25 мільйонів українців на 2050 рік? Чи будуть народжувати більше після зростання виплат на народження дитини

Підтримати

Гроші під колиску

19 серпня Верховна Рада ухвалила за основу законопроєкт, який збільшує грошові виплати сім’ям, у яких народжується дитина. Основна частина цього рішення — це збільшення виплати на народжену дитину з 41 280 гривень до 50 000 гривень.

Підвищення, може, й незначне, але якщо раніше виплачувався перший транш у 10 320 гривень і потім по 860 гривень щомісяця протягом трьох років, то зараз уся сума в 50 000 гривень виплачуватиметься одразу.

«Результати деяких досліджень показують, що сім’ї з дітьми частіше за інші групи населення користуються споживчими кредитами, отже — мають потребу в додаткових коштах. І така допомога, звісно, є корисною для них», — каже Ірина Іпполітова, старша дослідниця Центру економічної стратегії.

Є в законопроєкті й інші компоненти. Непрацевлаштовані вагітні жінки зможуть отримувати 7000 гривень щомісяця. Так, хтось із батьків або дідусь чи бабуся, що залишатиметься вдома з дитиною до одного року, матиме щомісячну виплату розміром 7000 гривень. Якщо ж обоє батьків виходять на роботу після того, як дитині виповнився один рік, то сім’ї належить також до 8000 гривень на місяць у межах програми «єЯсла» — це покриття витрат на дитячий садочок або няню до трирічного віку дитини. Але якщо один із батьків все ж лишається з дитиною після одного року — за неї чи за нього державним коштом сплачуватиметься ЄСВ, тож цей час буде зараховано в пенсійний стаж, але до досягнення дитиною трирічного віку.

«Важливий аспект — трудовий. Нові заходи передбачають виплати, які можна витратити на допомогу по догляду за дитиною (наприклад, на послуги няні). Це дасть змогу мамам скоріше повертатися на роботу, що дуже важливо для України на цей момент. Нестача робочої сили — серед основних труднощів, на які вказує український бізнес, а уряд прогнозує в середньостроковій перспективі нестачу працівників на рівні 4,5 мільйона людей», — пояснює Іпполітова.

Паралельно діють програми «Пакунок малюка» та «Пакунок школяра», які можуть стати частиною законопроєкту. Наразі програми регулюються іншими актами. «Пакунок малюка» — це набір речей для новонародженої дитини, який можна замовити вже з 36-го тижня вагітності або взяти грішми — 7689 гривень. «Пакунок школяра» — це грошова допомога розміром 5000 гривень, яку можна витратити на придбання першокласнику канцелярії, одягу та взуття. До цього списку пропонують додати книги.

Як розповіли hromadske в бюджетному комітеті Верховної Ради, у 2025 році програма «Пакунок малюка» обходиться державному бюджету в 1,5 мільярда гривень, а наступного року сума становитиме 1,6 мільярда. Програма «Пакунок школяра» своєю чергою нинішнього року має фінансування на рівні 1,3 мільярда гривень. «Програми фінансуються в межах наявного бюджету Мінсоцполітики, зокрема з коштів, які не були використані за іншими бюджетними програмами», — розповіли в комітеті.

Щодо виплат на дитину, то в бюджеті нинішнього року на це закладено 9,1 мільярда гривень — третина витрат на соціальний захист дітей та сім’ї. Але якщо законопроєкт стане законом, що дуже ймовірно, то у 2026 році на виплати за народження дитини, підтримку батьків та програму «єЯсла» доведеться шукати додатково 29 мільярдів гривень. А якщо додати витрати на «Пакунок малюка» й «Пакунок школяра», то це вже приблизно 32 мільярди гривень. Тобто фактично доведеться збільшувати витрати на підтримку сімей удвічі в умовах, коли останніми роками соціальні видатки скорочуються. Зараз такі видатки фінансуються коштами міжнародної допомоги.

«Завдання уряду — вивчати ефективність таких програм і модернізувати інструменти в такий спосіб, щоб вони дійсно допомагали людям», — говорить народна депутатка Роксолана Підласа, очільниця бюджетного комітету Ради.

От саме в ефективності цих програм мають свої сумніви експерти. «Не варто розраховувати на суттєве збільшення народжуваності завдяки збільшенню розмірів соціальних виплат на дітей. Збільшення виплат на дітей у 2005 році або запровадження “Пакунка малюка” у 2018 році не спричинило суттєвих змін у рівні народжуваності», — зазначає Ірина Іпполітова, старша дослідниця Центру економічної стратегії.

Так, виплати на дитину стали важливою допомогою для сімей у 2005-му, у часи президентства Віктора Ющенка. На той момент він збільшив виплату з 846 гривень до майже 8500 гривень. За тодішнім курсом це понад 1600 доларів. Крім того, підвищили виплати на другу й третю дитину. У 2008-му виплата на першу дитину становила 2520 доларів, на другу — 5155 доларів, на третю та кожну наступну — 10 310 доларів. 

Зараз же виплата після підвищення становитиме лише 1220 доларів, і не важливо, чи дитина перша, чи третя — діє загальна ставка.  

«Нинішню підтримку сім’ям слід вітати, але на рівень народжуваності це не вплине», — вважає фахівець Олександр Гладун, головний науковий співробітник Інституту демографії. Та, на його думку, допомога повинна рахуватися на основі реального прожиткового мінімуму дитини й тривати до 18 років. Так, більшість країн Євросоюзу здійснюють такі виплати до 16-18 років. Окрім того, не слід відмовлятися від щомісячного формату виплат. «Вам виплатили разово 50 000 гривень, а потім що? І зараз 50 000 — це невеликі гроші», — каже Гладун.

Також, на його думку, важливим компонентом державної підтримки для сімей з дітьми був би безвідсотковий кредит на придбання житла за таким принципом: якщо з’являється дитина — у сім’ї має з’явитися додаткова кімната. Можна також зменшувати податки на доходи для сімей, де народжуються діти.

«Ми маємо розуміти, що будь-які виплати можуть створити короткочасний, тимчасовий ефект. Якщо ти хотіла народити дитину й певний час відкладала, а держава пропонує тобі за це гроші, то, можливо, ти вирішиш народжувати. Але найкращим стимулом для народжуваності є визначеність. 50 000 гривень не дають тобі визначеності — чи буде надалі існувати твоя країна, твоє місто, твій будинок, твоя робота», — вважає Ольга Духніч, керівниця напряму демографії та міграції в Інституті фронтиру.

А от Павло Кухта, колишній виконувач обов’язків міністра економіки, говорить, що все одно на масштабні програми підтримки сімей не вистачає грошей, тому розраховувати на їхнє розширення не варто. «Зрозумілим є бажання різних політичних сил щось пропонувати, але це не спрацює, бо немає ресурсу. Увесь ресурс усе одно піде на війну. Коли людям на голову летять ракети й дрони, усі ці пакунки малюка й школяра з кешбеками для них не мають значення. Доки триває війна, ці програми соціального ефекту не матимуть», — говорить економіст.

«Потенціал розширення програм підтримки народжуваності є вкрай обмеженим, оскільки кожна додаткова гривня власних доходів іде на потреби армії, а міжнародне фінансування є лімітованим», — додає Олександра Мироненко, економістка ЦЕС.

Українська демографічна трясовина

У вересні 2024 року Кабінет Міністрів схвалив Стратегію демографічного розвитку до 2040 року. У ній міститься прогноз: якщо з демографією нічого не робити, залишивши все як є, то населення зменшиться з 31,1 мільйона громадян у 2024-му до 28,9 мільйона у 2040-му. Якщо ж вживати активних заходів на кшталт програми підтримки народжуваності, то у 2040-му в Україні буде 33,9 мільйона громадян.

Та все ж ця стратегія фокусується не стільки на підвищенні народжуваності, скільки на поверненні українців з-за кордону та залученні іноземних мігрантів, зокрема тих, що приїжджають до України навчатися. «Реалізація стратегії не має окремого фінансування. Якщо вона не має окремого фінансування, то її ефективність буде невеликою, якщо взагалі буде», — говорить Олександр Гладун з Інституту демографії.

Але чи можливо підвищити народжуваність? Експерти вважають, що це надскладне завдання. «До повномасштабного вторгнення були дослідження родин, і більшість українських родин були налаштовані на дводітну сім'ю. Але по факту вже в ті часи ми мали модель однодітної сім'ї, яка превалювала», — зазначає Гладун.

Зараз, за даними Інституту демографії, коефіцієнт народжуваності в Україні становить 0,8 — тобто десять жінок народжують у середньому вісім дітей, хоча для відтворення населення потрібно народжувати 22 дитини. Це не унікальна ситуація для України: аналогічні тренди на зменшення кількості дітей у сім’ях помітні в Європі та розвинутих країнах Азії.

«Якщо ми подивимося, наприклад, на країни Європи, то в Німеччині, Франції до 30% народжуваності цих країн забезпечують мігранти першого покоління. Україна не має такої міграційної хвилі, яка б могла забезпечувати й компенсувати проблеми з народжуваністю громадян», — розповідає Ольга Духніч з Інституту фронтиру.

Найбільше падіння в рівні народжуваності в Україні відбувалося або на тлі економічної нестабільності у 1990-х, або через початок війни з росією у 2014 році й повномасштабне вторгнення у 2022-му. За часи незалежності народжуваність зростала впродовж відносно спокійних та економічно благополучних років із 2002-го по 2012-й, пояснюють в ЦЕС.

Ще у 2010-2013 роках коефіцієнт народжуваності в Україні становив 1,5. Тоді батьками ставали українці, котрим нині 35-45 років. Це — найчисельніша демографічна група в нинішній Україні. Зараз, за даними Інституту демографії, жінка стає матір’ю вперше в середньому у 28 років, чоловік батьком — у 30. А група 20-30-річних — найменша в сьогоднішній українській демографії. Відповідно, вони й не можуть народити багато дітей, бо їх самих мало.

«Україна урбанізується. Війна, найімовірніше, пришвидшує цей процес. Ми бачимо, що великі міста зростають, а великі міста не схильні до великої народжуваності, тому що в них є культура дозвілля, багато гедоністичних цінностей у молодих людей, які не хочуть витрачати свій час на те, щоб сидіти в пелюшках, а хочуть отримувати від життя задоволення», — пояснює Ольга Духніч з Інституту фронтиру.

«Спад народжуваності — не лише український тренд. Зниження коефіцієнта фертильності спостерігається також в європейських країнах. Причини лежать як у соціокультурній, так і економічній площині. З одного боку, жінки частіше здобувають освіту та прагнуть будувати кар’єру, через що народжують пізніше та меншу кількість дітей. З іншого боку, наявність дітей суттєво збільшує витрати родини. У цих умовах хороша соціальна підтримка сімей із дітьми, доступність медицини, садків, шкіл, житла може відіграти певну роль у збільшенні кількості дітей. Проте вартість таких заходів значна, особливо для країни у стані війни», — каже Ірина Іпполітова, старша дослідниця ЦЕС.

Серед основних факторів, що впливають на рішення пари завести дитину, — задоволеність умовами свого життя. За даними липневого дослідження компанії Gradus та «Європейської бізнес-асоціації», лише 31% опитаних задоволені своєю роботою, тоді як 34% — незадоволені, а 35% ставляться до неї нейтрально.

86% вважають недостатнім свій рівень доходу. Лише 33% задоволені якістю соціального життя (спілкуванням, друзями, підтримкою), а 34% — незадоволені, 33% оцінюють цю якість нейтрально. 68% незадоволені рівнем безпеки в країні. З такими показниками, об’єктивно кажучи, важко розраховувати на збільшення народжуваності в найближчій перспективі.

Або ось іще показник: вартість оренди житла. За даними «ЛУН», у Києві продавець-консультант змушений витрачати в середньому 80% зарплати на оренду житла. Кухар — 57%, касир — 83%, водій — 56%, бариста — 78%. Цей показник ще й зростає по всій країні.

«Насправді ми можемо багато фантазувати, але в бідній країні, а ми бідна країна, де триває війна, багато речей не зробиш. Якщо загалом подивитися на ринок оренди, то доводиться працювати на те, щоб віддавати ледь не всю свою заробітну плату за оренду, трішки мати собі грошей на харчування. А замислюватись про те, щоб заводити дітей, — це ж просто смішно, ніхто цього робити не буде», — говорить Василь Воскобойник, голова Офісу міграційної політики.

«Ми маємо, на жаль, не дуже приємну картину, коли молодь відкладає момент народження дітей, коли молодь обирає для себе шлях виїзду з країни, коли молодь не розуміє, що буде завтра, і якщо вона не розуміє, що буде завтра, то про яких дітей можна говорити», — додає Воскобойник.

Соціологічна група «Рейтинг» разом з агенцією Unicef у травні провели опитування українців, котрі планують мати дітей. Як виявилося, 67% потенційних батьків не мають доступу до базових ресурсів для підтримки у вихованні дітей. Тільки 20% хоча б раз відвідували спеціалізований курс для батьків. Водночас 21% респондентів планують народження дитини найближчим часом, ще 26% відкладають це рішення до завершення війни.

«Після війни бебі-буму очікувати не слід, — вважає Олександр Гладун з Інституту демографії. — Може бути невелике компенсаційне підвищення народжуваності:  люди планували народити під час війни, але відклали до її закінчення. А ще підросло молодше покоління. І ось і молоде покоління, і ті, хто відкладав, почнуть народжувати дітей. Відбудеться певне збільшення народжуваності. Але зазвичай це притаманне періоду після кожної соціальної катастрофи, війни, голоду, епідемії. Воно завжди так відбувається, але триває в середньому роки три. А потім усі демографічні процеси виходять на ті тренди, які були до ситуації соціальної катастрофи. Тому невеличке підвищення народжуваності може бути, але воно принципово не змінить ситуацію в країні».