Гайд «Київським тижнем критики»: 10 стрічок фестивалю

У 2020-му, коли синефіли опинилися на безстроковій дієті, події на кшталт «Київського тижня критики» видаються чи не єдиним шансом поласувати добрячим шматком фестивального кіно. Цьогоріч ще й з переможцем Венеції на десерт.

«Тиждень» відбудеться 22-28 жовтня, на глядачів очікують три програми. Традиційна міжнародна має стрічки-переможниці та учасників світових кінофестивалів класу «А»: Санденсу, Берлінале, Роттердама, Торонто і Венеції. Ретроспектива «Дивні дні» складається з науково-фантастичних фільмів усесвітньо відомих режисерів. Програму «Фокус: Україна-Франція» було створено за участю каннських кінокритиків.

«Ще по одній» (Данія, 2020)

Томас Вінтерберг

Існує теорія, нібито людина нещасна через нестачу 0,5% проміле алкоголю в крові. Четверо друзяк віком за 40 вирішують перевірити, чи справді життя стає кращим, коли ти постійно напідпитку. Спойлер: не стає. За іронією долі, зірка цього антиалкогольного маніфесту Мадс Міккельсен вже кілька років є обличчям одного зі світових пивних брендів.

Попри гостроту теми, жвава стрічка Томаса Вінтенберга позбавлена моралізаторства та занудства. Тут згодилася б приказка, що талант не проп’єш, але ми геть нічого не знаємо про стосунки режисера з алкоголем. А от професійний доробок данця вражає: гран-прі Канн («Свято», 1998), номінації на «Оскар» («Полювання», 2012) та інші престижні нагороди.

«Погані дороги» (Україна, 2020)

Наталія Ворожбит

Дебютна стрічка драматургині Наталі Ворожбит («Кіборги», «Спіймати Кайдаша»), знята за її однойменною п’єсою. П’ять новел розповідають про мешканців містечка біля окупованої частини Донбасу та їхні стосунки з військовими. Світова прем'єра драми відбулася у програмі «Тиждень критики» Венеційського кінофестивалю 2020 року, де вона була відзначена другою за престижністю нагородою — премією Circolo del Cinema di Verona як «найбільш інновативна стрічка в конкурсі».

«Номери» (Україна/Польща/Чехія/Франція, 2020)

Олег Сенцов, Ахтем Сеітаблаєв

Вже перебуваючи в російській в'язниці, Олег Сенцов написав п'єсу з десятьма персонажами про утопічний світ. У ній кожен із героїв має порядковий номер і підпорядковується верховному богу — Нулю. Одвічний устрій порушує поява Одинадцятого. «Номери» було зрежисовано дистанційно: робочий процес із Ахтемом Сеітаблаєвим Сенцов обговорював у листуванні. Прем'єра театралізованої трагікомедії відбулася взимку на Берлінале та отримала здебільшого позитивну пресу.

«Бразилія» (Велика Британія/США, 1985)

Террі Гілліам

У тоталітарному суспільстві майбутнього триває нескінченна антитерористична операція. Бюрократична помилка змінює життя головного героя: він закохується у дівчину зі снів і несподівано стає ворогом держави. Антиутопія Террі Гілліама («Страх і огида у Лас-Вегасі», «12 мавп») — класика жанру. Це омаж головному твору Джорджа Оруелла (навіть початкова назва стрічки була «1984 з половиною»), хіба що більш іронічний.

«Земля кочівників» (США, 2020)

Хлоя Чжао

Тут все просто: «Золотий лев» Венеційського кінофестивалю та чудова Френсіс Макдорманд у головній ролі. Меланхолійне роад-муві розповідає про зворотний бік американської мрії — тисячі людей похилого віку, яких економічна криза лишає без притулку. Однією з них є Ферн — втративши все, жінка за 60 сідає в старенький фургон та їде безкраїми просторами Америки. На шляху героїня зустрічає таких самих кочівників, у кожного з них своя неповторна історія.

«Ширлі» (США, 2020)

Жозефін Декер

Ширлі Джексон — письменниця, без якої неможливо уявити сучасний горор у кіно та літературі. Її роботами надихався Стівен Кінг, нещодавня екранізація роману Джексон «Привиди дому на пагорбі» стала хітом Netflix. Режисерка Жозефін Декер виходить за рамки стандартного байопику «народився-помер» і розкриває постать Джексон через історію молодого подружжя, яке завітало на гостини в маєток письменниці. Невротична та маніпулятивна авторка у виконанні Елізабет Мос («Розповідь служниці») використовує пару як джерело натхнення для нового твору, і не зупиняється, доки не отримує бажаного.

«Атлантида» (Україна, 2019)

Валентин Васянович

2025 рік. Війна на сході України скінчилася. Чи вдасться тим небагатьом, хто лишився на спустошених землях, відновити життя регіону?

Валентин Васянович зарекомендував себе як режисер-візіонер. Його стиль простежується ще з операторської роботи у стрічці «Плем’я». У новій роботі Васянович також віддає перевагу образам, а не словам. Бездоганно симетричні постапокаліптичні кадри повоєнного Донбасу зачаровують всупереч похмурості. Непрофесійні актори не лишають театральності жодного шансу та роблять стрічку ще реалістичнішою.

«2001 рік: космічна Одіссея» (Велика Британія/США, 1968)

Стенлі Кубрик

Немає, мабуть, стрічки про космос, на яку б не вплинув найамбітніший проєкт Стенлі Кубрика. Як і стрічки про взаємодію людини та штучного інтелекту. Від часу, коли фільм отримав «Оскара» за візуальні ефекти, минуло пів сторіччя, але виглядає «Космічна Одіссея» й досі вражаюче. Надто — на великому екрані.

«Новий порядок» (Мексика/Франція, 2020)

Мішель Франко

Журі цьогорічного Венеційського кінофестивалю віддало гран-прі цьому безкомпромісному фільму про класову нерівність. Стрічка продовжує соціальне повідомлення, проголошене «Паразитами», мексиканський режисер Мішель Франко занурює глядача в колосальну прірву між багатими та бідними. При цьому явно наслідує експериментальні засоби іншого видатного мексиканця — Луїса Бунюеля. На виході маємо глузливу й водночас вкрай песимістичну фантасмагорію про світ, де завершення однієї диктатури є лише початком іншої.

«Відеодром» (Канада, 1983)

Девід Кроненберг

Знакову роботу класика баді-горору краще не дивитися глядачеві зі слабкими нервами, але точно варто будь-кому, хто вважає себе поціновувачем авторського кіно. У пошуках порноконтенту продюсер натрапляє на програму про секс і вбивства, яку неодмінно хоче транслювати в етері свого каналу. Але трансляція виявляється небезпечною не тільки для акторів, але й для глядачів. Через спотворення тіла «Відеодром» демонструє згубний вплив телебачення на психіку глядача.