Сім’я Басараб — це батьки-вихователі Наталя й Андрій і семеро дітей — Влад, Сніжана, Вероніка, Діана, Валерія, Уляна та Степан, над якими подружжя має опіку. Усі вони живуть у Броварах на території «СОС Дитячі Містечка Україна», міжнародної благодійної організації, що займається підтримкою родин у складних життєвих обставинах та сприяє створенню сімей для дітей-сиріт. Тут прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу можуть отримувати освітні, психологічні, корекційні, рекреаційні послуги та матеріальну допомогу. 

hromadske завітало до родини Басараб у перший день нового навчального року та за день напередодні, аби побачити, як це — готувати до школи п’ятьох дітей.

Будинок сім'ї Басараб у Броварах
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Схожі на батьків

«Діти, хто у вас добрий поліцейський?», — запитує Наталя. 

«Пааа-пааа», — відповідають усі разом.

Наталя й Андрій одружені 22 роки. Обоє мають дорослих дітей від попередніх шлюбів та онуків. А тепер виховують спільних — сімох. П’ятеро з них — з однієї сім’ї, яких забрали від матері в лікарню, а потім передали до Наталі й Андрія. І ще двоє — з іншої. Раніше вони перебували в інтернатному закладі. 

До рішення стати батьками-вихователями подружжя прийшло шість років тому, а два роки тому вирішили створити дитячий будинок сімейного типу. 

«Ми з чоловіком ресурсні, веселі, дійові, добрі, можемо навчити інших дітей і подарувати їм зразок сім’ї. Діти, які приходять до нас, не знають, що це таке, часом не мають досвіду життя з татом».

Подружжя Наталя та Андрій Басараб виховують семеро дітей
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Влад, Сніжана, Вероніка, Діана, Валерія, Уляна та Степан, якими опікується подружжя Басараб
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Подружжя пройшло курси підготовки, почало брати дітей, жити великою сім’єю на території «СОС Дитячі містечка» й адаптуватися одне до одного. 

«Старший хлопчик, Влад, лише коли прийшов до нас, запитав:

— Ми що, тепер будемо ходити вулицею таким великим колгоспом? Що про нас люди скажуть?

— Одні скажуть, що ми божевільні, інші — навіщо ми народили багато дітей, а ще інші приємно здивуються, яка в нас велика і дружна родина. Минуло пів року і він сказав:

— Як чудово, що в нас така велика родина, у нас так весело, я не думав, що буде так добре».

Період адаптації, розповідає Наталя, може тривати доволі довго. Для однієї з молодших доньок потрібно було дев’ять місяців, аби промовити у відповідь: «я люблю тебе». Але з ними працюють корекційні педагоги та психологи, які контролюють цей процес.    

Часто жінці кажуть, що діти схожі на неї. 

«Я заперечую завжди, мовляв, — чим? У них же інший колір очей і волосся. А мені відповідають, що Уляна ходить, як я — впевнено і з високо піднятою головою. Я цьому дуже радію, тому що раніше вона дивилася в землю і мала затиснені плечі».

Разом із дітьми, розповідає Наталя, змінюються і вони з чоловіком. 

«Діти нас укріпили. Вони показали, де в нас порожні місця, повернули нас у навчання, дали змогу добрати те, чого не вистачало».

Пан Андрій накриває стіл до обіду
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Діти починають нормально харчуватися після періоду адаптації, розповідає пані Наталя
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Діти обирають самі

Нові сірі блискучі туфлі, біла сорочка з мереживом і світлий костюм з піджаком та спідницею — старші дівчата хваляться новим вбранням, купленим до Дня знань. 

Уляна, яка найдовше серед дівчат живе у сім’ї Басараб, цього року обирала речі сама. Мама дала їй повне право вибору. Головне, щоб зважала на якість, ціну, розмір і вигляд виробу.

«Ми завжди перед новим навчальним роком робимо ревізію — діти переміряють усі речі, і ми дивимося, з чого вони вже виросли, а в чому можна ще рік ходити», — розповідає мама Наталя.

Наталя Басараб на ганку сімейного будинку у Броварах
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

«Коли діти приходять до нас, вони зовсім маленькі, не відповідають своєму віку. Після періоду адаптації та звикання до родини, вони стають гарними, у них стає довшим волосся, вони починають нормально харчуватися, рости». 

Усі речі дітям купують у магазинах, одне після одного, попри невелику різницю у віці, вони не доношують.

З канцелярськими товарами, що потрібні до нового навчального року, процес схожий. Діти перевіряють, що в них залишилося з минулого, і пишуть свої потреби для прийдешнього року. Щоправда спочатку вони навіть не знали, що таке «потреба». Наталя на власному прикладі показувала, як би вона це робила, якщо би сама йшла до школи.

«Коли діти до нас приїздять у сім’ю, ми постійно намагаємося возити їх у магазини. Вони не вміють робити вибір, не мають навиків ухвалення рішень для себе. Я завжди запитую, — чи подобається, чи гарно, чи зручно»

Андрій Басараб на терасі сімейного будинку у Броварах
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

  Дітям такий підхід до вподоби. 

«Коли пішли купувати все до школи, там у магазині всі речі були сині або чорні. Мама сказала, що вона не дуже любить такі кольори», — задоволено розповідає Уляна і дістає свою красиву, мереживну білу блузку. 

Для речей дівчата мають у кімнаті велику шафу і пересувний вішак. Віднедавна там трохи звільнилося місця, бо одна дівчинка повернулася у свою біологічну сім’ю. 

«Я хочу, аби кожен, хто до нас потрапляє, знайшов собі сім’ю. Ми завжди готуємо дитину до того, що ми — місточок, по якому треба перейти на другу, гарну позицію, тобто в тебе буде сім’я».

Також за останні роки з будинку сімейного типу родини Басараб всиновили ще двох дітей.

Готові до школи

На День знань усі одягають свої нові речі та йдуть до школи. Четверо дітей, Уляна, Вероніка, Сніжана та Влад навчаються в одному закладі, а Степан — в іншому. Через брак місць у школах, дітей довелося розділити.

Тому зранку, першого дня нового навчального року, мама з молодшою Діаною йде до Степана, а тато — з рештою.

Батьки дозволяють дітям приносити будь-які оцінки. Так ліпше розуміти, де вони мають прогалини. Раніше не всі регулярно ходили до школи й успішно вчилися. Тому Наталя попросила вчителів, щоби ті писали всі зауваження до щоденників.  

«Вчителям це подобається, тому що вони бачать зворотній зв’язок від нас. А діти не мають стресу, навіть якщо отримують двійки або трійки».

Наприкінці тижня батьки разом із дітьми аналізують, яких оцінок було більше, і з чим потрібно додатково працювати. Коли ж діти приносять зауваження, наприклад, про вживання нецензурної лексики, батьки їх не карають, а домовляються, що діти читатимуть книги. 

«На наших дітей можуть часто вішати ярлики, що вони, мовляв, якісь не такі й вчитися не будуть. Я одразу всіх попереджаю, що це мої діти, я їх виховую і знімаю всі ярлики».

Упродовж року, розповідає Наталя, саме тато займається навчанням дітей.  

«Я дуже швидка, активна і мені потрібно так само усе робити. Тому тато сказав, що він займатиметься школою. У нас є 2-ий, 4-ий, 6-ий, 8-ий клас. Це все різні рівні, й тато з усім справляється».

Домашнє завдання всі роблять самостійно за своїми робочими місцями, лише в разі виникнення проблем приходять за поясненням до тата. 

Навчанням дітей впродовж року займається тато Андрій
Фото:

Анастасія Власова/hromadske

Поділитись: