19 квітня — День велосипеда. Саме час розповісти про історію та майбутнє ЛСД

День велосипеда, який припадає на 19 квітня, насправді геть не стосується ані альтернативного виду транспорту, ані спорту чи активного способу життя загалом. Це день пам’яті про 19 квітня 1943 року, коли хімік Альберт Гофманн першим із людей прийняв синтезований ним же галюциноген — ЛСД. 

Про нього Гофманн написав книгу під назвою «LSD — моє проблемне дитя». Доля цієї речовини неймовірно цікава, але справді складна. Втім, цілком можливо, що на неї ще чекає велике майбутнє.

Батько найвідомішого галюциногена

Швейцарського хіміка Альберта Гофманна називають «батьком» ЛСД. Наприкінці 20-х років минулого століття він прийшов працювати до фармацевтичної компанії Sandoz. Понад усе його цікавили сполуки рослинного походження, які можуть мати медичне застосування. Їх треба виділити, дослідити; можливо, модифікувати й перевірити. Якщо працювати наполегливо — можна створити нові ліки.

Через це Гофманн зацікавився матковими ріжками. Щоправда, це не рослини, а гриби, які заражають жито. Коли людина споживає хліб із такого жита — гриби спричиняють отруєння. Хвороба називається ерготизм, або «вогонь святого Антонія». Вона може проявлятися по-різному — судомами чи у вигляді гангрени. У Середньовіччі від неї померли тисячі людей, а останнє масове зараження відбулося вже у ХХ столітті.

Ці гриби й раніше намагалися використовувати в медицині — наприклад, для пришвидшення пологів. Але потім від цієї ідеї відмовилися через небезпеку для дитини, хоча й продовжували застосовувати для зупинки кровотечі після пологів.

Спроба №25. Поки що невдала

Мета Гофманна полягала в тому, щоб створити на основі сполуки у складі маткових ріжків нові молекули, що можуть мати медичне застосування. Адже навіть невелика, здавалося б, зміна відомої формули може дати речовину з новими (або принаймні значно сильнішими) біологічними властивостями.

Тоді Гофманн, звісно, ще навіть не мріяв про жодні галюциногени. Він лише сподівався створити ліки для стимуляції кровообігу та дихання.

У 1938 році під час роботи з лізергіновою кислотою, що міститься в цих паразитичних грибах, він синтезував речовину, яка отримала назву ЛСД-25. Три літери розшифровуються як Lysergic acid diethylamide (діетиламід лізергінової кислоти), а число означає, що це була двадцять п’ята сполука, створена на основі лізергінової кислоти.

Жодних цікавих біологічних властивостей у неї не виявили, тому про сполуку забули — як і про більшість непотрібних варіантів молекул, які відкидають під час пошуків нових ліків. Упродовж кількох років до неї не поверталися: мали попереду ще незліченну кількість нових сполук, які слід було синтезувати й випробувати.

Але п’ять років по тому Гофманн із якихось причин (які й сам він не міг до пуття пояснити) вирішив повернутися до ЛСД-25.

Дотик до невідомого та перша подорож велосипедом

Вже перша робота з речовиною принесла неочікуваний побічний результат. Дослідник відчув тривогу, запаморочення і був змушений припинити роботу. Вдома він почувався ніби трохи п’яний, а коли заплющував очі — бачив перед собою потік яскравих образів.

Певно, сполука потрапила через шкіру пальців до його організму. Але це значило, що вона має дуже сильну дію, адже потрапити у кров у такий спосіб могла лише мізерна кількість. Так народилася ідея експерименту, який дослідник вирішив поставити на самому собі — як це часто робили науковці минулих часів.

19 квітня 1943 року Альберт Гофманн розчинив у воді й випив 0,25 міліграма речовини, яка його цікавила. Все, що з ним після цього трапилося, він описав у своєму звіті.

Невдовзі після вживання речовини з’явилися вже знайомі йому відчуття й нестримне бажання сміятися. Разом із асистентом вони вирушили велосипедами до Гофманнового дому. Під час цієї знаменитої поїздки хімік бачив усе наче в кривому дзеркалі. Подеколи йому здавалося, що вони не можуть зрушити з місця, хоча пізніше асистент розповів, що їхали вони досить швидко.

Вдома Гофманн переживав дивний, навіть неприємний стан — ніби його тілом, розумом та душею заволодів демон, і він нічого не може з цим вдіяти. Час від часу він був здатен тверезо мислити, і в один із таких моментів попросив принести йому молока, яке мало б діяти як протиотрута.

Жінка, яка його принесла, здавалася йому підступною злою відьмою в розфарбованій масці. Науковець дуже перелякався і боявся, що геть збожеволіє. «Я опинився в іншому місці, в іншому місці, в іншому часі», — пише Гофманн.

Коли пік дії речовини минув, до нього приїхав лікар, якому асистент пояснив, що сталося. Але лікар не помітив жодних ознак хвороби — окрім хіба що сильно розширених зіниць. Тож лікувати нічого не довелося.

Наступний етап «подорожі» був цілком протилежний. Дослідник бачив «калейдоскоп фантастичних образів», а звуки мали форму й колір. Зрештою, знесилений, він заснув, а зранку прокинувся «оновлений, з ясною головою, хоча і дещо втомлений фізично».

Експерименти на собі та непередбачувані результати

Керівництво Гофманна спершу просто не повірило його звіту. Тоді ще ніхто не міг уявити, що настільки мала кількість речовини може аж так вплинути на організм людини.

Проте сам цей стан не був чимось новим з погляду науки. Щось дуже подібне у 20-х роках минулого століття дослідники вже спостерігали після вживання мескаліну — сполуки, що міститься у деяких видах кактусів. Різниця в тому, що ЛСД дає подібний ефект навіть за дозування в тисячі разів менше від необхідного для мескаліну.

Наступні дослідники, які перевіряли нову сполуку на собі, підтвердили: вона справді спричиняє дуже дивні відчуття. І вони можуть бути не просто різними, а й полярно протилежними: від надзвичайно приємних до неймовірно жахливих, яких людина навряд чи собі бажала б.

Хтось бачить незвично яскраві видіння чи перебуває в стані релігійного екстазу, в інших ця речовина викликає відчуття жаху чи інші сильні неприємні переживання. Дехто просто постійно відчуває фізичний дискомфорт або навіть почувається серйозно хворим. У своїх звітах деякі науковці писали, що для того, аби адекватно описати враження від ЛСД, не годяться жодні слова.

Як пояснює провідний науковий співробітник Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України Дмитро Ісаєв — це одна із причин, чому ЛСД не можна вважати наркотиком (принаймні у звичному сенсі). Адже вживання наркотиків пов’язане з певними позитивними відчуттями, на які розраховує людина. У разі вживання ЛСД ці відчуття непередбачувані.

Павуки, шимпанзе та акваріумні рибки під ЛСД

Перевіряли ЛСД, звісно, і на тваринах. Наприклад, виявилося, що шимпанзе після вживання речовини припиняли підкорятися ієрархічному порядку своєї групи. Менш розвинені ссавці на кшталт мишей реагували на ЛСД фізіологічно (наприклад, у них ставала дибки шерсть), але що саме відбувалося з їхньої вищою нервовою діяльністю — сказати складно, адже тварини, на відміну від людей, не можуть писати звіти про свій стан під галюциногенами.

Павуки після невеликих доз ЛСД починали прясти навіть більш пропорційну та акуратну павутину, ніж зазвичай, але в разі більшого дозування вона виходила в них неправильною. Акваріумні рибки під дією цієї речовини починали дивно плавати.

З’ясувалося також, що сама по собі ця речовина має дуже низьку токсичність. Простіше кажучи, щоб убити організм через отруєння нею, треба перевищити дозу в сотні або й тисячі разів. Над людьми таких експериментів, звісно, ніхто не проводив, але Гофманн пише, що не відомо про жоден випадок смерті від передозування ЛСД. Втім, це зовсім не означає, що сполука не може бути смертельно небезпечною — але про це трішки згодом.

Від легальних ліків до серйозної небезпеки

У компанії Sandoz зрозуміли, що ЛСД має великі перспективи у психіатрії та психоаналізі. Тому упродовж двох десятиліть вона цілком легально випускала цю речовину під комерційною назвою «Делізид». Вважалося, що сам по собі препарат не є ліками, але виконує важливу допоміжну роль в роботі психіатра чи психоаналітика — готує психіку пацієнта для терапії.

Речовину вживали й люди мистецтва, які прагнули розширити свій досвід і потім відтворити його в той чи інший спосіб у своїх творіннях. І все було б добре, от тільки «дитя» Гофманна почало виходити за межі науки, медицини, психоаналізу та мистецтва.

Про свій досвід ЛСД-подорожей писали репортери на сторінках популярних видань. Його фактично рекламували зірки шоубізнесу — наприклад, відомий актор Кері Грант. Швидкому поширенню ЛСД сприяло й те, що на відміну від більшості наркотичних речовин, він не був заборонений, а отже, його легко можна було дістати. Завдяки «апостолам» на кшталт Тімоті Лірі навколо ЛСД сформувалося щось на зразок релігійного руху, який не мав практично нічого спільного з наукою.

Широка популярність ЛСД сягнула свого піку в середині 1960-х років (оскільки збіглася в часі з розквітом культури хіпі) й мала серйозні негативні наслідки. Галюциноген, який практично не шкодить організму, може підштовхнути людину до дуже небезпечної поведінки. Комусь, наприклад, здається, що він вміє літати — і людина може вистрибнути у вікно.

Особливо небезпечно, якщо людина перебуває під дією ЛСД не з власної волі й не знає про це. Молодий лікар, якому «кислоту» непомітно підсипали в каву, хотів переплисти Цюрихське озеро в сильний мороз. Це б точно скінчилися погано, якби його не схопили й не стримали фізично.

Сам Гофманн пише, що він був засмучений через те, що його «дитя» спричинило так багато шкоди, хоча мало б принести лише користь.

З державними органами в ЛСД також були дуже складні стосунки. Авжеж, це трапляється із більшістю речовин, що так чи інакше впливають на людську психіку. Але адептами ЛСД стали насамперед люди, які якщо й не виступали проти держави, то пропонували альтернативні погляди на цінності та суспільний устрій (наприклад, ті ж самі хіпі). Саме це зрештою і спричинило заборону речовини.

«Рішення віднести ЛСД до найнебезпечніших речовин, що мало обмежити використання препарату й зняти його з виробництва, було політичним. ЛСД зараз не використовується в медицині саме через суворі заборони до використання. Науковці, що цікавляться ЛСД, мають пройти бюрократичне пекло, щоб їм дозволили легально його досліджувати», — пояснює Дмитро Ісаєв.

Дорога до забуття чи виправдані надії

Сьогодні науковці добре розуміють, як саме ЛСД на молекулярному рівні взаємодіє з живими клітинами і що з ними відбувається. Але досі мало відомо, як ЛСД впливає на роботу усієї нервової системи — і, зокрема, чому він викликає всі ці галюцинації й відчуття.

Проте досліджувати цю речовину точно варто, бо вона має великі перспективи. За словами Дмитра Ісаєва, є наукові дані про те, що ЛСД може бути незрівнянно кращим інструментом в боротьбі з депресивними розладами та тривожністю, ніж нинішні ліки. Тим паче навіть одного вживання речовини може вистачити на пів року.

Крім того, за допомогою ЛСД потенційно можна лікувати наркотичну залежність — фактично, сам ЛСД взагалі не викликає звикання. У цьому сенсі він навіть безпечніший за каву чи чай.

Також нині тривають клінічні дослідження застосування ЛСД для лікування кластерного головного болю та хвороби Альцгеймера. І якщо якісь із них завершаться успішно — «складне дитя» може зрештою виправдати надії свого батька.

Нагадаємо: самолікування може бути шкідливим для вашого здоров'я