Абонент поза зоною досяжності. Як шукають зниклих
Мільйони українців вимушено покинули свої домівки через війну. Ще мільйони залишилися на окупованих територіях. Багато хто втратив зв’язок із рідними та намагається здобути бодай якусь інформацію. У соцмережах множаться групи та дописи про пошуки людей.hromadske зібрало історії тих, кого війна змусила стати детективами й фахівцями з пошуку інформації про зниклих.
Дошка з оголошеннями
«Шукаю будь-яку інформацію про сім’ю». «Будь ласка, допоможіть знайти дочку». «Прохання забрати. Маріуполь». Це лише кілька оголошень із дошки у логістичному центрі Запоріжжя. Місто стало «перевальним пунктом» для тих маріупольців, бердянців, мелітопольців, яким вдалося вирватися.
Ця дошка з оголошеннями — один зі способів когось розшукати. Основна ж розшукувальна робота відбувається в соцмережах. Публікації з проханнями допомогти з пошуком рідних та знайомих переважно розміщують у групах відповідних міст. А з початком широкомасштабної війни з’явилися десятки, а то й сотні спеціалізованих пабліків. Майже всі вони — справа волонтерська.
Facebook-група «Поиск родных и близких Мариуполь 2022» — одна з найбільших спеціалізованих, яку знайшло hromadske. На момент підготовки цього матеріалу у групі було понад 130 тисяч учасників. У самому Маріуполі до початку широкомасштабної війни жили близько 430 тисяч мешканців.
Однією з адміністраторок цієї групи є Елеонора Тачених. У листуванні з hromadske вона повідомила, що раніше займалася групою «Родной Мариуполь», тематикою якої були актуальні новини міста. Тривалий час у тій групі було близько 25 тисяч учасників.
«З початком окупації Маріуполя в мою групу почали надходити безліч повідомлень про пошук рідних. За тиждень війни група збільшилася з 25 до 30 тисяч користувачів», — згадує Елеонора.
Тоді вона зрозуміла, що потрібна спільнота, яка допоможе шукати рідних. І 4 березня вона її створила. За три тижні у групі зібралося 123 тисячі учасників. Кожен може розміщувати повідомлення про пошуки рідних. Для модерування та блокування російських ботів склалася команда з патріотично-налаштованих учасників.
«Чи є група дієвою? Вважаю, що так! Там публікують списки евакуйованих, діляться новинами про наявність зелених коридорів. І найголовніше, що маріупольці, які евакуювалися, мають змогу допомогти інформацією про тих, хто ще залишається в місті у разі, якщо їм відома будь-яка інформація», — пояснює Елеонора.
Самим фейсбуком команда Елеонори не обмежилася. Загальний чат і окремі чати за кожним районом міста створили й у Telegram.
Telegram
Олександра Кірєєва на початку березня розпочала пошуки своєї подружки з Маріуполя. Та 10 днів не виходила на зв’язок.
«Знаходила чати, через які люди шукали своїх знайомих. Так познайомилася з людьми, які шукали дітей із гуртожитку Медуніверситету. Врешті-решт нас зібралося близько 20 осіб. Знайшли й інших дітей, і моя подружка виїхала», — згадує свій досвід пошуку Олександра.
Подруга сама вийшла на зв'язок. Але Олександра «втягнулася» в цю місію — створила окремий канал саме за проспектом Будівельників. І він у неї не єдиний.
«Існує дуже багато чатів із пошуку людей. У мене їх близько 60. Тут практично щодо кожної вулиці є свій чат. І вони ще поділені на окремі доми чи мікрорайони. Є чати загальні, де всі новини на всіх каналах викладають», — каже Олександра.
З одного проспекту Будівельників рідні шукають близько 800 людей. І це лише ті, яких шукали через Олександру. Також Олександра перевіряє інформацію в інших чатах, додає прізвища, яких нема в її базі.
У цій базі більшість тих, хто тривалий час не виходить на зв’язок. Ті, хто евакуювався, допомагають визначати, хто зі списку пошуку залишився живим. Олександра обнадіює, що з її бази проспекту Будівельників був лише один випадок, коли з’ясувалося, що людина загинула.
«Був ще один випадок, коли геть випадково в одному з каналів чоловік виклав відео, як знімав будинок, і в кадр потрапили дві могили матері з сином на дитячому майданчику. Вони загинули 5 березня. Я вбила прізвище у пошук. Виявилося, що в одному з чатів цю жінку шукали. Востаннє вона виходила на зв’язок 4 березня, а наступного дня загинула. Я написала тим, хто її шукав», — розповідає Олександра.
Більшість людей із бази Олександри знаходяться: виходять на зв’язок, евакуюються або просто надходить інформація, що вони живі. Проте жінка робить припущення, що в Маріуполі може повторитися історія Бучі, коли країна і світ побачили численні жертви окупантів.
Харків’янка Оксана Бакуменко пошуки українців з окупованих територій також почала з друзів-маріупольців. І також «втягнулася».
«Знайомих знайшла, а тепер дуже багато людей мені пишуть. І я продовжую викладати та шукати інформацію», — каже Оксана.
Починала вона з власного інстаграму. Нині в неї близько десяти груп у телеграмі та фейсбуці. Щодня вона викладає 20-30 постів з інформацією про евакуацію та списками евакуйованих. Також можна знайти списки тих, хто залишився в Маріуполі й щодо яких є підтверджена інформація, що люди живі.
«На день мені пишуть близько 300 людей. Я розповідаю, як краще зробити репост. Багато хто робить елементарну помилку: викладають інформацію, кого шукають, розкидують по всіх групах, але не вказують контактних даних», — розповідає Оксана.
В Instagram вона опублікувала інформацію про тисячу осіб, яких шукають. «З них десь 60-70 мені відписали та подякували, що знайшли. Я щоразу після такого плачу», — підсумовує Оксана Бакуменко.
Водій-пошуковець
У Запоріжжі hromadske познайомилося з чоловіком, який не просто шукає людей, а й фізично вивозить їх з Маріуполя. З питань безпеки водій просить не називати навіть його імені.
Його історія почалася з того, що дружина опинилася на окупованій території й кілька днів не виходила на зв’язок. «У ці дні сильно нервував, думав, що з глузду з’їду. Почав шукати сам, поїхав до неї», — пригадує чоловік.
У подібній ситуації опинилися й багато інших жителів Запоріжжя. Через чоловіка вони почали передавати рідним продукти й таким чином дізнаватися, чи все добре. Під час розмови з hromadske чоловікові постійно телефонують різні люди з питаннями щодо своїх близьких. «Люди телефонують, просять забрати. І ти сидиш і з ними ридаєш. Я знаю, що я можу це зробити. Мене розриває», — пояснює водій.
Від якогось часу він почав їздити до Маріуполя. Вперше діставався до міста півтори доби. Тоді заїхали 4 машини, виїхали лише дві.
Уже під час другої поїздки до Маріуполя йому вдалося вивезти 5 жінок і 7 дітей. Тоді трапилася щаслива історія.
«Телефонує людина, коли ще був зв’язок. Каже: “Вивезіть мене, будь ласка, мене звати Оксана, у мене дві дитини, тут вбивають людей”. Ми домовилися про зустріч, я приїжджаю і розумію, що нема зв’язку. Я стою і не розумію, як її знайти. На мене дивляться жінки, я на них дивлюсь. Одна каже: “Заберіть, у нас п’ятеро дітей”. Я їх забираю. Тут іде ще одна жінка, дивиться на мене. Я питаю: “Олена?” — “Так”. Пощастило, забрав», — згадує чоловік.
Але забирати людей з конкретних адрес дуже складно. Іншим разом він мав прохання вивезти пару. На дорогу до них містом витратив півтори години. Виявилося, що жінка загинула, а чоловік — просто пішов.
Іноді у самому місті стає зрозуміло, що за тією чи іншою адресою просто не проїхати, бо треба пройти шлях через справжнє поле бою.
Найскладніше в цій діяльності — ухвалювати рішення, кого посадити в авто, а кому відмовити. По суті, в такі моменти він комусь дає шанс вижити, а іншим — зменшує ці шанси.
«Була одна родина з 9 осіб. А у мене залишалися 2 місця. Я пропонував: нумо когось заберу. А вони: або всі, або нікого. Раз не вивіз, іншим разом не вийшло, думав, наступного разу точно заберу. А місто закрили. Я сиджу, розумію…» — на цьому моменті чоловік замовкає.
* * *
Це лише кілька історій українців, що волонтерством допомагають іншим шукати близьких. Насправді готових прийти на допомогу значно більше.
Наприклад, окрему ініціативу «Пошук зниклих» запустила ведуча програми «Світське життя» Катерина Осадча. Вона повідомляє про дві тисячі запитів, які її команда обробляє щодня. Загалом у цьому Telegram-каналі більш як 90 тисяч підписників. І він потрапив до переліку онлайн-сервісів, які Мінцифри та офіс Уповноваженої з прав людини рекомендують українцям для пошуків зниклих.
Мінрегіон пропонує користуватися чатботом «Знайди рідних», який створено у взаємодії громадських організацій та за підтримки Уповноваженого президента України з питань волонтерської діяльності. Також для пошуку рідних існує гаряча лінія 0-800-50-17-20.
Проте всі ці ініціативи — і мало відомі волонтерські, і підтримані державою — досі не можуть дати більш-менш чіткої картини: хто з українців просто не має змоги вийти на зв’язок, а кого викрали чи вбили окупанти. Поки що можна говорити про пошуки тисяч українців. І сподіватися, що всі вони рано чи пізно скажуть своїм рідним: «Привіт, я у безпеці».
- Поділитися: