ENRU

Антична трагедія в сучасній Польщі

Мистецький фестиваль Porto Franko, що відбувався у червні в Івано-Франківську, був цілком собі сучасним. Аж до останнього дня, коли на сцені драмтеатру відкрився портал в Стародавню Грецію. Відкрив його польський Осередок театральних практик «Ґардженіце». Їхня постановка «Піфійська ораторія» була сповнена музики і танців, містики, ритуального піднесення і трагедійного надриву.

Нам вдалося поспілкуватися з режисером і засновником «Ґардженіце» Влодзімєжем Станєвським про театр і силу античних сюжетів. Але спершу трохи передісторії.

Що таке Осередок театральних практик «Ґардженіце»?

Ґардженіце — це село в Польщі неподалік від Любліна. Воно розташувалося на перетині культур: польської, української, єврейської, білоруської. У 1977 році туди приїхав театральний режисер Влодзімєж Станєвський у пошуках нового, натурального творчого середовища. Згодом це місце стало домом для його театральної групи.

Спершу актори винайняли в селі приміщення, що виявилося покинутою каплицею, потім їм передали в користування місцевий палац, далі театрали придбали стару комору для проведення концертів та мультимедійних виставок.

Так, з часом Осередок театральних практик «Ґардженіце» облаштував свою мистецьку садибу. Творча праця там поєднується з фізичною — актори долучаються до ремонту чи будівництва.

Палац у селі Ґардженіце, фото: gardzienice.org

«Ґардженіце» прославився і своїми експедиціями — виступами в маленьких селищах, де раніше не грав театр. Спершу актори йшли на розвідку — збирали інформацію про поселення, записували тексти і музику місцевих пісень, досліджували народну культуру. Потім уже вся трупа вирушала в подорож, що вирізнялася аскетичністю: ішли пішки, а реквізит і тяжкі речі учасники експедиції тягли на двоколісному возику.

Ставили «Вечірній спектакль» за мотивами «Гаргантюа і Пантагрюеля» Рабле. Там не було чіткої фабули, радше різні етюди на теми кохання, смерті, дружби, страждань тощо. Їх поєднували з піснями та демонстрацією різних артистичних умінь і занурювали всіх учасників дійства в атмосферу народного святкування.

Група акторів «Ґардженіце» під час експедиції, фото: annazubrzycki.com

У 1985-му група акторів «Ґардженіце» вирушила з експедицією в Лапландію, а в 1987-му до племені індіанців тараумара в Мексиці. Вони відвідували македонців, грузинів, бразильських прибічників культів сантерії і кандомбле тощо.

Після середини 80-х кількість експедицій почала спадати, а головним зацікавленням театру стала класична європейська культура. У 1997-му театр поставив твір «Метаморфози» давньоримського письменника Апулея. З них розпочалося докладне і глибинне дослідження античної спадщини. Режисер і натхненник театру Влодзімєж Станєвський пояснював, що намагається відродити єдність слова, жесту, музики, і досягати тієї ж сили впливу, що й давньогрецький театр.

Осередок театральних практик «Ґардженіце», culture.pl

Про античні драми в сучасному світі

На фестивалі Porto Franko Осередок театральних практик «Ґардженіце» виконав «Піфійську ораторію».

Кадри з «Піфійської ораторії»

Вистава мала дві частини: першою стала давньогрецька трагедія «Іфігенія в Авліді», другою — добірка заповідей й пророцтв дельфійського Оракула. Ми запитали у Влодзімєжа Станєвського про цю постановку, дослідження античності й музику.

 Влодзімєж Станєвський, режисер, засновник Осередку театральних практик «Ґардженіце»

«Дві частини для вистави були обрані через те, що, на мою думку, те, що зараз відбувається в Україні — це дуже важливо в сенсі впливу на долю нашого континенту. Наш спектакль до певної міри перегукується з цим. Він — про офіру, тобто «жертву». Про це розповідає перша частина нашої вистави, до якої був використаний був текст Евріпіда.

А друга частина — про те, які потрібні права, правила, які молитви, які закляття для того, щоб людина могла існувати. Існувати як одиниця, як спільнота і як суспільство. Як плем'я.

Сцена з «Піфійської ораторії», gardzienice.org

Ми працюємо над античним театром як науковці, як археологи, попри те, що всі ми є акторами. Ми намагаємося дослідити, чим був античний театр, старовинна вистава, бо я не кажу лише про тексти: як у ній грали, які були інструменти, щоб досягти в стосунках між сценою і глядачами найбільшого ефекту, зокрема, тривоги чи переляку, про які писав ще Аристотель.

Найважливішим таким інструментом була музика. Вся антична Греція була занурена в музику, вона жила нею. Це були цілі хори, які співали такі незвичні композиції на сцені, що, як казав Плутарх, у вагітних жінок під час вистав починалися перейми, а діти, що були в залі, зомлівали. Глядачі впадали в стан захоплення, страху. Так вони переживали катарсис. Отже була музика, хори. А також, ймовірно, були і великі оркестри.

Існує багато записів музики Стародавньої Греції, які дозволяють, може, не до кінця, але мати уявлення про ту музику. Почути настрій, почути спосіб оперування музикою і її зв'язок із текстом. Ні! Не з текстом. Її зв'язок зі словами. Бо слово є важливішим від тексту. Важливо, яким є зв'язок у фоносфері між звуком і словом. Або складом у слові чи кількома словами, які складаються у музичні фрази.

От у такий спосіб ми і працюємо. Тобто, треба працювати науково і археологічно, але, водночас, треба працювати в так званих глибоких структурах слова. У глибокій структурі слова, написаного великим майстром, таким, як Есхіл, Софокл чи Еврипід, є музичність. Слово, велике слово, потужне слово — у ньому завжди буде бриніти  музика. Цього треба досягати, і цим ми займаємося. Це наш метод.

Сцена з «Піфійської ораторії»,gardzienice.org

Античний текст є метатекстом, досконалим кодом, таким, як ієрогліфи Стародавнього Єгипту. Але це також є семантичний і естетичний код. У зв'язку з цим античні тексти тлумачать безперервно. І кожна нова епоха виділяє різні аспекти того, що минула епоха пропустила, що в цьому античному тексті може бути. Ось так.

Те, як Еврипід в «Іфігенії в Авліді» зашифрував ритуал офіри, жертви, як він у химерний спосіб вгриз його в структуру самої оповіді, нагадує всі можливі типи присвяти. Ну, не можна нині буквально уявити собі ситуацію, щоб дівчина була приречена на смерть в ім'я держави, народу, і в цьому була потреба, бо ця смерть могла б щось виправити для всіх. Таких ситуацій немає. Натомість є глибокий символізм і глибока багатошаровість сенсів. То є міфологічна конструкція. І можна раптом побачити себе, наш час, наш момент у тій оповіді, яка оповідає про офіру.

Сцена з «Піфійської ораторії», gardzienice.org

Отже, вникання в глибокі символічні структури, перипетії звершень, вчинків героїв, ситуацій раптом дозволяють нам побачити нас самих з нашими сучасними проблемами. Чи не є це певним різновидом магічної кулі, в якій зненацька бачимо себе?»

Підписуйтесь на наш канал в Telegram