Як Стус допомагає чинити опір соцмережам і скільки коштує правда? Розмова з Пітером Померанцевим
Ми живемо у світі, де алгоритми формують нашу реальність, пропаганда дедалі точніше працює з людськими емоціями, а правда ризикує стати привілеєм для тих, хто готовий за неї платити. Чи можливо зберегти критичне мислення в епоху соцмереж і штучного інтелекту? Хто сьогодні насправді формує наративи та чи здатні демократії протистояти інформаційним війнам?
Про це британський журналіст, письменник і дослідник пропаганди Пітер Померанцев розмірковував під час зустрічі в межах проєкту «hromadske.дискурси» — серії публічних розмов, де авдиторія медіа зустрічається з інтелектуалами, політиками, митцями та лідерами думок, аби разом осмислювати ключові виклики сучасності. Публікуємо головні тези.
Про те, хто формує наративи
Ми цього не знаємо. Зараз ми живемо в такому світі, який трохи схожий на те, що відбувалося в античному світі, у Стародавній Греції… Ми живемо в середовищі, де Twitter або Viber відіграють роль таких німф або дрібних богів, які нам розповідають якісь цікаві, мелодичні й жахливі речі. Емоційні хвилі нон-стоп ідуть на нас…
Ми маємо зрозуміти, як формується це середовище. От ми відкриваємо зараз Twitter, який усе ще відіграє якусь роль, і бачимо, що там українські голоси принижуються, а проросійські — ростуть. Чому це відбувається? Це рішення [Ілона] Маска чи це пов'язано з якимись новими кампаніями кремля? Ми не знаємо, ми просто бачимо якісь симптоми…
Ми не знаємо, хто за цим стоїть. Ми не знаємо, хто контролює алгоритми. Ми не знаємо, чи те, що ми бачимо або чуємо в соцмережах, це не якісь «ольгінські тролі», або московський фанатизм, або просто бабуся якась.
Про те, чому пропаганда ефективна
Я багато співпрацюю з фахівцями в цілому світі, і все, що ми знаємо за понад 100 років досліджень про те, як працює комунікація, то це завжди про щонайменше дві сторони — зустріч авдиторії та пропаганди. А зараз ми ще й самі всі пропагандисти, бо поширюємо це все.
Робота всіх пропагандистів завжди була про те, аби зрозуміти свою авдиторію, думати про людей, що їм потрібно і як цим можна маніпулювати. І це завжди, ще з часів Першої світової війни, це такі спроби виявити, чого людям емоційно не вистачає. Це про любов, спільноту, відчуття зверхності над іншими й так далі.
Пропагандист — це як лідер культу, наприклад, або такий демонічний психолог, якому потрібно знати всі слабкості та вразливості людей і потім використовувати ці інсайти для зла.
Про порушення приватності в соцмережах
Ідея приватності стає розкішшю. Якщо тобі не потрібно видавати всі свої дані соцмережам або уряду, це вже предмет розкоші. Приватність, правда, довіра — це будуть як речі класу люкс, якщо ми не будемо щось змінювати. Це тенденція, яка зараз уже відбувається…
З 2014 року були різні спроби створити регулювання інформаційного простору. Й ідеї є в багатьох людей — про доступ до інформації, про приватність тощо. Євросоюз намагається від тих принципів створити нові закони, але технологічні зміни відбуваються значно швидше, ніж якісь ідеї регулювання.
От ми придумуємо якесь регулювання, п'ять-сім років про нього спілкуємося — і потім уже [зʼявляється] ШІ. От ми б створили для Facebook, а, крім України, уже ніхто не користується Facebook. І вже нові виклики. Значить, регулювання впроваджується так повільно, що це просто неефективно.
Ми знаємо, які принципи нам потрібні… От я як громадянин вважаю, що в мене повинне бути право, аби я знав, хто мною маніпулює. Коли я відкриваю соцмережі, у мене має бути право, щоб я знав, чому алгоритми показують мені одне або інше, які мої дані вони використовують, хто створює різні маніпуляції та кампанії, які націлені на мене. Це моє право як громадянина, у якого є свобода мови, тому що свобода доотримати інформацію — це теж частина свободи мови й прозорості.
Про платний доступ до правди
Ми всі йдемо до світу, де буде дуже складно відрізняти [справжній контент від згенерованого штучним інтелектом]. Поки ми ще можемо більш-менш [це робити].
А яким буде майбутнє? Буде, напевно, такий світ, де якщо в тебе є гроші, статус, тоді в тебе буде мультипас до правди, за яку треба буде платити. Це буде потрібно, зокрема, керівникам бізнесу, журналістам, якщо ця професія ще буде.
І ми будемо за це платити, тому що правда дуже корисна… Це таке майбутнє, і у США воно вже починається, ми вже його бачимо. Якщо ти готовий платити за New York Times, Wall Street Journal, Bloomberg тощо, то в тебе є доступ до правди.
А, мабуть, іншим вона й не потрібна, не знаю. Ідея, що правда для всіх, що це універсальне право, повільно минає. І це дуже поганий момент для ідеї демократії…
Мабуть, нам потрібно вносити нову ідею людських прав — право на доступ до правди. Зараз такого права нема.
Про відповідальність за пропаганду
Це нон-стоп обговорюється в американському конгресі... Офіційно в американському законодавстві є розділ, який говорить, що за весь контент у соцмережах компанії не несуть жодної відповідальності, якщо це не нелегальний контент, дитяча порнографія, тероризм тощо.
Якщо ми говоримо про дезінформацію, пропаганду, то це не юридичні терміни. Немає закону про дезінформацію — принаймні точно немає у США. І є багато фахівців із прав людини, які думають, що так і повинно бути. Мовляв, це свобода слова й ми не можемо щось змінювати з цим.
Про те, як зберігати критичне мислення
Що може допомогти кожному з нас думати своїми словами, думати вільно?
Найважливіша частина чи психологічний механізм соцмережі — це імітація. Ми імітуємо одне одного в соцмережах. І це можна бачити своїми очима, та є дослідження про це: хтось починає щось говорити, інший потім повторює, зокрема ставить реакції. Кількість таких реакцій є дуже вузькою в соцмережах — там п'ять емоцій, якщо ми говоримо про Facebook, і нам потрібно грати в них. Це все такі маски ще від античного театру. І кожен каже: «Це я так думаю, це не ти».
Що нам допомагає вийти з цього стану? Жарти, іронія — вони змушують тебе бути трішки іншим. Для мене це ще вірші, поезія, які допомагають по-іншому дивитися на все й шукати свої слова та свої емоції.
Це мій механізм, але в кожного є свій підхід. Але це й пояснення, чому пропагандисти завжди хочуть купити митців і поетів або ж їх знищити. Ми знаємо це з історії України.
Не те що там треба знати всього [Василя] Стуса, щоб чинити опір соцмережам. Але це допоможе. Ми всі шукаємо вільність через різні речі. Це не пов'язано з рівнем освіти. Для мене це вірші. Деколи я бачу якісь суперечки, сварки чи псевдоемоції та псевдодраматургію в соцмережах, тому добре щонайменше п'ять-десять хвилин на день читати вірші. А вони є і в соцмережах, що класно — можна прямо там і читати.
Про те, які наративи просуває Захід, у чому сила російської пропагандистської машини та як перемогти у когнітивній війні, дивіться в повному відеозаписі розмови з Пітером Померанцевим.
- Поділитися: