«Всі населені пункти будуть відбиті». Репортаж із Запоріжжя, звідки наша армія відбиває окупантів

Енергодар, Бердянськ, Мелітополь, Василівка, Токмак — це частина міст Запорізької області, які заявили про проникнення на територію російських військ та окупацію. Окупанти глушать зв'язок, обстрілюють стратегічні об'єкти, відбирають у місцевих телефони та речі. 

Вікторія Рощина поїхала на Запоріжжя, щоб побачити, як українські військові повертають захоплені території, як місцеві вчаться «жити по-новому» і як волонтери підтримують армію. 

«Люди просто бачили пекло»

«Куди вже далі? Ми зараз, виходить, по різні сторони фронту», — каже мені мелітополянин, сорокарічний Олексій. Його місто нині окуповане російською армією. Його я зустрічаю на одному з блокпостів у Запоріжжі. До своїх рідних, які залишились у місті, чоловік збирався йти пішки. «Зв'язок із рідними дуже поганий — ривками, якщо виходять. Дві доби в них взагалі не було зв'язку, вони сиділи без їжі, без води. Були вимкнені теплові помпи і, відповідно, все дуже й дуже недобре». В Мелітополі Олексій виріс та прожив усе своє життя. Останнім часом їздив на заробітки в Київ та повертався до родини. До 24 лютого.

«Там неповнолітні діти, які потребують догляду. А місто, на мою думку, наближається до гуманітарної катастрофи», — додає чоловік та погоджується з правоохоронцями не йти у місто зараз. «Навіщо ще погіршувати те, шо жахливо й так?»

Поки ми говоримо, на блокпості помічаю волонтерів. «Обстріляли. Одного волонтера поранило», — каже мені чоловік. Він із друзями вирішив відвезти військовим допомогу у бік Василівки, де наразі тривають бої. Але росіяни їх розстріляли. «Чудом вирвались», — додає чоловік, який, вочевидь, досі перебуває у шоковому стані.

«Сьогодні пропускали авто з Василівки, де тривають запеклі бої. Усі в сльозах. Люди просто бачили пекло», — каже мені один із військових на блокпості.

«З деякими містами зв'язок є, а з деякими немає, тому що окупаційні війська пошкоджують вежі, які поширюють мобільний зв'язок. Там ситуація погана, пересування обмежене. У Бердянському районі не можна пересуватися між селами, тільки в межах міста. В межах села — для того, щоб дійти до магазину. Окупаційні війська відбирають паспорти, відбирають автомобілі. Думаю, що вони це будуть використовувати для своїх диверсійно-розвідувальних груп», — пояснює представник місцевої територіальної оборони Андрій Бистрик.

Поки спілкуюся з військовими, на пості зупиняється місцевий мешканець. Він їде у бік Василівки та бере мене із собою. Та на найближчому блокпості нас розвертають наші військові. «Сильні бої, дуже небезпечно. Вони обстрілюють цивільні авто», — пояснюють. Повертаємося. Дорогою чоловік розмовляє з рідними, які зараз в оточенні окупантів. «Там на одному з блокпостів “кадирівці”. Вони можуть просто розстріляти впритул. Краще не їдь», — каже жінка чоловіку.

«Ніхто не здає території»

«Міста українські не здаються. Просто коли є сили, що переважають, то йде тимчасовий відступ», — пояснює військовий ЗСУ Гугу. Він нещодавно вирвався з оточення ворога. «Ми зайдемо знову до своїх міст і знову ворог буде за поребриком, повірте! Збройні сили не здають своїх позицій!»

Ще один місцевий військовий на позивний Маршал теж нещодавно вирвався з оточення. «Вилітали на удачу. Є поранені в моєму підрозділі, зараз трохи складно з думками зібратися», — додає чоловік, показуючи штани, на яких досі кров. Він пройшов війну 2015 року ще матросом, тримав оборону Зайцевого. Нині є командиром десантно-штурмової бригади.

«Ситуація в нас залишається контрольованою по лінії фронту. Противник наступає великими силами, але ми відбиваємося, як можемо. Зараз ми відійшли на перегрупування й підемо знову на задачі», — каже Маршал.

«Не треба сидіти в окопах й чекати, поки ворог всіх покладе. Ось ці невиправдані втрати нікому не потрібні. Краще відійти, перегрупуватися й завдати удару вже іншими силами». Військовий запевняє —своє повернуть.

«Херсон, Мелітополь, Бердянськ. Усі населені пункти будуть відбиті. Це 100 відсотків. І перемога за нами», — запевняє Маршал. Гугу ж додає, що противник часто заходить до міста, прикриваючись місцевим населенням, що перешкоджає їм спроби захисту. «Ми не маємо морального права воювати з містом. Ну як ми можемо бомбити, якщо там житлові квартали? Вони ховаються за нашими жителями. Нам доводиться чекати. Бо ну я знищу їх і разом із цим ще 20 хат. А в чому ті люди, діти винні? То і виходить, що одна дитина для нас цінніша за всіх тих росіян», — каже Гугу.

«Я пройшов кілька війн і зараз сидіти не буду»

Важливою підмогою для ЗСУ є територіальна оборона. У Запоріжжі її кількість зростає з кожним днем. «В мене син служить, і я буду. Як я можу відсидітись», — каже мені Олексій, стоячи у черзі на запис у добровольці.

«Я пройшов кілька війн і зараз сидіти не буду. От вже дуже чекаю, коли зможу стати в стрій», — розповідає інший доброволець.

«Зараз підвозяться спорядження, додаткова зброя, підходять додаткові люди. Всі міста області допомагають усім, чим потрібно. Тому я переконаний, що Запоріжжя встоїть і сюди ворог не пройде», — каже представник тероборони Андрій Бистрик.

Дорогою можуть стріляти

«Ми їдемо допомагати нашим військовим, нашим мешканцям. І якщо зараз буде можливість, то ми будемо вивозити дітей. Це дуже небезпечно та важко наразі, оскільки там тривають активні бойові дії. Але сподіваємось на милість Бога. З нами Бог і наші серця палають бажанням допомогти», — розповідає мені представник центру міської допомоги Владислав Маховський. Він та його колеги щодня під великим ризиком, але не полишають своєї роботи. Волонтерську допомогу військовим везуть навіть з інших міст. «От ми самі з Дніпропетровщини, але тут наші хлопці — ми поїхали. Так, нас попередили, що дорогою можуть стріляти, але вдалося проїхати. Хлопці вдячні», — кажуть волонтери.

«Дуже багато медичної допомоги від волонтерів, від аптек, від нашого центрального госпіталю. Всі везуть, везуть, везуть. Від щирого серця всі переживають за здоров'я наших хлопців. Видно, що саме зараз у нас гуртується нація», — розповідає військовий медик тероборони.

Водночас Міжнародній місії Червоного Хреста поки важко проїхати в гарячі точки. «Кілька разів ми їхали й нас завертали. Але ми продовжуємо спроби», — кажуть представники Червоного Хреста в Запорізькій області.

Жінка, яка не злякалася окупантів

Надія з чоловіком мешкає у Бердянську. З нею спілкуюсь через інтернет, оскільки через підірваний міст доїхати до них дуже важко. З перших днів окупації вона не приховувала власного патріотизму. «Пішли з чоловіком у магазин, зустріли в центрі 6 споряджених окупантів. На рукавах та ногах білі пов’язки. В руках кулемети. Я до них звернулась і почала вмовляти здатись. Виглядали наляканими, але не здались», — розповідає жінка.

Саме бердянці влаштували під міською радою мітинг, коли окупанти захопили всі адмінбудівлі. Але військові нагадують, що безпека — передусім.

«Ми працюємо зараз із найпідступнішим ворогом світу, який використовує і жінок, і підлітків, платить їм деякі кошти. Тому українському населенню потрібно бути концентрованим, виявляти підозрілих особистостей і сповіщати нас про це. І бути дуже обережними», — каже Гугу.

Обстріл АЕС

Вночі на 4 березня окупанти ввійшли в Енергодар Запорізької області та обстріляли АЕС. «Фактично по людях їхали, стріляли по мирних жителях. Снаряди потрапили також у житлові масиви. Техніка почала рухатися у напрямку атомної станції. Там наші захисники чинили опір, але ті приїхали впритул до атомної станції, розстріляли майже всі будівлі, які там були», — розповів мені речник АЕС Андрій Туз. Також він додав, що наразі евакуація людей неможлива, хоча план є.

«Вони там, вони зі зброєю, зброя заряджена, вони готові продовжувати далі стріляти. Ніхто не може евакуювати людей, вони стоять зі зброєю і нікого не пропускають. Вони зупинилися на деякий час і нібито були готові на перемовини, але чи будуть такі, поки не відомо», — сказав нам Туз.

Дорога на Енергодар: місія можлива?

З самого ранку 4 березня із Запоріжжя я виїхала на Енергодар. На під'їзді до Василівки знову почали стріляти. Довелось перечекати в укритті. Через певний час спробу повторили. «На вас зараз дивиться російський танк, їм байдуже, журналіст ви чи ні. Стріляють навіть по волонтерах, які везуть дітей», — застерегли військові.

До Енергодару ще два шляхи — через Нову Каховку, яка також у кільці окупантів, та рікою через Нікополь.

Прямуємо туди. Поряд із Нікополем селище Добра Надія. «Добре бачили та чули, що вчора відбувалось на АЕС. Страшно», — каже мені місцевий мешканець, демонструючи вид на Енергодар. В Нікополь іду до місцевої тероборони. Вони запевняють — водний шлях заблокований. «Це самогубство. На тому березі купа російських військових. Вони розстріляють. Та і в нас заборона на вихід у воду», — каже представник тероборони. «Зараз не дістатися туди. Почекайте, поки відіб'ємо. В мене є човен. Я вас особисто відвезу», — додає чоловік.

«Путін — капут!»

«Ми прийняли вже не один бій, розбили російського ворога. Вони там усі горять у своїх танках, валяються, гниють у полях. Вони, звісно, промацують нашу оборону, відправляють на м’ясо своїх людей, лізуть. Але ми намагаємося відбивати наші населені пункти назад», — каже військовий Маршал.

«Все у нас вийде, ми переможемо. Путін — капут!» — кажуть військові та запевняють, що триматимуться до останнього. «Якщо ми будемо панікувати, то що ж буде з населенням? Жодної паніки в жодному разі. Тільки до перемоги!»