«У мене — роздвоєння особистості». Євгеній Володченко (Курган) про суржик, реп, Ніцше, Жадана і борщ

Про самоіронію і суржик

Загалом до суржику, до сільських жителів як до явища було таке несерйозне ставлення. І, мабуть, ми хотіли якось через оцю самоіронію усвідомити себе по-іншому, усвідомити це все сільське життя. Зараз я розумію, що внутрішньо хотілося, щоб тебе не вважали маргіналом просто через те, що ти народився в селі. Сприймали тебе таким, як ти є, і не знецінювали, не дивилися на тебе згори. 

Мабуть, оце такий трюк був. Самоіронія — це такий трюк. У цьому було, з одного боку, трішечки меншовартості, але водночас і небажання змінюватися, небажання брати якусь чужу ідентичність, ставати кимось іншим, а не залишатися собою.

Ми самі якось зневажливо ставилися до суржику. Замішували його з діалектом, десь навіть загравалися з кацапізмами, через що трішечки шкодуємо. Бо ми нещодавно з Рамілем (учасник гурту «Курган & Agregat» — ред.) їхали, аналізували деякі пісні, і такі: якого х*ра там узагалі слово «словно» так часто повторюється? Ми його часто використовуємо в житті? Та наче ні. А чому ж ми тоді зависли на цьому слові? Чому не використовували «наче»? Хоча ми паралельно зі «словно» використовуємо «наче», але вухо тригериться саме на це російське слово. І я дійшов висновку, що це на мене вплинув російський репчик. Там прямо дуже часто зловживали цим словом. 

Про стосунки в гурті  

Ми, мабуть, десь один одного стимулюємо і зупиняємо. У нас бували ситуації, де ця горизонтальна демократія й анархія, яка в нас існує в гурті, давала правильний результат. Наприклад, одна людина, умовно кажучи, у якихось своїх баченнях помиляється, якось не через таку призму дивиться, через яку ми намагаємося дивитися на світ і якось діяти. І якщо хтось один трішки викривлює цю призму, то одразу більшість йому каже: «Ти що, гониш?». І він такий: «Ой, а щось я загнав».

Загалом відчуття, що ми одночасно дорослішаємо. Є якісь моменти непорозуміння, але це ненадовго. Бо відчуття в нас більше не дружби, а братерства, мабуть, такого вже. 

Про другий сорт

У мене були моменти, коли мені було образливо, що мене людиною другого сорту якось вважають і ставляться так. Причому це ті самі чуваки, які приїхали з села в гуртожиток, перейшли на російську — і все, вони на тебе зверхньо дивляться. Або вважають, що вони якось інтелектуально вищі, і приколюються з тебе так, що ти цього не розумієш. Ну, вони думають, що ти цього не розумієш. 

І ти такий: ну, я можу робити так, як я роблю. Ви з цього можете сміятися, нібито ви інтелектуально вищі. Але нам потім, постфактум, все одно буде з Рамілем смішніше. Коли ми вдвох залишимося.

Чи вмикати дітям «Курган & Agregat»

Після останнього нашого походу з Рамілем до «Накипіло» я зрозумів, що, мабуть, краще вже ми, ніж російський реп, який у нас слухали. Колись я казав, що не варто (вмикати дітям «Курган & Agregat» — ред.), але я помилявся, мабуть.

Про філософію

Мені подобається термін «стихійний філософ». Прикольно. Одразу стихійний ринок наш візуалізується, де ми овочі купуємо. 

Я читав в університеті Ніцше «Воля до влади». І воно мені так усе поламало в голові, що я вирішив більше не повертатися до філософської прози. Я відчув, ніби в мене, умовно кажучи, в голові було три страви: перша, друга й десерт. І мені з цього всього відбулася фрагментація. І цей десерт став наполовину супом. Мій мозок завагітнів Ніцше.

Мені неприємно, що мені якусь свою призму завантажують, свої погляди. А я прям щиро прийняв у себе його. І, мабуть, не повністю, десь відсотків 40 книжки я прийняв. І такий: ні-ні, якщо я до кінця дочитаю, це мені просто буде капець якийсь. От, і я просто закинув її. Оце в мене єдиний досвід був. 

Я взагалі читун слабенький у плані кількості. У плані якості — не знаю. Можливо, трохи краще, ніж у плані кількості. Бо мені ще й Діна (кохана Євгенія — ред.) підсовує якісну літературу. А вона в плані кількості і якості набагато вища, ніж я. Бо ми от заходимо в книгарню, дивимося на полицю, і вона така: «Три книжки лише тут не читала». І я такий: «Я дві тут прочитав лише». Ось так.

Про росіян 

Думаю, що їхня система може функціонувати тільки так, як вона функціонує. З репресіями, через насильство, умовно кажучи.

Я зацитую Хливнюка. Коли в нього запитали в одному інтерв'ю, чи він вважає це вбивством людини, він каже: «Ні, для мене це вбивство окупанта, і це наче розчавити таргана». 

Немає сенсу, що ми про них думаємо зараз. З яких причин вони опинилися в армії? Це взагалі не має сенсу. Ти можеш індивідуально знайти в цій купі лайна просто якусь насінинку, і ти так із цією насінинкою виринеш, або з цукерочкою, мовляв, дивіться, адекватний рускій. І водночас ти весь уже в лайні, бо ти пірнув туди, у цю бочку. Єдине, що ми маємо робити зараз, — це їх знищувати.  

Про момент абсолютного щастя 

Я там за довгий час служби не давав інтерв’ю. А про це розповів (в інтерв’ю «ПОТОПу» — ред.), може, через 4-5 місяців після того, як у запас пішов. Дуже мені важко було збирати думки докупи, спілкуватися в режимі реального часу. Вербально прям зовсім я якось не міг викристалізовувати думки. Вони в мене просто розклеювалися. І через те, що інтерв’ю письмове було, у мене був час якийсь подумати. І на моє здивування, перебираючи всі спогади, виявилося, що дійсно оцей — найщасливіший. Хай якими там є теперішні.

Ми виходимо на город із дідусем Петром. Він був десь під два метри зростом. За нами світить таке, як у кіно, обіднє, дуже яскраве, але не жарке сонце. У діда два кавуни, такі середні, маленькі, у руках. А в мене — один великий. І я діду десь зростом по коліна, може, дуже маленький такий. І ми йдемо з цими кавунами, за нами світить сонце. І ми бачимо бабусю Ніну в хустці, в окулярах, у сарафані такому. І вона бачить нас, так ми поглядами зустрічаємося.

Дід Петро щось отак погляд вниз на мене опускає. Я на нього дивлюсь, ми дивимося разом на бабусю. І вона отак дивиться на нас. Я розумію в цей момент, що вона дуже любить мене, кохає діда. Що це все дуже по-справжньому. Такі 15 секунд, які мене розчиняють в невимовному такому щасті.

Про різницю між сольним проєктом і «Курган & Agregat»

Для мене вже, мабуть, з плином часу «Курган & Agregat» став таким криголамом. Типу завжди хотілося впливати на попкультуру, на тренди всілякі, а не уподібнюватися. І мені здається, що «Курган & Agregat» дуже близький до того, щоб це робити. У мене навіть відчуття було, коли Настя Каменських корову доїть, що це вже якийсь наш мікровплив. Я такий думаю: ого, куди воно повертає. Опускає від пафосу до чогось реального. 

Мене ще дуже тригерить, що, наприклад, попзірки старого гарту якось дуже зневажливо до слухача ставляться. Велика дистанція і зверхність. Так, ніби вони вампіри й на горі десь живуть. Оце мені не подобається. 

В американській попкультурі, мені здається, трішки інакше. У них прям боротьба за те, хто буде оцим криголамом. І цікаво спостерігати за тим, як зовсім не популярні гурти просто завдяки оригінальності якійсь у звучанні можуть зламати все і вплинути на всіх. Мені це подобалося завжди.

У мене немає зараз якогось конкретного розгалуження: «Курган & Agregat», Курган. У мене є відчуття, що «Курган & Agregat» десь ближче став до Кургана.

Якось воно відсортувалося на початку. Наприклад, я хлопців ніяк не міг вмовити на свою візію якусь і вже не міг це реалізувати в «Курган & Agregat». І сталося відгалуження.  

Але мені здається, що я відчуваюся щиро і там, і там. Ну, типу, от у мене таке роздвоєння особистості. Я не думаю, що це тільки в мене так.

Про борщ 

Я емпіричним шляхом дійшов до цього борщу. Там вкраплення бабусиного, батьківського, матусиного й особисто мого. 

Основний чекпойнт — це свинина, корейка. Я її беру, обсмажую. Наприкінці додаю трішки масла вершкового, щоб воно не повністю на ньому смажилося, а трішечки для вершковості.

Цибулі багато обсмажую. І весь цей час вариться картопля в каструлі. 

Підсмажили, м'ясо закинули, щоб воно варилось і розпадалося на волокна. Коли цибуля обсмажується, її стає не так уже й багато. Але вона додає пікантності такої цікавої в борщик.  

В'ялені томати також обсмажуємо. Томатна паста, пірамідка. Помідори свіжі, перець капі. Можна болгарський. Також усе це засмажується.

Отака засмажка виходить. Якщо капуста не влізе, нічого страшного. Таке теж буває дуже часто в мене, бо цибулі багато.

І треба додати ще буряк, засмажити туди. Тоді борщ буде не помаранчевий, а прям червоний-червоний. Усе це туди закидаємо. Трішечки масла ще вершкового відрізаємо, кладемо на сковорідку і засипаємо багатенько кунжуту. Кунжут до золотистості також обсмажуємо і висипаємо в каструлю, щоб він шкварчав. 

Це все. Він афігенний виходить.