«Мені не подобається, коли кажуть, що я — секс-символ 90-х». EL Кравчук про секс, війну, скандали, дієту та концерти у росії

Про двох EL Кравчуків

Я вчився в досить класичному виші, у мене був викладач вокалу, і ці всі мої тинейджерські штампи залишилися, мабуть, і в уже дорослому житті. Але ж для мене сміливість, прагнення свободи ніколи не дисонували з образом співака. Навпаки, я вважав, що якщо ти досить стримано подаєш якусь досить важливу, дуже вільну інформацію, можливо, скандальну трішечки — вона сприймається ще гостріше, ще точніше. 

Зараз є такий проєкт, який ми зробили з Ансамблем Збройних сил України й двома дитячими хорами з Харкова. Це пісня, присвячена Харкову. Називається вона Dear Kharkiv. Вона про те, як складно зараз у Харкові жити та про наше головне прохання — щоб повернулося в Харків життя. І цей проєкт збирає гроші для відродження корпусів Харківського університету. 

Це вийшло дуже відверто, чесно й класично. Але ж це дуже незвичне поєднання — EL Кравчук та Ансамбль Збройних сил. 

А якщо ми кажемо про інший бік, експериментальний, то я завжди намагаюся думати про глядача. Якщо людина приходить до мене на концерт, я дуже хочу, щоб їй було цікаво. Не одноманітно. Не так, щоб пісня одна була схожа на іншу, образ один і це все триває годину, наприклад. Ні. Я обов'язково зроблю в цій програмі якісь уривочки, в яких буде ця перчинка, цей інший EL Кравчук. 

Про кохання під час війни

Якби я себе запитав, які пісні сьогодні не будуть дисонувати із суспільством, то, звичайно, це патріотичні пісні. Але й любов під час війни ніхто не скасовував. І правда: на фронті є романи, є закоханість, є люди, які знаходять одне одного. 

На початку війни, коли ще ми називали війну АТО, я був у Попасній, на маленькому розбомбленому заводі. І ось уночі після якогось концерту я прокидаюся від дуже нестандартних звуків. Звуків, які там дисонують. Це звуки кохання. Хтось щось робить у мене за стінкою. І досить гучно. Мабуть, так вільно, що не знають, чи є хтось на цьому розбомбленому заводі на першому поверсі, який типу готель, чи немає. 

Я цікава людина, мені хочеться побачити, що там відбувається. Я тихенько так виходжу на вулицю покурити й крізь двері бачу — два силуети — хлопець і дівчинка. Хлопець цей був молодший за неї, вона така вже була досить солідна, але ж вони були голі. Цілком. Як співала Ірина Білик — після кохання. І от після кохання вони курять, і я бачу їх, вони бачать мене, і ми одне на одного оглядаємося і розходимось у різні боки. Як у кіно.

Мені так стало незручно, що я наробив — у них кохання, а я тут підглядаю, вуаєрист. І я — до себе в номер. А зранку ця жіночка до мене прийшла. І каже — знаєте, я хочу вам щось подарувати на пам'ять, у нас така зустріч була нетипова. І вона дає мені тризуб, зроблений з уламка якогось снаряда, дуже красива річ така, з дорогою душею, дуже щиро. 

Я їй кажу: «Може, прийдете на концерт сьогодні?». Вона така: «Не знаю». Але через дві чи три години у мене був концерт, і приїхала вся їхня бригада. І вона виявилася, чи не якоюсь начальницею цієї бригади. Вона всіх вишикувала. Я як побачив їх з усіма цими автоматами, броніками. І ось ця жіночка, яка цієї ночі була гола, яку обіймав класний хлопець, вони любили одне одного, і це було так неймовірно в серці. І я подумав — про що співати? Повинна про кохання бути пісня теж у цьому просторі.

Мені часом пишуть в Instagram. Можливо, це бот, але цей бот пише: «Чому ти співаєш пісні, які, наприклад, не про війну? У тебе ж є пісні про війну». Не знаю, кожному своє. Але я вважаю, що, як у моїй пісні, яку я співав ще у 1995 році, «любов, тільки любов одна. Нас порятує».

Про відзначення 30-річчя творчої діяльності

Вийде вінілова платівка з піснями, не хочу казати, що це. Нехай це буде інтрига, але на цей альбом чекають, цей альбом хочуть побачити саме на вінілі, саме в тому вигляді, у якому він був. 

І ще ми задумали зробити великий сольний концерт, але не один і не якогось конкретного дня. Ні, це буде рік, коли буде і тур концертний із цією програмою. І я залучаю до неї цікавих людей. Наприклад, консультувати як режисер буде Андрій Данилко. 

В мене виходять нові пісні. Я констатую, що зараз ми маємо десь понад 50 тисяч звантажень тільки на Spotify однієї пісні. Це гарні для мене числа. Не знаю, що я повинен зробити ще, щоб люди зрозуміли, що я є і діватися нікуди не збираюсь у творчості. 

Про трансформації і ностальгію

Я в житті займаюсь тільки музикою. Трішечки театр, але тільки музикою. Гроші, які я заробляв у житті, вони були зароблені музикою, сценою, творчістю. Тому, можливо, я й ставлюся спокійно до того, що я робив 20 років тому. Пісні, які люблять люди, звучать на моїх концертах. Наприклад, «Доля», «Нічий», «Вогонь» чи «Голлівуд». Взагалі ці пісні мають довгу історію. І таку довгу історію і я маю на сцені. Тому й цікаво дивитися на ці трансформації — яким я стаю з віком, як я змінююсь, як я дорослішаю. 

Ностальгію я відчуваю тільки за людьми, яких, на жаль, зараз не буде вже в житті, я не зустріну їх знову. Я завжди вважав пам’ять вищою за людину. Коли людина вмирає, вже неважливо, якою вона була за життя. Важливо, чим ми її запам’ятаємо. Пам’ять завжди ідеальна. Тому я в пам'яті своїй зберігаю людей, яких не побачу, артистів, якісь враження, мелодії, оплески.

Твоя підтримка допомагає нам не зупинятися

Підтримати

Про Кузьму і «ВВ»

Був 1994 рік, тільки перші мої кроки у студії звукозапису. Я прийшов до Жана Болотова, який був аранжувальником Ірини Білик у той час, і ми почали працювати над піснею «Вогонь». І з'явилася група якась львівська і каже: «Ми знаємо, хто такий EL Кравчук, ми вже чули “Квітку в крові”, ми бачили тебе у Львові, ми хочемо дуетну пісню. І знаємо, що ти співаєш французькою, давай французькою». І так на мене наїхали. Кузьма був величезного росту. Я так перелякався.

Я погодився, а сам вийшов зі студії і пішов до Білик у гості. Кажу: «Іро, хто це? Що це за люди?». А вона: «Та ти що, це “Скрябін”!». І ставить мені пісню, яку я знаю напам'ять. «Щось зимно». І я такий: «Це вони?». Я побіг назад, просто побіг. І до них: «Все, я хочу, я зрозумів, хто ти». І тоді я знайшов друга. 

Але для мене ця колаборація була дуже незвичною. Співати французькою з групою, яка співає українською. Дуже складна й дуже дивна пісня.

«Весна» з Олегом Скрипкою. Теж було таке. Коли Олег повернувся з Франції, йому потрібно було якось з'явитися на ринку. І він шукав, з ким би щось зробити, щоб у той момент більше люди побачили. А в мене саме тоді була дуже відома пісня «Доля». І тому ця колаборація і виникла. 

Про вік і статус секс-символа

Мені 47. Мені дуже цікаво у цьому віці. Тому що це можливість дуже змістовно, серйозно спілкуватися. Коли мені було 25, мені хотілося бути більш глибокою людиною, а мене сприймали як секс-символ і досить поверхово. Це теж трішки сексизм. Якщо людина симпатична — ну й що? І мені це не дуже подобалось.

Я думав, що коли мені буде 40, то життя закінчиться. Які 40? Але ж я зрозумів — так цікавіше. Я краще став співати, я чогось навчився інакше, я стаю технологічно кращим, я швидше думаю, я менш суєтний по життю. І ухвалюю рішення, які, можливо, зараз більш точні, змістовні — як на сцені, так і в житті. 

Що мені не подобається? Не подобається, коли кажуть, що я — секс-символ 1990-х. В цьому віці мені це не подобається.

Чому я маю такий вигляд? Я вважаю, що треба їсти, як первісна людина, яка жила 10 тисяч років тому. Людина дуже повільно змінюється. Ми думаємо, що зміни, які відбуваються в організмі із часом, нас штовхають, наприклад, їсти сосиски, якусь перероблену їжу. Що їли люди 10 тисяч років тому? Вони їли просто м’ясо, хліба не було, вони їли просто горішки якісь, злаки, якісь ягідки. І все із цього робили. І ось я намагаюсь свою дієту робити саме такою. Їсти так, як їли люди 10 тисяч років тому.

Алкоголь трішки, але ж я люблю вино. І вино теж пили в той час. Вино — це мистецтво. Вином не потрібно напиватися. Воно для смаку, для настрою.

Про концерти в росії

У 1995 році в мене був перший і останній концерт у Москві, на Арбаті. Саме на Арбаті робили мій концерт як переможця «Червоної Рути» та «Братів Гадюкіних» як відомого українського гурту, який колись працював ще в Радянському Союзі в театрі Алли Пугачової. І в нас там була прикра історія. Що коли я співав, що коли «Брати Гадюкіни» співали, були люди, які нормально реагували на нас, а були — що ні. І були викрики «хохли», оце все. І була атмосфера така, про Крим щось кричали, тому що в Севастополі ж була «Червона Рута». 

Це був суцільний конфлікт. І я зрозумів для себе — я не хочу такої аудиторії, яка отак сприймає, наприклад, мене, чи сприймає групу, яку я дуже люблю, — «Гадюкіних». І на цьому я поставив крапочку. І навіть не намагався кар'єру в росії робити.

Про концерти на «Інтері» до 9 травня

Це точно як 50х50. Я можу сказати, що я винен у цьому, але ж можу сказати й про мою мотивацію. Я хотів, щоб там, поруч із Таїсією Повалій, була людина, яка співає в АТО, яка має іншу позицію. Я виступав так, я говорив так. Я єдиний, хто на концерті казав: «Я однаково ставлюся як до людей, хто в УПА воював, так і до радянських воїнів. Тому що в мене є приклади, коли в одній родині є люди, які були і там, і там. І вони можуть жити поруч — і діди, і бабусі. Вони можуть домовитись. Поважаймо їх». 

І потім я їхав в АТО співати. І було цікаво, бо я на тому концерті інтерівському запрошував когось — поїдьмо зі мною на концерт визволення Попасної, три роки. І всі казали — ні.

Я не міг зрозуміти, чому українська попсцена не помічала АТО. І мені було так соромно перед військовими. Взагалі соромно було кожного Дня Незалежності. Я приїжджав співати чотири роки на День Незалежності, і чотири роки я намагався привезти із собою артистів. І тільки знаєш, хто відгукнувся? От «The ВЙО», наприклад. Анжеліка Рудницька туди їздила. Ті артисти, які мали розуміння, що таке історія і для чого ми це робимо. 

Але, якщо чесно, то в перший мій концерт у Луганській області 2015 року мені теж було соромно, я просив вибачення у людей. Тому що я туди не їздив раніше. Це вперше я приїхав, вперше співаю їм українських пісень, вперше на цьому стадіоні. Я думаю: «Боже, а якби я їздив туди, а якби я їздив на ті гастролі всі ці роки, а якби ми всі робили це? Можливо, і не було б війни, можливо була б культура і ми б міцно тримали кордони?».