдів — аграрний сектор.

«524 мільярди доларів — це колосальна сума. Ми надзвичайно вдячні нашим партнерам за фінансову та консультаційну підтримку. Але зараз розуміємо, що залучення приватного сектору буде критично важливим для відбудови», — зазначила Юлія Свириденко, віцепрем’єрка з економіки.

«Ключову роль у стійкості економіки та успіху повоєнного відновлення України відіграватиме приватний сектор. Здебільшого внутрішній, український, — вважає Кирило Криволап, керівний партнер консалтингової компанії Civitta Ukraine та радник міністра національної єдності. — Більшість міжнародних інвесторів певний час оцінюватимуть ситуацію. Входитимуть, тільки коли буде очевидно, що внутрішній український бізнес розвивається і може бути надійним партнером. Державні витрати, міжнародна допомога, репарації та партнери з розвитку будуть лише акселератором для таких процесів».

Соціально-економічна прірва

Економіка України після трьох років війни, м’яко кажучи, має не дуже гарний вигляд. 6,8 мільйона вимушених біженців за кордоном, 4,6 мільйона внутрішніх переселенців, зростання бідності у 1,7 раза, якщо порівняти з довоєнним 2021 роком. Нині щонайменше 35,5% українців живуть за межею бідності, за даними Національної академії наук.

10% молодих людей в Україні протягом війни втратили житло, у якому мешкали. 60% сімей так чи так залежать від пенсійних виплат, у той час як середній пенсійний дохід на сім’ю становить лише 7 тисяч гривень на місяць, що втричі менше за середню зарплату в країні. 

6,1 мільйона громадян живуть під ризиком натрапити на міну, нерозірваний снаряд чи ракету. 40% мешканців Донеччини відчувають дефіцит у споживанні харчових продуктів, а на Харківщині таких — 18%. Водночас соціальна підтримка — лише для внутрішніх переселенців та людей з інвалідністю — склала з початку війни 2,3 мільярда доларів.

А із соціальним і пенсійним забезпеченням є купа проблем. «Гарно звучить, що підіймалися, індексувалися пенсії, але все це має свою ціну, — каже Дмитро Боярчук, виконавчий директор аналітичного центру Case Ukraine. — Зараз ми вже біля каси, треба платити за соціальну політику, яку проводив уряд».

На який сектор не глянь — всюди величезні втрати. Пошкоджено 13% житлового фонду, 16,2% лікарень і поліклінік, 10% освітньої інфраструктури. 443 тисячі дітей в Україні мусять навчатись у школах виключно онлайн.

Обсяг реального ВВП нині становить лише 78% довоєнного рівня, у той час як одна із чотирьох компаній заявляє про пошкодження понад 60% своїх активів. 25% кредитів, які видали банки, позичальники не повернули через проблеми, пов’язані з війною. Ключові галузі економіки живуть у режимі постійних ремонтів, які є достатньо дорогими. Особливо важко всі ці труднощі проявляються в прифронтових регіонах, де статистика гірша, аніж показники, наприклад, Києва чи Львова.

Кирило Криволап вважає, що для успішного виходу з такої важкої ситуації треба концентруватися насамперед на потребах людей. «Пріоритет — відновлення людського капіталу. Людський капітал — це не лише про кількість людей. Це про навички, знання, досвід, про створення інновацій, збереження культурного коду  — все це конвертується у продуктивність праці й успішне майбутнє. Люди — це головне у країні.  І друге за значенням — це створення умов для ведення бізнесу», — каже він.

Транспортний сектор

Однією з найбільш постраждалих через війну галузей української економіки є транспортний сектор: 36,7 мільярда доларів прямої шкоди, 46,7 мільярда недоотриманих доходів, потреба у відновленні на рівні 77,5 мільярда.

У 2024-му найбільша частина шкоди, якої завдавали росіяни та їхні обстріли, припали на залізничну й портову інфраструктури — протягом року сталося приблизно 190 атак на залізничні об’єкти й близько 20 на порти.

Коли йдеться про залізницю, росіяни переважно ціляться в електричні системи, щоб вивести їх з ладу. Внаслідок цього 30% залізничної інфраструктури функціонує в режимі регулярних ремонтів обладнання. Коли ж ідеться про порти, то під обстріли також потрапляють судна комерційного флоту — 30 із них уже пошкоджені росіянами.

Аналітики Світового банку вказують на зростання дефіциту кадрів у транспортному секторі, переважно через мобілізацію чоловіків на військову службу. Як наслідок, транспортні компанії втрачають свої потужності й мусять відмовлятися від деяких контрактів, адже неспроможні з ними впоратися. Деякі фірми, які зазвичай ремонтували й будували дороги й мости, — тепер мусять ремонтувати, наприклад, системи водопостачання, адже за прямим профілем знайти роботу буває важко.

Суму, потрібну для відновлення галузі (77,5 мільярдів доларів), експерти Світового банку пропонують розподілити так: 29% — га автошляхи національного рівня, 26% — на залізницю, 18% — на місцеві дороги. Найбільше потребують ремонтних робіт Донецька, Харківська, Херсонська та Запорізька області.

«Коли йдеться про прифронтові й окуповані території — велике питання, як їх відновлювати. Їх треба спершу деокупувати, зробити безпечними», — говорить економіст Дмитро Боярчук.

Світовий банк у своєму звіті вказує, що під час відбудови транспортної галузі слід врахувати те, як змінилася географія проживання українських громадян усередині країни, а також як і куди релокувався бізнес. Крім цього, потрібно впроваджувати стандарти Євросоюзу під час планування відновлення транспортної інфраструктури.

Віктор Довгань, ексзаступник міністра інфраструктури, теж вважає, що необхідно розбудовувати ширше транспортне сполучення з Євросоюзом, адже це — основний торговельний партнер України. «У нас на заході України шалена логістика зброї і товарів, то потрібно робити там проєкти, які насправді вже перезріли. Це дорога Краківець — Львів, а ще північний обхід Львова, який був погоджений іще на 2022 рік. Також варто добудувати велику кільцеву дорогу навколо Києва», — каже експерт. 

Він додає, що потреби у відбудові транспортної галузі можуть насправді бути меншими, адже цивільні аеропорти — не в такому поганому стані, як подекуди вважають. «Більшість аеропортів в Україні в абсолютно нормальному, придатному стані й дуже скоро могли б запрацювати [якщо будуть безпекові умови]», — говорить Віктор Довгань.

Енергетика

Руйнування енергетичної системи, на відміну від руйнування системи транспортної, більш помітні, бо відключення електрики торкаються кожного.

Протягом трьох років великої війни енергетична сфера зазнала 20,5 мільярда доларів прямих збитків, 72,3 мільярда недоотриманих доходів, з потребою у відновленні сумою 67,8 мільярда доларів. Лише за 2024 рік українську енергетичну систему росіяни щонайменше масштабно атакували 13 разів, а до ракетних атак додаються ще й російські кібератаки, зазначають аналітики Світового банку.

Так, потужність української енергетики нині впала до 15 ГВт, а дефіцит струму в мережі може становити в пікові періоди, коли зростає споживання, аж 3-6 ГВт. До 2022 року потужність української енергосистеми становила 47 ГВт.

«Державні реформи українського енергосектору керуються насамперед процесом вступу до Євросоюзу. На 2025 рік пріоритетом є розбудова децентралізованої [у такій системі більше малих енергооб’єктів, аніж великих] і відновлювальної енергетики, це також потрібно для енергетичної безпеки України», — зазначають аналітики Світового банку.

Водночас відмовлятися від розвитку великих об’єктів із генерації електрики Україні теж не слід. «Я розумію все, що кажуть про будівництво відновлювальних джерел енергії, однак для української промисловості саме атомна енергетика залишатиметься базою на багато років уперед, — зазначила Ольга Белькова, старша радниця консалтингу FTI, під час вебінару Українсько-американської бізнесової ради. — Потрібна також якась кількість теплових електростанцій, які здатні були б маневрувати [щоб забезпечувати додаткову потужність у пікові години]».

Андерс Аслунд, старший науковий працівник центру Stockholm Free World Forum, теж вважає, що щонайменше на 50% українська енергетика залежатиме від АЕС. Але все одно він вказує на потребу розвивати сонячні й вітрові електростанції, а також малі модульні реактори [фактично, міні-АЕС] й пробувати будувати виробництво електрики з водню. А от від вугільних станцій, на думку Аслунда, Україні слід із часом відмовитися.

Проте не лише електрику, а й видобуток газу Андерс Аслунд вважає вкрай перспективним бізнесом. «Україна видобуває та споживає приблизно 20 мільярдів кубометрів газу на рік, а могла б видобувати вже через п’ять років 30 мільярдів кубометрів, щоб експортувати його до Європи й заробляти на цьому», — каже експерт.

Аграрний сектор

Ненабагато легше справи з відновленням — в аграрної галузі. Лише Херсонська область потребує 1,85 мільярда доларів на ремонт іригаційної системи. У Полтавській області 83% систем зволоження ґрунту потребують ремонту, без якого вони просто не зможуть працювати; у Запорізькій — 57%; у Донецькій — 49%.

Загалом пряма шкода українському сільському господарству від великої війни становить 11,2 мільярда доларів, ще є 72,7 мільярда недоотриманих доходів та 55,5 мільярда потреби у відновленні. Найбільше проєктів із відновлення аграрного виробництва потребують Запорізька (8,2 мільярда доларів) та Херсонська (7,3 мільярда доларів) області.

Понад 7 мільярдів доларів доведеться витратити на закупівлю нової сільськогосподарської техніки, 1,4 мільярда доларів — на розмінування й рекультивацію земель, в той час як у державному бюджеті цьогоріч на розмінування є лише 1 мільярд гривень.

Також, на думку аналітиків Світового банку, Україні варто було б спрямувати щонайменше 10 мільярдів доларів на інвестиційні гранти на розвиток аграрного виробництва та ще стільки само — на організацію перероблення аграрної сировини в кінцеві продукти.

Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради, вважає важливим напрямом відновлення галузі саме розмінування: «Це конче важлива тема, але розмінування — це дороге задоволення, воно коштує дорожче, ніж вартість землі, тому товаровиробники не можуть спрямувати на це кошти».

Іншими двома напрямами Марчук вважає розбудову логістики для аграрного сектору й розвиток систем зрошення ґрунтів. Але де знайти на це кошти? «У нас же діють різні програми фінансування — і Європейського інвестиційного банку, і Світового банку. Але проблема в тому, що припинило існування USAID [американська агенція допомоги], а це втрати для малого бізнесу, вони не зможуть достатньо закупитися паливом, насінням, добривами. Деякі середні компанії зараз не можуть погасити кредити. Тому відновлення грантового фінансування — це дуже важлива тема», — коментує Денис Марчук.

Стратегія відбудови

«Зростає визнання того факту, що відбудова є можливістю перезадумати майбутнє України, а не просто відновити те, що було втрачено. Потрібно побудувати сильніші, сучасніші, стійкіші інститути й інфраструктуру», — пишуть аналітики Світового банку.

На їхню думку, уряд України визнає це й планує відбудову як трансформацію країни та її економіки, щоб побудувати «економіку майбутнього», яку рухатимуть нова система енергетики, цифровізація та галузі з великим потенціалом для інновацій — наприклад, оборонне виробництво.

«По-перше, постає завдання мати стратегічні цілі. Як на мене, такою ціллю може бути досягнення кращої якості життя в Україні, порівнюючи з Польщею вже 2035 року, — вважає Анатолій Амелін, очільник “Українського інституту майбутнього”. — Якість життя вимірюється різними показниками — це і безпека, і досвід до освіти, і можливості для розвитку. Це дуже амбітна ціль, але вона дає відповідь на запитання, що потрібно робити, якщо ми хочемо досягнути саме цієї цілі».

«До війни ми експортували титанової сировини на 250-300 мільйонів доларів на рік, — додає Амелін. — А вартість кінцевої продукції, куди входить титан, становить близько 1 трильйона доларів. Тому наше завдання — мати ціль побудувати технологічну економіку, а в нас сьогодні дефіцит людей».

За розрахунками експертів Центру економічного відновлення та аналітичного центру EasyBusiness, за нинішньої продуктивності праці (а вона в Україні дуже низька), економіка повинна зростати темпами щонайменше 7% ВВП на рік, щоб економічне відновлення повноцінно відбулося. «Для таких темпів розвитку потрібні люди. І навіть за умов повернення частини вимушених мігрантів, найближчими десятьма роками країні може не вистачати 4,5 мільйона працівників. Саме тому головні два напрями для відновлення країни — розвиток приватного сектору й залучення людського капіталу», — вважає Кирило Криволап із консалтингової компанії Civitta Ukraine.

Ексзаступник міністра інфраструктури Віктор Довгань вказує на такий стратегічний напрям відновлення, як індустріальні парки. Це виробничі майданчики, що мають податкові пільги — не сплачують податок на прибуток 18% і звільнені від імпортного ПДВ за ставкою 20%. 

Як профінансувати відновлення України

Центр економічного відновлення, спираючись на світовий досвід, зробив прогноз, що протягом двох із половиною років після завершення війни країни, де відбувалися бойові дії зазвичай залучають до 60% власного ВВП на рік як гранти та міжнародну допомогу. Далі треба більше розраховувати саме на власну економіку.

До повномасштабного вторгнення розмір ВВП України становив близько 200 мільярдів доларів, а державні видатки (зведений бюджет і пенсійний фонд) були на рівні 80 мільярдів доларів. «Під час війни та під час відбудови потреби значно більші, ніж понад 110 мільярдів доларів на рік [різниця між ВВП та державними видатками]. Тому нам чисто математично потрібно подвоїти ВВП — для того, щоб країна могла функціонувати й не залежала критично від зовнішньої допомоги», — пояснює Кирило Криволап.

Щоб генерувати по 50 мільярдів доларів на рік для відбудови в тих масштабах, про які говорить звіт Світового банку, потрібні три речі, на думку Криволапа: 

«15 мільярдів доларів — державні гроші, 15 мільярдів  — приватний сектор і ще близько 15-20 мільярдів на рік маємо залучати з боку іноземного фінансування. Це може бути фінансування коштом заморожених російських активів, також міжнародні програми допомоги. Додавши все це, виходимо на 50 мільярдів на рік. І за десять років гроші на відбудову складаються».

Анатолій Амелін з «Українського інституту майбутнього» також вважає, що гроші на відбудову можна знайти: «У світі понад 20 трильйонів доларів вільних коштів. Щоб залучити бодай частку цих грошей, нам потрібно перезавантажити державний апарат, щоб він був спрямований на досягнення стратегічних цілей».

З приводу використання близько 300 мільярдів доларів заморожених російських активів економіст Дмитро Боярчук висловлює певний скепсис: «Ці гроші тепер же використовуються для мирних перемовин або можуть бути залучені на фінансування наших військових потреб».

Експерт з інфраструктури Віктор Довгань вважає, що для фінансування відбудови можуть використовуватися угоди на кшталт тієї, яку Україна планує підписати зі США для спільного видобутку природних ресурсів, адже прибутки цього фонду можуть спрямовуватися на відновлення економіки: «Ця модель, яка в угоді про надра з США обговорювалася, може бути дієвою».

Ще одним варіантом профінансувати відбудову є ширша співпраця з Євросоюзом, який планує створення фонду на 800 мільярдів євро, зокрема для підтримки України, але в ЄС наразі немає одноголосності й такі країни, як Угорщина та Словаччина, можуть заблокувати цей процес. Тому боротьба за гроші на відбудову триватиме. А поки що дефіцит фінансування потреб на відновлення та відбудову у 2025 році становить майже 10 мільярдів доларів.