«Щастя не дамо втратити країні». Як мешканці міста на Луганщині виживають під час загострення ситуації на фронті

24 лютого Володимир Путін оголосив про початок «спеціальної військової операції» проти України.

Уже кілька днів до цього загострення тривало на Луганщині, зокрема в селищі Щастя. Через потрапляння снарядів у Луганську ТЕС мешканці залишилися без світла, води й теплоенергії. Місцева влада наголошує: ситуація контрольована, дехто з мешканців уже залишає місто, а правоохоронці, працюючи в посиленому режимі, кажуть, що «готові дати відсіч ворогу в разі наступу». Далі — у репортажі hromadske

16 км до Луганська

«До війни у Щасті проживали 120 тисяч людей. Наразі, до останніх обстрілів — приблизно 10 тисяч», — розповідає мені Степан Місюк, керівник роти поліції спецпризначення «Луганськ-1», що базується у Щасті. «Це місто було адміністративною одиницею Луганська, до якого звідси 16 кілометрів», — каже Степан Місюк. Кілька днів тому обстріляли Луганську ТЕС. «Перший раз вигоріла заправка їхня, потім ударили по трансформатору, а відтак ще й сам цех бомбанули. Відновлювальні роботи — тривалі й дорогі, якщо обстріли будуть продовжуватися, ніхто цим займатися не буде», — каже поліцейський. Зупинка роботи ТЕС призвела до відсутності у місцевих мешканців води, світла й електроенергії.

Біля самої ТЕС бачу обгорілий дріт, поряд вирви від пострілів, а далі — простріляний паркан. На вході зустрічаю двох охоронців. Вони відмовляються коментувати обстріли, лише кажуть: «Працюємо у штатному режимі».

Голова Луганської ОДА Сергій Гайдай заявляв, що у разі продовження обстрілів населення евакуюють. У військово-цивільній адміністрації нам кажуть, що поки ситуація під контролем. «Людей ми закликаємо під час сильних обстрілів ховатись у підвали, також вони можуть виїхати своїм ходом із міста. У разі необхідності вони можуть звернутися до нас, і ми допоможемо організувати виїзд до найближчого населеного пункту, звідки вони зможуть вирушити вже в безпечніші місця», — розповіла нам речниця військово-цивільної адміністрації в місті Щастя Олександра Мартиненко.

«У мене все тут»

У місті майже безлюдно. Скупчення людей зустрічаю в центрі — біля місцевого банкомата, що поряд із супермаркетом «Щастя». «Ми вже звикли. Єдине, що на здоров'я дуже впливає негативно. Коли знову почали бахкати — так і я на пігулках тепер», — каже мені один із місцевих пенсіонерів Степан. «Куди мені їхати? Я тут лишаюся поки. Звісно, з дітьми більшість виїхали в Сєвєродонецьк, Рубіжне, Старобільськ», — каже чоловік і додає, що боїться залишати будинок. «А як поїду, тут же все розграбують. Скільки тут ходять тих, хто хоче нажитися на чужому горі. У мене все тут. Тому і я поки тут», — розповідає чоловік.

Далі йдуть житлові будинки. Нещодавно снаряди влучили у кілька квартир, їх уже відремонтували. У дворах помічаю водяну свердловину, там уже згуртувалася черга з місцевих мешканців. Не всі погоджуються спілкуватись і багато хто реагує агресивно: «Йдіть і не чіпайте. Нас тут з ранку до ночі бомблять — що я вам іще можу сказати?» Інші ж не відмовляються від спілкування. «Я от збираюся днями виїхати звідси, на Київ», — розповідає одна з місцевих мешканок. Інші ж кажуть, що поки спостерігають. «Ні, поки лишаємось тут, ховаємось у підвалах. А далі подивимось». 

У місті багато людей пенсійного віку, які кажуть, що для евакуації немає ні сил, ні можливості. «У мене пенсія — 1800. Куди мені виїхати? Я один живу. Викинути гроші на вітер», — каже місцевий пенсіонер. «А куди їхати? Ми тут нікуди не ходимо. Спустилась викинути сміття — і назад. А куди їхати? Кому й де ми потрібні?» — каже місцева мешканка.

Обстріли та підвал

«Третій поверх, залетіло, вибило вікно. Там зараз завісили шторами. Я в цей час проходив тут повз, мені навіть по черевику вдарило уламком. Але ніхто не постраждав», — каже мені місцевий мешканець.

«Дах мені вже полагодили. Їхати не буду, хоча є діти в Сумах», — каже потерпіла від обстрілів Тетяна. «Звісно, це не просто так. Щось буде», — каже жінка, коментуючи відновлення потужних обстрілів у місті. «Страшно, ми ж усі живі люди». Валентина, яка теж постраждала від обстрілів, пригадує, як не одразу помітила пошкодження даху. «Приблизно о 8 годині ранку відбувся якийсь вибух. Дзвін був у вухах, ми розуміли, що десь поряд, але думали, що під будинком. Потім уже почали заглядати сусіди навпроти, нам зателефонували і сказали — “над вами велика дірка”», — пригадує Валентина. Жінка каже, що працює на електростанції, а тому їхати не збирається нікуди насамперед через це. «Ну і якщо ми всі поїдемо, то що буде з нашим Щастям? Ми його любимо», — каже жінка. Проте згодом додає, що її діти живуть у Росії, і вона подумує над тим, щоб згодом туди переїхати.

«От учора сиділи тут у підвалі цілий день, поки бомбили. Тут є лавка і навіть стіл», — показує мені одне з підвальних приміщень місцевий мешканець Щастя Михайло. «У 2015 році, наприклад, ми тут прожили цілий тиждень. Особливо вночі. Вдень ніби терпимо, а потім як починають фігачити — все, ховайся», — каже чоловік.

Школи й садочок без дітей

«Трохи страшно, от влучили в наш будинок. Багато однокласників виїхали з родиною», — розповідає мені дев’ятирічний мешканець Щастя Валік. Наразі їхній навчальний процес перевели на дистанційний режим — передусім через обстріли. Каже, що вони теж збиралися виїхати, але через хвору бабусю лишаються тут. «Молодь і дітей шкода. А за себе не переживаю, я пройшла три війни», — каже мені мешканка Щастя Євдокімія. «Діду 90 років, він лежачий. Куди нам їхати, кому і де ми потрібні?» — каже жінка.

Речник поліції Луганщини Антон Ковальов розповів, що у Щасті також поцілили в дитячий садочок — у спортивну залу та вбиральню. «Тоді садочок уже не працював, але потрапляння сталося в той час доби, коли могли бути діти».

«Наразі ситуація контрольована. Дітей у навчальних закладах немає. Ми домовились. що вони будуть із батьками, а процес триватиме дистанційно», — кажуть нам у військово-цивільній адміністрації.

«У садочку чергують три вихователі — до прибуття охоронця, дітей тут наразі немає. Загалом їх у нас приблизно 120 осіб. Багато дітей уже виїхали з батьками. Паніки немає, але якщо є змога, їдуть звідси. Ну, якщо ми почнемо тут усі панікувати, то що буде? Ми тримаємось», — каже мені працівниця місцевого дитячого садочка.

«Мені з 2014 року вже нічого не страшно. Хоча немає таких людей, які нічого не бояться — звісно, страх присутній. Дітей ми вже евакуювали, самі поки що ні — немає куди й за що. Але й виїжджати — це залишати магазин, будинок, квартири», — каже мені власник місцевого продуктового магазину Сергій.

«От уже ніби забули, що це. Діти бігали, навчалися, люди жили своїм життям. Уже звикли до того, що тут відбувається — КПВВ. А тут виходить така історія», — додає чоловік.

«Люди пережили 2014 рік і знають, як діяти. Але, звісно, загострення є, люди налякані. Ми у групах і чатах ведемо з ними діалог, пояснюємо. У разі потреби долучаємось до спілкування, якщо людям важко сприймати це психологічно», — кажуть мені у військово-цивільній адміністрації.

«Живемо, як на пороховій діжці. Добре, що хоч є свердловина для води — набрати й тікати. Бо вони помаленьку, помаленьку, а потім як бахнуть», — зітхає мешканка Щастя Світлана.

Поліція з народом

«Щастя не дамо втратити країні. Не дали у 2014-му, не дозволимо й зараз. Й інші населені пункти також. Ми налаштовані по-бойовому, налаштовані захищати нашу Україну та забрати ті території, які тимчасово втратили», — каже поліцейський Степан Місюк.

«Ми намагаємось тримати контакт із місцевими мешканцями, аби вони не подумали, що їх залишили. Щоб вони розуміли, “хто-хто, а мєнти ще тут”», — сміється він.

«Але ж ми не просто мєнти, ми можемо ще й по зубах дати і бій витримати. Нас цього вчили, ми це вміємо і частково підпорядковуємось ООС», — додає поліцейський.

Починаючи з 2014 року їхній батальйон «Луганськ-1» несе службу вздовж лінії розмежування. «Ми стежимо за дотриманням правопорядку, також виконуємо завдання щодо затримання груп противника, допомагаємо з евакуацією мирного населення, систематично несемо службу вздовж лінії розмежування — це піші та автопатрулі. Також несемо службу на блокпостах. У лютому активізувалися бойові дії, нас перевели на посилений режим роботи», — додає поліцейський.

Стратегія РФ

«Вони зараз хочуть зруйнувати тут інфраструктуру, щоб люди виїхали, морально подавити наші ЗСУ. Просто великий плюс, що в нас тече річка Сіверський Донець. Це наша животворна артерія. Майже вся Луганщина на лінії розмежування ділиться по річці. Вона нас дуже рятує. Тому що форсувати Донець техніка не всюди зможе. Тому зараз вони збираються взяти міст, який зберегли для того, щоб працював КПВВ, пересувався транспорт, люди ходили. І Росії дуже потрібен цей міст, щоб протягнути сюди техніку», — каже поліцейський Степан Місюк.

«Починаючи з 2015 року обстріли в Щасті були, але дуже мало. І громадяни думали, що все минуло й буде так, як є — або краще. Але в Росії вирішили інакше. Моє бачення цієї ситуації: нам доведеться ще поборотися», — каже поліцейський.

Щастя з Україною

О 4 ранку 24 лютого президент Росії Володимир Путін заявив про воєнну операцію на Донбасі, однак обстрілювати почали центральні українські міста. Окрім цього, бойовики намагалися захопити Щастя й просунутися далі. Російські пабліки навіть почали констатувати, що Щастя вже здали і воно під контролем самопроголошеної «ЛНР».

Я виїхала на місце. Дорогою бачила величезні черги на заправках — усі евакуювались. На одному з блокпостів зустрічаю військових. «Щастя наше, було і буде», — каже один зі старших. Їду далі, чую, як постріли частішають.

Недалеко від міста стелиться дим. «Там ідуть важкі бої», — розповідає мені один із представників ООС. На останньому блокпості мене зупиняє ще один військовий. «Ситуація критична, далі не можна, розвертайтесь», — наголошує чоловік. «Тримаємось. Місто наше».

Дорогою назад по нашому авто почали працювати снайпери. Однак поранення вдалось уникнути, а в новинах трохи згодом ми прочитали заяву ЗСУ: «Україна повернула повний контроль над Маріуполем та Щастям».