«Я благаю, зробіть зелений коридор і вивезіть людей із Волновахи». Родичі місцевих про ситуацію в місті

Від початку війни Волноваха потерпає від постійних обстрілів. За ці дні щонайменше 15 людей зазнали поранень. Місцеві не виходять із підвалів, не мають доступу до питної води та їжі. Лікарні працюють на генераторах, а одну з них обстріляли російсько-окупаційні війська. 

Вийти на звʼязок із місцевими нині фактично неможливо. Рідні не знають, що з їхніми родичами, усюди в соцмережах благають зробити зелений коридор і вивезти їх звідти. 

hromadske поговорило з людьми, яким час від часу все-таки вдається отримувати звістки від своїх рідних із Волновахи й околиць.

Марина, має у Волновасі батьків, бабусю та 12-річну сестру

Усі ці дні я була на звʼязку зі своїми рідними. Вони живуть у Марʼянівці, це околиця Волновахи, у бік Донецька.

Знаю, що постійно були сильні обстріли, вони ховалися. Сьогодні зранку, коли я їм зателефонувала, батько сказав, що їх дуже сильно обстрілюють, був приліт. Не знаю про руйнування, але осколком ранило бабусю. Після цього звʼязок одразу обірвався.

У бабусі сьогодні день народження. Їй 87 років. А я не знаю, що з нею. Пишу всюди, куди тільки можу. Аби хоча б якісь волонтери прийшли їй допомогти.

Ми всі родом із Донецька й уже переживали подібне. Наш тамтешній дім зруйнований. Тепер і тут…

Мої рідні живуть у приватному будинку, ховаються в погребах. Розповідали, що всі ці дні постійно бігали — то додому поспати, поки тихо, то в льох. Казали, що вулицями ходять військові. Хто саме — не уточнювали, боялися виходити.

До того ж моєму батькові почав погрожувати сусід. Кричав: «Слава Україні у складі Росії». Казав, що зараз «вони прийдуть, і ми вам зробимо!» Окрім обстрілів небезпечний і прихід цього «освободителя».

За декілька годин Аліна зателефонувала ще раз. Її батько вийшов на звʼязок. Дівчина уточнила, що бабуся дістала поріз на руці. А її сімʼя евакуйовується з Волновахи власним авто. Військові дали їм білу ганчірку, щоб вони виїжджали з міста.

Інформація про те, що місцеві з Волновахи мають брати білі простирадла й іти чи їхати у бік Валерʼянівки зʼявилася сьогодні зранку на сторінці Волноваської райдержадміністрації. Голова РДА після нашого прохання підтвердити цю інформацію поклав слухавку.

Евакуаційний транспорт усе-таки виїжджав по мешканців Волновахи. Проте колона потрапила під обстріл російських «Градів».

Згодом директор ДСНС у Донецькій області Олексій Мігрін повідомив, що сьогодні, 28 лютого, евакуації населення не буде.«Зеленого коридору для евакуації не надали. Постійно ведемо переговори з Товариством Червоного Хреста та іншими міжнародними організаціями», — написав він.

Попередніми днями місцевих людей вдалося евакуювати священнику Макарію Дядюсю. «Третій день працюємо. Вже й не згадаю, скільки людей евакуювали. Працювали на свій страх і ризик, навіть у тих місцях, де вже були під ворогом. Працювали і не знали цього. Усі, кого вивезли, живі. Сьогодні вдалося вивезти до 10 автівок».

Христина, виїхала сама і вивезла з Волновахи батьків

Ми з чоловіком вирішили виїжджати з Волновахи ще в суботу. Я на девʼятому місяці вагітності, тому ми не зволікали. До того ж місцева влада на наші повідомлення ніяк не реагувала. Хоча ми вже виїжджали з міста під обстрілами.

Наші батьки їхати не захотіли. Думали, що це мине. Ба більше, вони приїхали у Волноваху 28 лютого із села, яке тимчасово окуповане «ДНР». Там теж почалися сильні обстріли. Вони думали, що тут буде спокійніше, а вийшло навпаки.

Ми з чоловіком поїхали в Запоріжжя й орендували там квартиру подобово. Також думали, що це на кілька діб, і «вони» підуть. Але «вони» не йдуть. То відбивають, то забирають Волноваху.

У Запоріжжі я нічого не могла робити. Не спала, плакала, лише переймалася за батьків. Звʼязку з ними не було. Усі ці дні вони сиділи без води, світла, газу.

Сьогодні зранку ми вирішили, що поїдемо і заберемо їх.

Я написала священнику Макарію. Він розповів, що головне — їхати з увімкненими аварійками. І так, нас вільно пропустили. Зупиняли двічі — поліцейські та військові. Запитували, куди їдемо, чи знаємо точну адресу, де наші батьки. Оскільки вони були не в центрі міста, нас пустили.

Дорогою ми потрапили під обстріл. Поряд у полі приземлялися снаряди.

Ми приїхали в місто, коли там було порівняно тихо. Приблизно об 11-12 годині. Їхали так швидко, що пробили колесо на дорозі, де стояв розбитий танк і було багато обірваних дротів.

Швидко змінили колесо, батьки зібралися, і ми поїхали в Курахове. Тут будемо вирішувати, що далі.

Що з нашою квартирою, ми не знаємо. Дім іще ніби стоїть. Там залишився наш кіт. І сьогодні ми не змогли туди поїхати, щоб його забрати. Там усюди такий жах, що ми вирішили не ризикувати. Назад ми їхали також під обстрілами.

Як себе почувають батьки? Тато — нормально, а мама — ні. Вона сказала так: «Коли ви поїхали, мені вже було все одно».

Аліна, має у Волновасі фактично всіх родичів

У Волновасі живуть усі мої: дядьки, тітки, брати, сестри двоюрідні, троюрідні. Їм від 5 до 65 років. Востаннє я розмовляла з ними два дні тому. Казали, що їх кинули, їм не можуть допомогти.

Пʼять днів у місті немає води, світла, газу. Люди сидять у холодних підвалах. Вони навіть не можуть зарядити телефони, аби сказати рідним, що з ними. Постійно обстрілюють «Градами», танками, з повітря. Потрапили снарядом у міську лікарню. Тепер «швидка» не виїжджає.

Місцеві стали просто заручниками. Хоча Волноваху мали б захищати найбільше.

Люди готові покинути все, що мають там, аби просто виїхати і врятувати своїх дітей, сімʼю. У місті їм уже немає де жити. Фактично всі будинки зруйновані.

Я пишу всюди, куди можна — на сторінку президента, нашій місцевій владі, на сторінки медіа. Я дуже прошу зробити зелений коридор, щоб люди могли виїхати звідти. Вони готові покинути все, що збудували й нажили за стільки років. Ідеться про людські життя.

Там багато дітей, вони постійно плачуть. Це так страшно. Коли я чую, як плаче моя маленька племінниця, мені просто хочеться розірвати цю тварюку, яка напала на нас.

Андрій, у селищі Донському Волноваського району мешкають його батьки і бабуся

Востаннє я говорив із рідними декілька годин тому.

Після початку обстрілів там усе зникло — вода, електроенергія, тепло, газ. Снаряди потрапляють у житлові будинки, вибивають вікна, скло. У людей швидко розряджаються батареї, звʼязок втрачається. У всіх паніка. Поки що вони мають доступ до їжі та води. Але як це все приготувати? Газу немає.

Мої батьки живуть у п’ятиповерхівці з підвалом. Їм є куди спуститися. Але в місті багато людей похилого віку. Моя бабуся не ходить. Коли почалися обстріли, батьки не могли її спустити. Довелося залишати вдома. Інакше було би ще більше паніки, ситуація загострилася б. Зараз пауза між обстрілами — батько пішов перевірити, як вона.

Все те, що зараз відбувається, неможливо порівняти з 2014 роком. Зараз — усе в десять разів гірше. Навіть якщо й буде евакуація, моїм родичам немає куди йти. Волноваху зрівняли з землею.

* * *

Напередодні нам також вдалося вийти на звʼязок із місцевою мешканкою Донського Анастасією. Вона розповіла, що 26 лютого селище захопили російські війська і повісили прапор самопроголошеної «ДНР».