Туди, де не чути відлуння трембіт, мільярди самі не зайдуть. Або як з «Карпатської ініціативи» зробили «Карпатську вісімку»
«Сьогодні, вперше тут, в Україні, в нашій частині Карпат, — саміт, який об’єднує всі карпатські держави, регіони й громади наших країн. Ми даємо старт новому формату C8 — “Карпатській вісімці”, що об’єднує нас і наших сусідів у Європі: Румунію, Сербію, Польщу, Словаччину, Чехію, Австрію, Угорщину й, звісно, Євросоюз загалом.
Це серйозний початок руху, який має ще більше зблизити наші країни та створити на рівні ЄС іще один сильний елемент взаємодії — безпеку, енергетику, значне розширення логістики й транскордонної економічної співпраці та суттєву підтримку наших громад. Сьогодні в українських Карпатах відбувається перший саміт, що об'єднує всі карпатські держави», — повідомляє президент України Володимир Зеленський.
Давати старт новим форматам — це чудово. Тим більше, якщо Україна в таких проєктах об’єднання країн за територіальним розташуванням та інтересами стає ініціатором, а краще — лідером, а не лише отримувачем коштів ЄС.
Головне, щоб цей формат дійсно вийшов за межі також ініційованою Україною та вже наявної понад 20 років «Карпатської ініціативи» (набула чинності 4 січня 2006 року). Ви здивуєтесь, але там… ті самі країни. Лише Австрія, яка таки доєдналася до «Карпатської вісімки», є активним учасником іншого формату — Альпійської конвенції — аналогічного міжнародного договору для альпійського регіону (пояснення просте — майже вся гірська територія Австрії належить до Альп. І лише менш як 1% — до Карпат).
Важливо, щоб у межах такого нового/старого формату (за лідерства України й за підтримки ЄС) країни вийшли за рамки домовленостей лише в царині екології, транскордонного співробітництва, транспортних коридорів, туризму, сталого розвитку й розвитку громад. Формати й механізми для всіх цих напрямів уже давно існують і працюють в цьому транскордонному регіоні. Зокрема, за підтримки та фінансування ЄС.
Серед форматів і проєктів, у яких беруть участь ті самі країни, або більшість з них, — Стратегія ЄС для Дунайського регіону, Карпатський єврорегіон, «Карпатський шлях» (Via Carpatia) тощо…
Пам’ятаємо й про необхідність активної роботи України в Ініціативі трьох морів, де ми ще не стали повноправним членом об’єднання, а лише асоційованим партнером (можливість повноправної участі наразі пов’язана із членством у ЄС).
Майже й не згадують, що Україна вже давно (з 1996 року) є учасницею ЦЄІ — Центральноєвропейської ініціативи, до якої входить та сама вісімка «карпатських» країн, але про успіхи якої вже давно не чути.
Також не треба забувати, про існування «Бухарестської дев’ятки» (С9) на східному фланзі НАТО у складі: Польщі, Румунії, Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Словаччини, Чехії та Угорщини (ті ж таки п’ять країн-учасниць, без Сербії та Австрії).
З погляду пріоритетності питань безпеки, приєднання саме до цієї групи країн наразі є більш нагальним завданням для України, аніж спроба політично зорганізувати знову те, що вже показало ліміти своїх форматів.
Попередній досвід чітко демонструє, що під час об’єднання країн із такими різними цілями й діями політичного керівництва — ефективність і динаміка роботи можуть бути дуже низькими.
Адже «задні» неодмінно будуть гальмувати темп лідерів об'єднання чи проєкту. Тому сумніви, що новостворена «Карпатська вісімка» стане ефективним політичним чи, тим більше, безпековим об’єднанням, мають право на існування. А безпека — беззаперечний пріоритет для України. Не буде безпеки — годі обмірковувати обсяги інвестицій чи навіть розбудову нових транспортних коридорів, тим більше — екологію.
Зустрічі в Буковелі, у прекрасних українських Карпатах, саміт і «сайд-івенти» — це так чудово для всіх учасників. Не дивно, що не лише Кабмін, майже у всьому складі, але й велика частина народних депутатів раптом обрала виїхати на цей саміт, а не працювати над пошуком реальних механізмів наповнення державного бюджету, дірки в якому навряд чи закриєш заявами про потенційні надходження конкретних грошей у межах «Карпатської вісімки». Присутності делегації на чолі з президентом України та представників місцевої влади, регіональних громад і бізнесу там було б більше, ніж достатньо.
Головне, щоб прекрасне відлуння карпатських трембіт не припинилося після проведення першого ж саміту, а були досягнуті дійсно значущі для країни (і бажано вже найближчим часом) результати, а не лише гучні оголошення теоретичних можливостей. Про десятки мільярдів інвестицій ми вже начувані…
Створити нові формати — це дійсно велика дипломатична робота, але ефективна зовнішня й безпекова політика не формується лише проведенням зустрічей, самітів та форумів. Правильно визначити пріоритети й не розпорошити обмежені ресурси є також важливим завданням для України, тим більше під час війни.
Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.
Оригінальний матеріал автор опублікував на своїй сторінці у Facebook.
- Поділитися: