«Любов за гроші не купується». «Брати Гадюкіни» про нового вокаліста, роялті, пісні-притчі та «117-ту статтю»

Павло Крахмальов та Ігор Мельничук у подкасті «СучЦукрМуз»
Павло Крахмальов та Ігор Мельничук у подкасті «СучЦукрМуз»hromadske

«Якби ми жили з “Гадюкіних”, то вже б під церквою стояли давно. Так що, може, тому ми в якісь моменти залишаємося щирими», — каже музикант «Братів Гадюкіних» Ігор Мельничук.

Легендарні «Брати Гадюкіни» після чергової паузи вирушили в тур — із новим фронтменом. Чому взяли нового вокаліста? Якою мовою писали свої перші пісні? І чого очікують від фільму, який зараз у роботі? Про все це музиканти Павло Крахмальов та Ігор Мельничук розповіли Альбертові Цукренку.

Альберт Цукренкоhromadske

Чому взяли нового вокаліста 

Ігор Мельничук: Скажу чесно, мені особисто співати пісні, які співав Сергій [Кузьмінський], — от якийсь блок. Не можу себе змусити. І не тому, що не витягнеш чи щось. Свого часу барабанник Міша Лундін співав ці його треки. Зараз Міша займається сольною своєю програмою. 

Паша знайшов [нового вокаліста] Костю [Дунця]. Ми одну репетицію зробили, і Паша питає мене: «Як?». Кажу: «Я ще не зрозумів, 50/50, трошки Костя затиснувся». А вже на другу… Просто треба було трошки нахабніше, трошки розслабитися. 

***

І.М.: Ми взагалі дуже мало ставимо завдань для музикантів. Якщо починаєш: «Так грай, так не грай», — то ти затискаєш людину. Ну й це не музика.

Павло Крахмальов: Має бути особистість. Ноти мавпа може вивчити й виконати, якщо постарається. А от показати особистість, власне, свою, потрапити в такий осередок, яким є осередок «Братів Гадюкіних»! Але коли потрапив уже — то вибачайте.

Про причини паузи 

П.К.: Два з половиною роки ми не грали.

І.М.: Там були певні особисті причини. Я, наприклад, десь рік так не спішив, бо вже війна. Зробив сольний альбом, так що десь він скоро вийде. Буде називатись «Ти вдома» (здається, я вже забув).

Я майже всі треки сам на всьому грав, Майк Олдфілд довбаний. І потім сам усе зводив і мастеринг робив. Мені не подобались якісь речі, а зараз попросив підкрутити кілька треків Мар’яна Криськіва, такий є у Львові. Звук буде такий собі, скажімо, як на мене, не найкращий. Ну, тому що я робив. Але пісня є пісня — може, комусь щось зайде.

Ігор Мельничукhromadske

Чи важко досі виступати

П.К.: Сцена й музика є настільки потужним наркотиком, що зістрибнути з нього дуже складно.  По-перше, музика й сцена — це твоє життя. Вибачте за голосні слова. І коли ти продовжуєш жити в новітньому світі з новими людьми, з новими очима, які приходять на тебе. Ну яка важкість? 

У нас у Львові на «Львівській хвилі» (радіо у Львові — ред.) в інтерв’ю питали: «Звідки така енергія?». Типу «і молоді за вами деякі не дотягуються».

Мами з татами дали — і вже так воно сталося. 

Про книжку «Всьо чотко»

І.М.: Я прочитав ще такий драфтовий варіант самої книжки. Юрко (Юрій Рокецький — ред.) каже: «Якщо там є якісь зауваження, побажання…». У мене було кілька — мінімальні речі.

Я люблю багато читати, і вона мені зайшла відразу. Я відчув, що вона зроблена з любов’ю й талановито. Коли вручали премію «Легенда» від президента, я ж приймав цю відзнаку від Сергія. Я думаю: що ж треба подарувати президенту й дружині? Заїхав, купив йому цю книжку, і таке було якби вітання від Сергія.

П.К.: Я думаю, що він зробив подвиг, пишучи, і зробив результат, що вона вийшла. Бо в нас теж містична історія: декілька художніх фільмів починали знімати, документальні фільми, книжки, статті — і все воно не приходило до результату. І це от поки що такий хороший дуже результат.

І.М.: Мушу сказати: Юрку, ти зачепив за слово «зібрав» — він зібрав фактаж, матеріал, який…  Я ж не все знаю з життя Сергія, але ті речі, які я знаю, — не додати, ні відняти, знаєте. Тобто там [написана] правда, ті всі речі, які дійсно [відбувалися], я був свідком. Це дуже приємно. Видно, що чувак ходив і рив. Ти спробуй знайти цю інформацію зараз.

Зараз подивимося, як фільм буде зроблений. Тому що ми б не хотіли… Тому що це фільм про живих людей. Ще дотепер, дякувати богу, жива наша перша директорка Олена Мархасьова, їй 82 роки. Подивимося, як там буде ставлення до неї зокрема. Тому що можна для фільму зробити забагато якихось драматургічних конфліктів, яких не було. А в нас і так було там досить всяких цікавих речей. 

П.К.: Слухай, можна зняти серіал. Сьогодні така серія. Завтра інша. 

І.М.: Так, сьогодні п'ємо, завтра качаємося.

Про соцмережі й TikTok-челенджі

І.М.: Я мінімально в цьому. Це Паша там сидить, у якихось месенджерах. А я це називаю «зборище хом’яків» — одне одного обсирають. 

П.К.: А я йому постійно відповідаю, що загалом можна й на конях їздити, так? 

І.М.: Ну так, ну ти ж у нас сучасний чувак, що ти говориш. Я ж не проти, звичайно. Зараз сучасний світ, просування якихось речей необхідне, мені здається. 

Павло Крахмальов та Ігор Мельничукhromadske

Про фіти й колаби

І.М.: Ми це робили на триб’юті, можливо, будемо [ще] робити. Не знаю з ким, але це кльово, коли свіжа кров, коли людина талановита.

Хто зараз ходить на концерти «Гадів»

П.К.: У Харкові різна була аудиторія. У Вінниці взагалі я, по-моєму, старших за 30 років нікого не бачив.

І.М.: Ти дівчат, старших за 30, і не бачиш уже. 

П.К.: Ну вже зір поганий, знаєш. 

І.М.: Ні, дійсно. Паша інколи говорить, що до нас уже ходять, можна сказати, три покоління. Зовсім молоді бувають, 16-18 років. Для мене ж трошки дивно, що цим дівчатам, хлопцям цікаве наше. Але ми там кілька разів спілкувалися, навіть музиканти приходили — ну їх реально пре від «Гадюкіних». Це приємно.

П.К.: І знаєш, на молоді, хай на які обличчя от я дивлюся — я бачу ці очі добрі. Для мене феномен «Гадюкіних» зовсім не зрозумілий: скандальна тематика, препарати й усе таке. А люди ходять такі, що злочин не вчинять. От я відчуваю. 

На триб’юті, коли я побачив вагітних жінок… Я б свою вагітну дружину на рок-концерт не пустив, безпека й все. І тут стоїть, і от такі очі. 

І.М.: Може, шкідливо брати вагітну жінку — піде на концерт, і виросте син чи донька рокером. 

Про роялті

 І.М.: Роялті якісь смішні із концертів, а до того ж у нас постійно ці перерви. Якби ми жили з «Гадюкіних», то вже б під церквою стояли давно. Так що, може, тому ми і якісь моменти залишаємося щирими. «Любов за гроші не купується». Ми іншим заробляємо.

П.К.: Але ми працюємо над цим.

І.М.: Ну, ми старалися, щоби свої права [оформити], тому що були прецеденти, коли підсували контракти, за якими ми могли й назву втратити. А тим більше ми не юристи. Загалом права в нас очищені — оце головне. Тому що якомусь мудаку ще права віддати — це взагалі капець. 

Про «вуличну» тематику й пісні-притчі

І.М.: Ми жили всі по-хорошому на вулиці, ми не були якимись ботанами. Наше покоління — це гурти, які були занадто інтелектуальні. Це кльово. Наприклад, «Океани» — от Слава (Святослав Вакарчук — ред.) пише інтелектуальні тексти, він же не пише вуличні, він таким не був. Він по-хорошому, він вихований. А ми були трошечки іншими. 

П.К.: Не всі.

І.М.: Коли ти живеш на вулиці, там відбуваються цікаві пригоди. Плюс Кузя (Сергій Кузьмінський — ред.) в тюрмі сидів свого часу. Я вважаю, це така була совдепівська річ: коли людина хвора, приймає наркотики — її брали та саджали замість того, щоб там якось допомогти, лікувати. 

Як ти живеш, так ти й твориш, скажімо так. Я думаю, що в нас кожна пісня — як якась біблійна притча. 

Колись було таке поняття — «русский рок», так? У той період вони [вважали] себе такими гуру: «Я такий офігенний чувак, а ви — ну там ладно». А в нас, навпаки, мені здається, така творчість, що я — просто маленька людина зі своїми маленькими дурними проблемами.

П.К.: А хтось у тому вбачає себе. 

І.М.: Звичайно. Наприклад, пісню «Клофелін» я написав про свого товариша. Це історія з його життя. Його в трамваї зловила якась чувіха, напоїла в парку, зняла хрестик, обручку. Він прийшов додому, жінка каже: «Де обручка, бл*ха?». У кожній нашій пісні — маленька історія, є повчальна штука.

Павло Крахмальовhromadske

Про Аллу Пугачову 

І.М.: Вона мала концерти у Львові, і занесли їй касету послухати. А вона якраз робила різдвяні вечори. Я не знаю, вона, напевно, недобре зрозуміла текст: «У нашим ріднім СеРу-СеРу». Ну, тому що СРСР, це була антирадянська пісня ще при Радянському Союзі. 

Ми дотепер її поважаємо, тому що вона не скацапилась, не підтримала війну. Вона зараз в Ізраїлі й просто, може, небагато говорить, але вона — проти всієї цієї путінської наволочі. І нам не соромно говорити, що вона колись запросила нас на ті різдвяні вечори. І коли всі хейтери, які нам казали: «Паплюжите мову, одні й другі, що ви там граєте рок», — подивились, що москва дала добро, — і наші всі тут просто ох*ріли. 

Були, скажімо так, усякі комуняки. Ходили стукачі, які інколи одягали вишиванку й казали: «Паплюжать українську мову!». І сам одразу біг у ГеБе, стукав. Усі вони заткнулися — і треба подякувати їй. 

Чи були в текстах Кузі насмішки над українцями

І.М.: Нас уся Україна любила — як це можна пояснити? Кузя — дійсно, були різні саркастичні речі. А що, хочете сказати, що всі ми, українці, такі прямо білі та пухнасті й нам треба всім жити на небі, на хмарках? Звичайно, у кожної людини є недоліки. І якщо там про мене напишуть пісню зі стьобом, я скажу: «Так, влучили в десятку». І буду любити її.

П.К.: Це хтось із розумних сказав: «Те, що ви думаєте про мене, — це не моя історія, це твоя історія». Тобто кожен бачить: що в кого болить, той про це і говорить.

Чи писали «Гади» російською

І.М.: У «Гадів» був Ємець Сашко, на прізвисько Шуля. І Шуля писав російською. Сергій відразу писав українською, ну, гадюкінською, скажімо.

Ми там з Андрієм Партикою завжди українською розмовляли. Так, певна русифікація була завжди. Але хто хотів — у Львові розмовляли українською.

Ми з 2014 року їздили багато до вояків наших. І дуже багато чуваків зі сходу. Пам’ятаю, танкіст перепрошує російською, каже: «Чуваки, я не розмовляю [українською], але я воюю».

Для мене це так само люди святі, як і наші галичани чи центр України. Я б ці питання трошки відсунув. Для мене воїн є воїн. 

У нас у піснях є слово «жид». Колись грали для людей, там були євреї. Кажуть: «Не співайте це слово в пісні “Чуваки, всьо чотко”, на якесь замініть». Ми говоримо: «Та чого? Це ж польське». — «Ні-ні-ні, там буде якийсь відомий єврей у гостях». І ми співали «олігархи»: «Олігархи файні мешти продавали». 

Ми ніколи не були антисемітами, расистами — це взагалі не про нас історія. 

Павло Крахмальов та Ігор Мельничукhromadske

Про пісню «117-та стаття»

І.М.: Я її колись виконував і вже сказав, що я не хочу. Може, колись Костя її виконає, він усе-таки молодший років на 20. А що, мені вже «я поклеїв малолєтку» виконувати?

П.К.: Можна ставитися до тієї пісні як до класичного блюзу просто, красивої пісні. По-перше, 117-ї вже нема, розумієте? Вона інша. Дівчина подорослішала вже. І переосмислення творчості цікаве.

І.М.: Колись Rolling Stones їхали в Китай, і їх попросили не виконувати кілька треків. Напевно, якогось там Brown Sugar. На що Джаггер сказав: «У нас 400 пісень. Ми все-таки зможемо знайти на концерт 20 пісень». У нас так само: пісень, напевно, на концерти чотири поспіль ми можемо зробити з нашого матеріалу. Так що ті чи інші речі можемо якийсь час не грати чи не виконувати.

Що б сказав Кузя про «Братів Гадюкіних» у 2026-му?

І.М.: «Кидайте ту справу!» (усі сміються — ред.).