Кадр із фільму «Воно»
Найстрашніше свято року треба й зустрічати належно. 2020-й — рік не для костюмованих вечірок, тож пропонуємо обкластися гарбузами та провести останній вечір жовтня з хорошим кіно. Лячним, звісно, як того вимагає атмосфера Гелловіну.

1. Бабадук (2014, Дженіфер Кент)

2010-ті вважають епохою неогорору (постгорору або «розумного» горору). Таким стрічкам притаманна рефлексія гостросоціальних тем, відсутність класичних інструментів на кшталт скрімерів або фізіологічного зображення смерті, уповільнений темп. «Бабадук» — один із найпомітніших представників останньої горор-декади.

Амелія самотужки виховує сина — чоловік загинув того ж дня, як жінка народила дитину. Маленький Сем починає дивно поводитися: хлопчику ввижається, що вдома його переслідує монстр Бабадук. Через боротьбу з дитячою «страшилкою» режисерка Дженіфер Кент показала історію матері-одиначки, її втому та роздратованість від обтяжливої соціальної ролі.

2. Спадковість (2018, Арі Астер)

Один із центральних представників нової хвилі стрічок жахів — режисер Арі Астер. Його дебютна «Спадковість» наробила галасу в незалежному кіно: горор сподобався навіть тим, хто зазвичай цього жанру цурається. Адже під обгорткою страшилки ховалася тривожна клаустрофобна драма про потаємні страхи, дитячі травми та брак близькості в родині.

Починається стрічка зі смерті авторитарної бабусі, що часто сварилася з донькою, проте була дуже близькою з онукою. Та не встигає родина оговтатися від однієї втрати, як стикається з новою, пережити яку буде набагато складніше.

3. Воно переслідує (2014, Девід Роберт Мітчелл)

Джейн зустрічається з Г'ю. Після чергового побачення вона прокидається напівголою в покинутій будівлі, де Г'ю каже, що передав їй прокляття. Дівчину починає переслідувати незрозуміла істота. Разом із сестрою та друзями героїня намагається зрозуміти, як позбутися цього прокляття.

«Воно переслідує», що маскується чи то під слешер, чи то під містику, насправді наголошує на небезпечності незахищеного сексу, а також рефлексує страх дорослішання. Але попереджаємо — робить це подекуди дуже лячно.

4. Пастка (2017, Джордан Піл)

Стрічка, що задекларувала торжество «розумного» горору, адже режисер Джордан Піл отримав не тільки безліч схвальних відгуків про свій дебют, а й «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій.

Темношкірий хлопець приїздить знайомитися з батьками своєї білої дівчини та помічає, що в родині коїться щось дивне. Ми вже з’ясували, що горори 2010-х не те, чим видаються, тож тут по факту маємо гучне висловлювання про расизм в американському суспільстві, яке резонує з актуальним соціальним порядком денним. Але врахуйте, що режисер прийшов у кіно зі стендапу, тож препарує доволі делікатну тему з добрячим градусом іронії.

5. Сіністер (2012, Скот Деріксон)

Нещодавно вийшов рейтинг горорів, який було складено за частотою серцебиття глядачів під час перегляду. Перше місце посів зловісний трилер «Сіністер», який насправді і мав би бути «Зловісним» (адже саме так перекладається sinister), але з локалізацією не склалося.

Автор детективів (його грає Ітан Гоук) разом із родиною переїжджає до будинку, де рік тому сталася страшна трагедія: мешканців було вбито, одна дівчина зникла. На горищі письменник знаходить кіноплівки, які є ключем до таємниці злочинів. Водночас у будинку починають траплятися моторошні містичні речі.

6. Хижа в лісі (2011, Дрю Годдард)

Компанія молодиків приїздить на вікенд у віддалену хатину в лісі. Здавалося б, що може піти не так? Все! Але жодних спойлерів, нехай подальший сюжет стане для вас сюрпризом. А він стане!

«Хижа в лісі» сходу проголошує ревізію жанру: зав’язка пародує «Зловісних мерців», архетипи персонажів зібрано з усіх на світі фільмів жахів — качок, блондинка, нехлюй, ботанік, тихоня. Вчинки героїв та загальний сеттінг перетворюють стрічку на справжній паноптікум горор-кліше. Робили стрічку творці «Баффі» й «Монстро», а в касті засвітилася Сігурні Вівер — хто-хто, а вони добряче знаються на жахах.

7. Суспірія (2018, Лука Гуаданьїно)

Джалло — піджанр італійських фільмів жахів з елементами кримінального трилера й еротики, що мав великий вплив на світові горори й навіть вважається батьком слешеру. Стрічка Даріо Ардженто «Суспірія» (1977) про американську балерину в європейській танцювальній школі, якою заправляють відьми, — класика джалло та невід’ємна частина будь-якого рейтингу горор-фільмів.

Режисер Лука Гуаданьїно («Називи мене своїм ім’ям») мріяв зняти ремейк «Суспірії» з дитинства. І не витратив час дарма: його «Суспірія» вийшла не менш ефектною візуально. Гуаданьїно додав тілесності та десь кривавості, актуалізував та переосмислив оригінал. Саундтрек створив вокаліст Radiohead Том Йорк, головну роль виконала зірка «50 відтінків сірого» Дакота Джонсон (такою ви акторку ще не бачили), а видатна Тільда Суїнтон з’являється на екрані аж у трьох образах. Спробуйте впізнати в усіх!

8. Відьма (2015, Роберт Еґґерс)

Дебютною стрічкою «Відьма» режисер Роберт Еґґерс відкрив світові Аню Тейлор-Джой (дівчина з величезними очима, що потім приборкувала Джеймса Макевоя в «Спліті», а зараз завзято обіграє всіх у шахи на Netflix). Себе ж зарекомендував як перспективного представника нової хвилі горору (і підтвердив це наступною стрічкою «Маяк»). Власне, відьма на екрані з’являється на дві хвилини, проте лячних атрибутів у фільмі вистачає і без неї.

XVII століття. Після вигнання з релігійної громади родина колоністів оселяється на відлюдній фермі біля лісу. Невдовзі зникає немовля, а герої (і люди, і тварини) потроху починають втрачати розум. Стрічка дуже вразила Стівена Кінга, а ще здобула симпатії представників ...Храму Сатани — за «критику теократичного патріархального суспільства».

9. Паранормальне явище (2007, Орен Пелі)

Молода пара чує дивні звуки в новому будинку. Дівчина зізнається, що якась істота переслідує її всюди з 8 років, хлопець встановлює в кімнаті камеру спостереження. Яка, передбачувано, нічого приємного не зафільмує.

Мок’юментарі з бюджетом лише в 15 тисяч доларів колишній програміст Орен Пелі зняв у власному будинку за тиждень. Стрічка потрапила до рук Paramount і стала найкасовішим фільмом в історії кінематографу. «Паранормальне явище» окупилося в прокаті майже у 13 тисяч разів! Франшиза згодом розрослася до 5 частин, але по-справжньому лякає тільки перша.

10. Сонцестояння (2019, Арі Астер)

Друга стрічка режисера в добірці, яку неможливо оминути увагою. Із задушливих похмурих декорацій «Спадковості» переносимося до залитої сонцем Швеції на святкування літнього сонцестояння в закритій ортодоксальній комуні. Студенти-антропологи заінтриговані стародавніми обрядами, але й у місцевих до героїв особливий інтерес.

«Сонцестояння» зачаровує колористикою і каменя на камені не лишає від стереотипу про те, що найстрашніше трапляється в темряві. Хоч і видається стрічка горором про секту, насправді це історія про емпатію та підтримку в парі (Астера надихнули власні невдалі стосунки), в якій смерть та жертвоприношення є радше виражальним засобом, аніж інструментом залякування глядача.

11. Воно (2017, Андрес Мускетті)

Компанію підлітків із забутого богом містечка у штаті Мен тероризує моторошний клоун Пеннівайз, що живиться їхніми фобіями. Вони об’єднуються у «Клуб невдах», щоб дати відсіч монстру.

Твори Стівена Кінга екранізували вже понад 60 разів, були спроби вдалі й не дуже. Стрічка Андреса Мускетті вирізняється хоча б тим, що поставила рекорд зборів для фільмів жахів, обігнавши майже на 300 мільйонів доларів «Екзорциста», якому рекорд належав понад 40 років. І справа не тільки в тому, що клоуни до біса страшні й самі по собі. По-перше, режисер ризикнув та переніс події книги з 50-х у трендові та ближчі йому 80-ті — естетику та дух епохи «Воно» передає достеменно. По-друге, як і заведено для «розумного» горору, стрічка працює на глибших рівнях: вона і про страх дорослішання, і про дитяче насильство, і про спотворене обличчя одноповерхової Америки, що вишкіряється «кріповою» посмішкою Пеннівайза.

12. Гелловін (2018, Девід Гордон Грін)

Ну і як же без класики слешеру! Франшиза про вбивцю в хокейній масці нараховує вже 11 фільмів, ми пропонуємо переглянути останню на сьогодні (й далеко не найгіршу) частину, де кремезний Майк Маєрс знову наганяє жаху на містечко Геддонфілд та бідолашну Джеймі Лі Кертіс.

Насправді не таку вже й бідолашну. Допоки Маєрс сидів у психлікарні, його жертва готувалася до повернення маніяка: тренувалася стріляти, а заразом і доньку з онукою вчила. Тож на вбивцю, що тікає на волю, очікує гідна зустріч. Фірмовий саундтрек та моторошні гарбузи на місці. Продюсував стрічку Джон Карпентер — режисер оригінальної стрічки 1971 року. 

13. Привиди дому на пагорбі (2018, Майк Фленеган)

На десерт притримали цілий серіал жахів. «Привиди дому на пагорбі» — хіт Netflix, екранізація американської класикині Ширлі Джеймсон, якою захоплювався Стівен Кінг. До речі, попри відмінності в сюжеті, сам маестро горору екранізацію оцінив схвально.

Антрополог Джон Монтегю все життя шукав будинок із привидами, щоб вивчати надприродні явища. І знайшов. У похмурий Хілл-хаус він селиться разом із трьома піддослідними: яскрава художниця-екстравертка Теодора, замкнута Елінор і племінник власниці будинку Люк — злодій, пияка і брехун. Починають відбуватися дивні містичні речі. Але «Привиди дому на пагорбі» не про заволодіння людини злим духом. Це потужна сімейна драма, що здобула глядацьку любов не скрімерами (а їх у серіалі достатньо, готуйтеся) та моторошною атмосферою, а глибиною персонажів та метафоричністю.

Поділитись: