Групи молодих людей об'єднуються і змінюють ситуацію у «найважчих» селах Вірменії, використовуючи їхній власний потенціал і ресурси.

У Вірменії почався рух з гучною назвою Агрореволюція. Уже три роки група молодих людей з різних регіонів країни рятує безнадійні й безперспективні вірменські села, щоб зробити їх сучасними й успішними. Ініціатори руху почали працювати в одному з найбільш «складних» сіл, домоглися певних успіхів і своїм прикладом уже «заразили» інших.

Агрореволюція — приватна ініціатива і не має відношення до оксамитової революції та зміни влади у Вірменії у 2018 році. Щоправда, новий уряд заявив, що тепер уже в країні повинна відбутися економічна революція. Певні успіхи у цьому напрямку передбачалися, але пандемія коронавірусу практично обнулила їх.

Уряд розробив антикризові програми сприяння бізнесу і людям. У них враховані й проблеми сіл. Однак народна ініціатива допомоги сільським жителям дає непогані результати.

Про «село мрії» Драхтік

За останні три роки життя в Драхтіку змінилося. Люди кажуть, зараз живуть у райських умовах, якщо порівняти з тим, що було тут ще зовсім недавно. На ці порівняння місцевих жителів, ймовірно, наводить назва села — в перекладі воно означає «маленький рай».

Село розташоване за 80 км від Єревана, прямо на березі озера Севан. Живе тут трохи більше тисячі людей. Три роки тому два десятки молодих людей різних професій — агрономи, маркетологи, програмісти — об'єдналися навколо ідеї порятунку сіл, що вимирають. Свою ідею вони назвали Агрореволюцією і вирішили почати роботу з одного конкретного села.

Сам проєкт отримав назву «Село мрії Драхтік».

Співзасновник ініціативи «Село мрії Драхтік», програміст і бізнесмен Маїс Маргарян, розповідає: «Для нас це був виклик — зламати стереотипи. Ми вирішили почати роботу зі складного села — скажімо, покинутого, забутого, позбавленого інфраструктури, з жителями з непростою долею».

Більшість драхтікців — колишні жителі села Арцвашен Ґегаркунікської області Вірменії. Це був ексклав, невеликий «острівець» Вірменії на території Азербайджану. Влітку 1992 року азербайджанським військам вдалося взяти Арцвашен. Усі його жителі переїхали в інші села тієї ж Ґегаркунікської області, зокрема — у Драхтік.

Маїс Маргарян розповідає, що село не мало жодних перспектив. Принаймні місцеві їх не бачили, і на те були підстави: «Тут загалом не розвинена інфраструктура, у всій області. У радіусі 100-150 км від села немає ні бензоколонок, ні заправок газу, ні магазинів. І дороги немає нормальної. Села тут далеко одне від одного розташовані, але близько до вірменсько-азербайджанського кордону. І про них ніхто й не згадує. Безперспективним село було і через настрій самих жителів. Вони переселилися сюди з багатого села, приїхали без засобів для існування, постраждали морально. І потрапили в село, де взимку навалює півтора метра снігу, а, крім яблук і груш, нічого не росте. Так дотепер і не можуть отямитись, не здатні самі стати на ноги, тим більше — підняти село. Їхній психологічний стан, трагічне минуле дуже ускладнюють нам роботу».

«Рятувальники» спробували передовсім зробити село впізнаваним. Для цього створили сторінку села у Facebook. Зараз сторінка про Драхтік має вже 5 тисяч підписників.

Потім ініціативна група взялася за організацію походів, почала розвивати агротуризм. Ставку зробили на природу, чисте повітря і гостинність місцевих жителів. І, несподівано для самих драхтікців, справа зрушила з мертвої точки.

«Я був одним із тих, хто не вірив. Але, спостерігаючи за їхньою роботою, зрозумів, що прогрес можливий. І я приєднався до них, став членом їхньої команди», — каже житель села Андранік Саакян.

Драхтік розташований на березі озера Севан. Червень, 2020 року
Фото:

Арман Гараджян, JAMnews

Зміни в Драхтіку

Команда «Села мрії» за допомогою волонтерів зайнялася очищенням і упорядкуванням усієї прибережної зони села — приблизно 800 метрів. І це залучило більше відвідувачів. Зараз ініціативна група намагається розвивати водний туризм.

За словами активіста ініціативи Маїса Маргаряна, є намір побудувати там «табірне містечко»: «Є російські інвестори, які зробили розрахунки. Проте коронавірус та карантин завадив їм приїхати й підписати документи».

У селі з'явилися сім гостьових будинків. Але вони приносять дохід не тільки господарям, адже до меню сніданку, наприклад, входить випечений сусідами хліб, також хтось поставляє масло, сир і мед.

Карен Галечян, з місцевих жителів, приєднався до робіт ініціативної групи, і, попри всі сумніви й побоювання, відкрив школу верхової їзди «Єрамак». Навчає верхової їзди, пропонує також походи в гори з ночівлею.

«Якщо за стільки часу відбулися такі серйозні зміни, то через 10 років я уявляю Драхтік центром всесвіту. А якщо і не так, то хоча б зробимо його центром Вірменії», — говорить Карен.

Люди з Драхтіка, на відміну від жителів сусідніх сіл, не виїжджають, констатує Маїс Маргарян: «Якщо в інших селах кількість школярів щороку зменшується, то в Драхтіку зростає. У 2018-му було 148 учнів, цього року — 162. І молодь перестала виїжджати, одружуються і залишаються жити тут».

Карен Галечян відкрив у Драхтіку школу верхової їзди. Червень 2020 року
Фото:

Арман Гараджян, JAMnews

Програми для дітей

Рік тому в Драхтіку відкрилася багатофункціональна бібліотека «Градарак». Це проєкт однойменної освітньої організації. Вона створює подібні бібліотеки в різних селах країни. Тут діти не лише читають книги. Для них організовуються розвиваючі ігри, покази фільмів, дискусії, зустрічі з цікавими людьми. У селі з'явилася й інженерна лабораторія «Армат». Її заснувала Спілка підприємств інформаційних технологій. З 2014 року організація виступає з подібною ініціативою в різних містах і селах Вірменії. Тут діти безкоштовно навчаються програмування, робототехніки.

«У селі є діти зі схильністю до математики, вони цікавляться інформаційними технологіями. Але у сімей немає можливості відправити їх у місто, де вони можуть отримати більше знань. Ось чому «Армат» сам приходить до дітей», — пояснює груповод Женя Кіракосян.

Члени команди «Село мрії» кажуть, що їхня головна мета — «революція думки».

Маїс Маргарян пояснює: команда не вкладає в розвиток села фінансів. Усю свою енергію й обмежені ресурси члени ініціативної групи спрямовують на молодь: «Вони заслуговують на те, щоб розвиватися, пізнавати світ, але водночас ми їм показуємо на своєму прикладі, що жити в селі — прекрасно. Ми повинні зробити все від нас залежне, щоб вони отримали професії, можливість вибору, гнучкість у часі й просторі, але не покидали села».

Драхтік, червень 2020 року
Фото:

Арман Гараджян, JAMnews

Державний підхід

Про радника прем'єр-міністра з питань сільських громад Роберта Гукасяна вся Вірменія дізналася завдяки такій же ініціативі, яку він зі своїми однодумцями запустив у іншому селі — в Калавані.

Роберт Гукасян переконаний: такі рухи дуже важливі для невеликих сіл, але якщо до вже розпочатої справи у потрібний момент не долучиться держава, не надасть підтримки, то вони з часом зійдуть нанівець. Каже, в кінцевому підсумку, в селах виникають проблеми, які може і повинна вирішувати саме держава.

«Тому за дорученням прем'єр-міністра ми почали розробку концепції й стратегії розвитку сучасних вірменських сіл», — каже Гукасян.

Програми розвитку

Другий рік в Драхтіку розвивають інфраструктуру, почали ремонтувати дорогу до села. Державний комітет у справах туризму спільно з організаціями, які розробляють пішохідні маршрути, найближчим часом побудує 16-кілометровий маршрут від Драхтіка до Калавана. По всій довжині стежки розставлять покажчики, які допоможуть туристам не загубитися.

Маїс Маргарян теж пов'язує своє майбутнє з Драхтіком, хоча народився і все життя прожив у місті: «Я зацікавлений почати тут свій бізнес. Після трьох років піару, шуму, після стількох змін вже можна пожинати плоди своєї праці. Бізнес — це ще один спосіб розвитку села, можливо, більш вдалий шлях», — говорить він.

Семенівка, червень 2020 року
Фото:

Арман Гараджян, JAMnews

Зимовий туризм у Семенівці

Приклад ініціативи «Село мрії» перейняли і в Семенівці, селі, розташованому на висоті 2 114 метрів над рівнем моря. Тут намагаються знайти свої переваги й розробити власну модель розвитку.

Громадська організація «Нова Семенівка» також об'єднала молодих людей різних професій. Їх 26. З усієї команди тільки Севада Азізян — житель Семенівки.

«Ми намагаємося зробити революцію в селі, передовсім — у мисленні. Намагаємося залучити жителів до реалізації різних громадських програм, розвивати туризм та екотуризм, зимовий туризм, щоб забезпечити приплив туристів у громаду в будь-який час року», — говорить Севада.

Ініціативна група Семенівки також поширює інформацію про село у Facebook, розповідає про проблеми та просить підтримки небайдужих людей. Інтерес до села настільки зріс, що тут з'явилися нові мешканці — люди купили в Семенівці будинки і переїхали сюди жити.

Минулого року сюди потягнулися і туристи. Жителька села Гоар Петросян частину свого будинку почала здавати гостям з Китаю і Росії, місцевим велосипедистам і любителям походів.

«У велосипедистів, що в'їжджають до країни, і в учасників піших турів альтернативи немає. Подобається їм це чи ні, вони змушені пройти через наше село. Сьогодні нам нема чого їм запропонувати, крім послуг. Це може бути велосипедна майстерня, пункти харчування, гостьові будинки. Не можна втрачати цей шанс. Інакше туристи тільки поп'ють води з нашого джерела і поїдуть», — каже Гоар.

За словами Севади, зима у Вірменії починається і закінчується в Семенівці, тож це можна використовувати для розвитку тут зимового туризму. Уже знайшлися зацікавлені туристичні компанії й організували тури.

«Для зимового туризму у Вірменії підходять міста Цахкадзор і Джермук. Але в Джермуці зимовий туризм ще не дуже розвинений, а в Цахкадзорі дуже високі ціни. Ми маємо намір вести «м'яку» цінову політику, спробуємо бути доступними для всіх. Думаємо побудувати тут канатки. Самі зробимо інвестиції, самі будемо працювати, щоб витрат було небагато. І отримаємо потрібний результат», — вважає Севада.


За підтримки «Медіамережі»

Поділитись: