В Австралії вирішили зʼясувати причини смерті качкодзьоба, якого у 1943 році влада таємно вислала Черчиллю

Про це пише BBC.

У 1943 році закамуфльований корабель вирушив з Австралії до Великої Британії, перевозячи надсекретний вантаж — одного молодого качкодзьоба, названого на честь свого майбутнього власника — колекціонера рідкісних та екзотичних тварин Вінстона Черчилля.

Перед тим британський премʼєр заявив міністрові закордонних справ Австралії Герберту Еватту, що хотів би мати до шести качкодзьобів. Водночас Австралія намагалася здобути прихильність Лондона, адже Друга світова війна охопила й Тихий океан. Тож країна вирішила зробити безпрецедентний подарунок, навіть попри власну заборону на експорт цих тварин через складність перевезення.

Природоохоронець Девід Флі, якого попросили допомогти з місією, переконав політиків зменшити кількість качкодзьобів до одного, і невдовзі після цього Вінстона виловили з річки поблизу Мельбурна.

Для нього створили оселю із сіном і водою з австралійського струмка, приготували 50 000 черв’яків та заварний крем із качиних яєць як частування на період 45-денної подорожі. Вінстон перетнув Тихий океан, Панамський канал і потрапив в Атлантичний океан. Але за кілька днів до прибуття тварину знайшли мертвою. 

Побоюючись потенційного дипломатичного інциденту, смерть качкодзьоба, як і його існування, замовчали. Але в газетах почали з'являтися повідомлення про загибель Вінстона, у яких стверджували, що корабель зіткнувся з німецьким підводним човном і качкодзьоб помер унаслідок контузії.

А втім, аспірант Гаррісон Крофт з австралійського Університету Монаша вирішив зʼясувати справжню причину смерті тваринки. Він отримав доступ до архівів у Канберрі та Лондоні, де знайшов купу записів екіпажу корабля, зокрема розмову з працівником, відповідальним за те, щоб Вінстон залишився живим.

«Вони провели своєрідний розтин, і він був дуже точним. Він був абсолютно впевнений, що вибуху не було, що на борту все було дуже спокійно та тихо», — заявив Крофт.

Тим часом стажисти із Сіднейського університету також досліджували життя Вінстона у стінах Австралійського музею, де зберігається особиста колекція Девіда Флея. Зокрема, із журналу обліку качкодзьоба ті дізналися, що пайки для тварини в дорозі зменшували, оскільки деякі хробаки помирали.

Але саме температура води й повітря, яку фіксували щодня о 8:00 та 18:00, — виявилися розгадкою, каже BBC. Ці показники знімали у два найхолодніші моменти дня, і все ж, коли корабель перетинав екватор майже протягом тижня, температура піднялася значно вище 27°C, яку вважають безпечною граничною температурою для качкодзьобів.

З огляду на досвід із минулого й додаткові 80 років наукових досліджень цього виду, команда дійшла висновку, що Вінстона фактично спекли живцем. Хоча студенти й не змогли остаточно виключити версію контузії від підводного човна, вони кажуть, що впливу лише цих тривалих високих температур було б достатньо, щоб убити Вінстона.

«Набагато легше просто перекласти провину на німців, ніж казати, що ми його недостатньо годували або неправильно регулювали температуру», — сказав один зі стажистів Еван Кован.

Друга спроба Австралії подарувати качкодзьобів

І хоча перша спроба «качкодзьобої дипломатії» була невдалою, Австралія спробувала ще раз 1947 року. Після успішного першого розведення качкодзьоба в неволі, Флі переконав австралійський уряд дозволити відправити зоопарку Бронкса трьох тваринок, щоб поглибити зв'язки зі США.

Цього разу подорож не була таємною. Зокрема, трійцю супроводжували на лімузині до Нью-Йорка, де на них чекав посол Австралії, щоб погодувати їх урочистим першим черв'яком. Одна з тваринок померла невдовзі після народження, а от двоє інших швидко стали знаменитостями.