Партнери проєкту
«Як це ми не можемо говорити? Ми ж говоримо!» Як живуть і працюють люди з порушеннями слуху та мовлення
В Україні близько 120 тисяч людей з порушеннями слуху та мовлення. Ми зустрічаємося з ними щодня — це може бути перехожий, касир у магазині або водій у замовленому авто.
Чому дехто з них послуговується жестовою мовою, а дехто — ні? Чи єдина вона для всіх національностей і до чого тут русифікація? Чи є молодіжний сленг у жестовій мові? Як коректно прокомунікувати з нечуючими або подякувати за послугу? Відповіді на ці запитання — у спільному спецпроєкті hromadske з Uklon в партнерстві з ГО «Відчуй».
Як спілкуються люди з порушеннями слуху та мовлення
Жестові мови формувались у природний спосіб із прадавніх часів, адже люди з порушеннями слуху та мовлення завжди були частиною соціуму. У різних громадах нечуючих виникали свої традиції щодо того, якими жестами позначати ті чи інші поняття та дії.
«Наприклад, в українській жестовій мові слово “директор” — це рух долонею біля пояса, ніби вказівка на в'язку ключів, яка має там висіти. Історично в нечуючих українців виникла саме така асоціація: директор — той, хто носить ключі. В інших громад асоціації були інакші, тож і жести відрізняються», — розповідає Ірина Тернова, експертка громадської організації «Відчуй», яка займається реабілітацією, допомогою, соціалізацією, реалізацією прав дітей і дорослих з порушенням слуху та їхніх родин.
Історично в нечуючих українців виникла асоціація: директор — той, хто носить ключі. Зображення hromadske
Жестові мови, що виникли природним шляхом, мають власні граматику та синтаксис, відмінні від звукових мов. Водночас протягом останніх століть з’явилися й кальковані жестові мови, які є дослівним перекладом звукових мов — наприклад, їх застосовують під час перекладу жестовою мовою на телебаченні або публічних заходах.
Уперше формалізовану жестову мову розробив французький абат де л'Епе у XVIII столітті. Він спостерігав, як між собою спілкуються люди з порушеннями слуху, і звів усе в єдину систему. Згодом його праці стали основою для розвитку низки регіональних жестових мов, зокрема й української.
У XVIII столітті французький абат де л'Епе розробив формалізовану жестову мову. Зображення hromadske
Ірина наводить статистику: згідно з науковими дослідженнями, наразі у світі існує близько 300 жестових мов. Порушення слуху мають приблизно 400 мільйонів людей у світі, а в Україні — 120 тисяч. Жестовими мовами користуються 72 мільйони осіб у світі й до 60 тисяч — в Україні.
«Як видно зі статистики, в Україні тільки частина людей з порушенням слуху спілкується жестовою мовою. Деякі люди мають залишки слуху й послуговуються словесною мовою. Ті, хто став нечуючим у дорослому віці, часто так і не починають вивчати жестову мову. Наприклад, унаслідок бойових дій в Україні стрімко збільшується кількість людей, які втрачають слух через гучні звуки або мінно-вибухові травми. Чи всі вони стануть жестомовними? Певно, що ні», — пояснює експертка.
Вона розповідає, що українська жестова мова існує приблизно з початку XIX століття, тоді ж в Україні запрацювали перші спецшколи для нечуючих дітей. Пізніше нечуючим громадам насаджували російську жестову мову, і лише з початком повномасштабної війни розпочався масштабний рух українізації.
«В онлайн-спільнотах активісти працюють над відновленням власне українських жестових одиниць, розвитком їхньої кількості та якості. Обговорюють різні варіанти, висувають їх на голосування. Мова постійно трансформується: з’являється молодіжний сленг, нові поняття, як-от “штучний інтелект” — усе так само, як і у звукових мовах. Крім цього, зараз багато нечуючих виїхали у Європу й запозичують жести з місцевих мов, що також збагачує українську», — зазначає Ірина.
У XVIII столітті французький абат де л'Епе розробив формалізовану жестову мову. Зображення hromadske
Чи є обмеження у навчанні та виборі професії
Для більшості дітей, які народжуються в сім’ї нечуючих батьків, жестова мова є рідною, адже стає найпершим засобом комунікації. За допомогою жестової мови можна висловити будь-яку думку, навіть абстрактні поняття. Обмежень немає — усе впирається лише у знання жестів, тобто власний словниковий запас.
«Якщо ж дитина не чує, а батьки не бажають опановувати жестову мову, вони позбавляють дитину можливості розвиватися повноцінно, адже вона не отримує інструменту для спілкування. Пізніше дитина може піти у спецсадок і вивчити жестову мову, але наздогнати однолітків, які від народження комунікували з оточенням, буде важче», — наголошує Ірина.
Вона зауважує, що стикалася як зі зверхнім ставленням до жестової мови, так і зі стереотипами: мовляв, «руками махати» — це не справжня мова. Нещодавно у ГО «Відчуй» розпочалася програма соціалізації дітей та молоді «На рівних» для підлітків з порушенням слуху. Там були як жестомовні діти, так і діти з кохлеарними імплантами (КІ), які можуть чути й переважно послуговуються словесною мовою.
«Наприкінці зустрічі одна дівчинка з КІ ледь не розплакалася, співчуваючи жестомовним підліткам. Сказала, що їй болить через те, що вона може говорити, а вони — ні. Я переклала цю фразу нечуючим дітям, і вони не зрозуміли: “Як це ми не можемо говорити? Ми ж говоримо!”. Для них жестова мова — повноцінний засіб комунікації», — ділиться Ірина.
Якщо дитина вчасно опанувала жестову мову, швидкість її ментального розвитку не поступається одноліткам, які чують. Жестомовні діти вправно вчаться читати та писати й надалі можуть обрати майже будь-яку професію, що не вимагає обов’язкової усної комунікації.
За словами Ірини, раніше переважна частина людей із порушенням слуху йшла у робітничі професії — швачки, кухарі, чоботарі, водії, зубні техніки тощо. Зараз можливостей набагато більше: можна бути програмістом, юристом, фотографом, архітектором, дизайнером або навіть запустити свій бізнес. Проте здобуття вищої освіти нерідко стає викликом: в університетах не завжди є перекладачі на жестову мову, тож доводиться покладатися не так на лекції, як на самонавчання.
«Загальної статистики щодо працевлаштування нечуючих людей немає. Але, думаю, роботу мають до 50%. Добре, коли в дитини перед очима є приклади успішних дорослих, які попри порушення слуху реалізують свої здібності та заробляють на життя. Але більшою мірою кар’єрні перспективи залежать від власної мотивації, готовності вчитися та докладати зусилля. Багато українських і міжнародних компаній радо беруть на роботу нечуючих людей, аби тільки вони мали належні професійні навички», — зазначає експертка.
Як Uklon співпрацює з нечуючими водіями
Зараз із Uklon співпрацюють 379 водіїв, що мають порушення слуху та мовлення. Здебільшого це чоловіки, однак 5% від загальної кількості — жінки. Найбільше нечуючих водіїв — у Києві, Дніпрі, Львові, Одесі та Вінниці.
«Зазвичай нечуючих водіїв сприймають позитивно, пасажири відзначають їхній професіоналізм, уважність і гарний стан авто. У більшості міст рейтинг нечуючих водіїв вищий, ніж в інших драйверів», — розповідає Сергій Смусь, співзасновник і член правління Uklon.
Якщо нечуючий водій має питання щодо роботи сервісу чи взаємодії з пасажиром, він може їх розвʼязати через чат-бот у месенджері або в переписці з оператором. Умови співпраці для водіїв з порушенням слуху такі самі, як для інших. Потрібно лише під час онлайн-реєстрації зазначити про порушення, якщо таке є. Тоді у разі замовлення авто користувач отримує сповіщення в застосунку: «Водій не чує» або «Водій погано чує».
Водночас в Uklon працюють над комплексною стратегією побудови інклюзивного світу. Сім місяців тому за підтримки Mastercard та MacPaw компанія запустила «Інклюзивний» клас авто для людей, що користуються кріслом колісним. Користувачі вже здійснили більше ніж 6000 поїздок цим класом, подолавши загалом понад 69 059 км.
«Рівні права та можливості мають забезпечуватися для кожного. Люди з інвалідністю не повинні відчувати соціальну відчуженість, а такі речі як виклик авто не мають бути мрією для людей на кріслі колісному. Те саме стосується і людей з порушеннями слуху та мовлення: вони повинні мати можливість працювати й розуміти, що світ навколо цінує їх так само, як і всіх інших», — наголошує Сергій.
7 незручних запитань водіям із порушеннями слуху та мовлення
На прохання редакції hromadske три водії Uklon, які мають порушення слуху та мовлення, відповіли на незручні питання про свою справу та взаємодію з пасажирами.
Народився в Запоріжжі, певний час заробляв в Одесі, саме там 5 років тому став водієм в Uklon. Протягом останнього року живе у Києві.
Мешкає у Дніпрі, працює монтажником з обслуговування охоронно-пожежної сигналізації. Уже рік підробляє водієм Uklon.
Живе у Вінниці, з Uklon співпрацює близько 4 років.
— Чи доречно попросити водія увімкнути музику в авто? І зробити її тихіше чи голосніше?
Анатолій: Так, це можливо. Якщо людина просить, то немає проблем.
Артем: Позаяк я не чую, то музику не вмикаю взагалі. А якщо просять, то вмикаю тихо.
Олександр: Просити музику ввімкнути — це нормально. Але у мене такого досвіду ще не було.
— Чи безпечна поїздка, якщо водій не може почути, як йому сигналять інші учасники руху?
Анатолій: Дуже важливо бути уважним на дорозі. Чує водій чи ні — не має значення. Головне, щоб очі працювали, адже ми реагуємо на зорові подразники, слідкуємо за тим, що відбувається на дорозі, й не відволікаємося на звукові подразники. Чому взагалі можуть сигналити інші водії? Зазвичай, коли хочуть, щоб їх пропустили. Я дивлюся в дзеркала — і якщо бачу, що хтось хоче мене обігнати, то пропускаю.
Артем: Ми дотримуємось усіх правил дорожнього руху, відповідно, робимо поїздку безпечнішою.
Олександр: Я інколи трохи можу почути, коли сигналять. Але загалом мені це не заважає.
— Чи нормально написати питання в телефоні та показати водію під час руху, чи все-таки це небезпечно?
Анатолій: Якщо я їду прямою дорогою, і попереду немає жодних перешкод, то це не становить небезпеки. А от якщо проїжджаю, наприклад, перехрестя, то читати не буду — у цей час водію не слід відволікатися. Але прочитаю одразу, щойно виїду на безпечну ділянку дороги.
Артем: Можна прочитати питання в телефоні, стоячи на червоному світлофорі або до початку поїздки.
Олександр: Так, нормально. Зазвичай так і спілкуємося — через телефон. Люди просять зачекати, зупинитися чи ще щось — це нормальна практика.
— Як привернути увагу нечуючого водія, коли щось хочеш попросити? Чи можна, наприклад, торкнутися плеча — це коректно?
Анатолій: Так, торкнутися плеча — цілком нормально та культурно. Але легенько, щоб не налякати. Також можна помахати рукою або показати повідомлення на телефоні.
Артем: Так, можна торкнутися плеча або рукою помахати у дзеркало.
Олександр: Так, ідеально буде легенько торкнутися плеча, це дуже зручно.
— Чи правда, що нечуючі водії мають кращий зір, ніж чуючі? Це допомагає на дорозі?
Анатолій: Так, це правда. Ми звикли, що зір — наш основний канал, через який ми сприймаємо інформацію. Тож і фокусуємося на ньому вдвічі ретельніше.
Артем: Усе залежить від уважності людини на дорозі.
Олександр: Зір у нечуючих набагато кращий, ніж у чуючих, — це факт. На дорозі це дуже допомагає.
— Як ви сваритеся на дорозі з іншими водіями, які, наприклад, вас підрізають? :)
Анатолій: Я на це абсолютно не звертаю увагу, не нервую, на все реагую спокійно. Грубі жести не використовую.
Артем: Сигналимо порушнику, в суперечки не ліземо.
Олександр: Оце вже смішно, нечуючі можуть показати якийсь непристойний жест. Але я зазвичай голосом говорю: «Блін, козел!». Ну то таке :)
— Чи не образиться водій, якщо я не привітаюся з ним, бо не знаю як?
Анатолій: Можна не вітатися, це не має великого значення. Я не ображаюся, адже моє завдання — просто доставити людину з точки А в точку Б. А от якщо пасажир сильно гупає дверима, це може бути неприємно і справді образливо. На жаль, таке трапляється часто.
Артем: Ні, не ображаюся, з розумінням ставлюся.
Олександр: Зазвичай люди вітаються кивком голови. А якщо не привітаються, то не біда. Це не є обов'язковим.
Словничок жестової мови
Тепер ви знаєте, як ввічливо привернути увагу нечуючої людини та обговорити певне питання за допомогою гаджетів. А все ж, чи не хотілося б вам, виходячи з авто, зробити водію приємно і подякувати жестовою мовою? Матимете таку можливість, якщо уважно вивчите наш GIF-словник, спробуєте повторити кожен жест і закріпите знання тестом.
Перевірте себе
Пройдіть тест для закріплення знань жестової мови