«Архітектор голокосту»: як «Моссад» викрав нациста Адольфа Ейхмана

Увечері 11 травня 1960 року на вулиці Гарібальді у Буенос-Айресі зупинився автомобіль із трьома особами в салоні: вони чекали там на міський автобус.

Через деякий час автобус прибув, і з нього вийшов чоловік, якого звали Рікардо Клемент. Тут же його збили з ніг, запхали в рота кляп, посадили в авто й повезли до спеціально підготовленої квартири.

Вже через 9 днів викраденого Клемента доставили в аеропорт Ізраїлю, а ще через кілька — почався судовий процес над одним із найжорсткіших нацистів Другої світової війни, «архітектором голокосту» — Адольфом Ейхманом.

Громадське розповідає історію про успішну операцію ізраїльської розвідки «Моссад» — під час неї спіймали та передали до трибуналу нациста, який довгий час переховувався у Латинській Америці.

Адольф Ейхман Фото: United States Holocaust Memorial Museum

Координатор «єврейського питання»

Адольф Ейхман народився 1914 року в Золінґені, Німеччина. Всередині 1933 року вступив до СС, де спочатку працював секретарем, а потім був прийнятий до служби особистої охорони рейхсфюрера Генріха Гіммлера.

Там він отримав пропозицію увійти до нового відділу, який відповідав за політику стосовно євреїв. Пізніше цей департамент трансформувався в ІV В відділ Гестапо, якому належало «остаточно вирішити єврейське питання».

Керуючи відділом «Еміграція та Евакуація», Ейхман вже в листопаді 1940 року організував депортацію 7000 євреїв з Бадену та Саапфальцу (Вестамарку).

У 1941 році Ейхман очолював ІV В відділ Гестапо та брав активну участь у розробці плану повного знищення єврейського населення на території Європи, пообіцявши при цьому замість евакуації вбити близько 3 мільйонів людей. Так починався етап Голокосту, у здійсненні якого Ейхман грав неостанню роль.

Після поразки Німеччини у Другій світовій війні, одразу ж 1945 року Ейхману вдається виїхати з Європи по так званих «щурячих стежках». Цей термін застосовували американські спецслужби для позначення системи маршрутів втечі нацистів і фашистів з Європи в кінці Другої світової війни. «Щурячі стежки» були влаштовані на декількох напрямах і давали змогу перебратися до країн Латинської Америки.

Аргентинський втікач

Із допомогою деяких католицьких священників Ватикану, Італії та Іспанії, нацисти виготовляли собі підроблені документи. Відтак із такими фальшивками втікали до Аргентини, Бразилії, Чилі або ж Болівії, де й переховувалися

Ейхман, якого кілька разів було заарештовано, та який утримувався в таборах для полонених у союзників, не був упізнаний. Тому зміг втекти й отримати паспорт від Червоного Хреста на ім’я громадянина Аргентини Рікардо Клемента.

1950 року він спокійно виїхав до Буенос-Айреса, де оселився на вулиці Гарібальді, 4261.

Так як Ейхмана не впізнали в таборі, а фотографій цього чоловіка не було в публічному просторі, його ніхто не запідозривав у таємному минулому. Тим більш, ніхто і гадки не мав, що Ейхман — один з авторів плану масового знищення євреїв.

Окрім того, Аргентина доволі спокійно ставилася до колишніх нацистів, розраховуючи на їх гроші та інвестиції в економіку країни. Через два роки Ейхман навіть зміг повернутися до Німеччини, вдруге одружитись на своїй дружині (вже під прізвищем Клемента), а також вивезти всю сім’ю до нового місця проживання.

Ейхман зміг втекти й отримати паспорт від Червоного Хреста на ім’я громадянина Аргентини Рікардо Клемента (на фото - підроблений паспорт, який зберігається в Музеї Голокосту у Буенос-Айресі) Фото: EPA/CEZARO DE LUCA

Мисливці на нацистів

Наприкінці 1940-х років, майже в кожній родині Ізраїлю, були або постраждалі від нацистів (особисто пройшли через концтабори), або ті, чиї рідні загинули в концтаборах.

Після самогубства Адольфа Гітлера Ейхман був для Ізраїлю ворогом №1. Тому знайти його та представити перед судом стало важливим державним завданням.

Одним з перших, хто зміг отримати дані про Ейхмана, був Симон Візенталь. Під час окупації Львова нацистами чоловік потрапив у єврейське гетто, а після війни став «мисливцем за нацистами». Хоча сама постать Візенталя в історії дуже суперечлива, він зібрав найповніше досьє на Ейхмана і передав його американцям.

Паралельно пошуки вела й ізраїльська спецслужба «Моссад».

Рафі Ейтан, оперативник розвідки Фото: United States Holocaust Memorial Museum

Восени 1957, сліпий німецький єврей Лотар Херман, який жив в Аргентині, почув від своєї доньки, що її хлопець Ніколас розповідав про «героїчні заслуги батька перед рейхом і особисто фюрером». Херман здивувався, тому що хлопця звали Ніколас Клемент, і його батько начебто був аргентинцем, але вирішив написати листа генеральному прокуророві землі Гессен — Фріцу Бауеру. Той, зі свого боку, передав ці дані в ізраїльську розвідку. Так уперше з’явилася інформація про аргентинське переховування Ейхмана.

Між Аргентиною та Ізраїлем не було прямого авіасполучення, а також не існувало закону про видачу військових злочинців. Відтак потрібно було викрасти Ейхмана таємно та доставити його для проведення трибуналу живим.

Завдання та розробку плану доручили тодішньому керівнику «Моссаду» Ісеру Харелю.

Рікардо Клемент

Один з оперативників «Моссаду», Ефраїм Елром, прибув в Аргентину, щоб зустрітися зі сліпим суддею Херманом, дочка якого познайомилася з сином Ейхмана.

Складність полягала в тому, що жодної фотографії Ейхмана військового часу не існувало — він особисто знищив усі архіви.

Пізніше з’ясувалося, що Ейхман змінив ім’я. Було встановлено і його нову адресу (там він мешкав разом з дружиною і двома синами): Буенос-Айрес, квартал Сан-Фернандо, вулиця Гарібальді.

Як виявилося, будинок був куплений Веронікою Катариною Лібл де Фіхман — латинська буква «E» у прізвищі Eichmann перетворилася в «F» — Fichmann.

Дружина Ейхмана та син біля дому у Буенос-Айресі у кварталі Сан-Фернандо (скан з книжної публікації)

Агент «Моссаду» Герман Арндт, який видавав себе за місцевого жителя, зумів кілька разів поговорити з Клементом і таємно сфотографувати його прихованою у портфелі камерою.

Вивчення фотографій показало, що чоловік в окулярах — це і є нацист Адольф Ейхман.

Потім в Буенос-Айрес прибув глава «Моссаду» Ісер Харель.

Рафі Ейтан (ліворуч), який займався розробкою плану пошуку та затримання Ейхмана, у 2016 року в день пам'яті жертв Холокосту Фото: EPA/JIM HOLLANDER

Операція «Ейхман»

Аби провести операцію, в одній з європейських країн було зареєстровано туристичне агентство, а в Буенос-Айресі зняли більше десятка конспіративних квартир і орендували кілька автомобілів для групи зовнішнього спостереження. Всіх членів спеціальної групи забезпечили документами — паспортами і посвідченнями особи.

Важливо наголосити, що всі, хто брав участь в операції, були жертвами голокосту.

Співробітники оперативної групи почали прибувати до Аргентини з різних країн один за одним. Було заплановано, що операція почнеться під час візиту Аргентини ізраїльською делегацією, нібито спрямованою на святкування 150-ї річниці незалежності Аргентини.

Після цього делегація повинна була повернутися додому.

Саме тоді у «Моссада» з’явилася інформація, що в Аргентині також перебуває Йозеф Менгеле. Довго роздумували, чи можна провести операцію із затримання обох нацистських злочинців.

У підсумку, Харель вирішив не ризикувати за принципом: «Побіжиш за двома — не спіймаєш нікого».

Менгеле втік. «Моссад» його так і не знайшов. Згодом виявилося, що Менгеле помер від інсульту.

З книги голови «Моссаду» Ісара Хареля «Викрадення Ката», розділ про знущання у концтаборах, до яких був причетний Ейхман:

«Півгодини опісля з’явився хтось у смугастому вбранні й сказав, що вміє говорити угорською й буде їхнім капо. Він підтвердив слова того хлопця й додав:

• «Вас привезли, аби знищити. Але клятим німцям ще потрібні робочі руки. Тому вони й дали вам відстрочку. Поки що вони «газують» наших братів та батьків, та й малих дітей. Знаєте, усі правила людяної поведінки тут не вартують нічого. І пояснив: «Я став капо, щоб продовжити собі життя». Але йому не повірили. Ще капо сказав, що той офіцер СС, який розпоряджався на пероні, — це Менгеле, лікар. І саме він тут вирішує, кого вбивати відразу, а кого — ні. Хагі був в Освенцимі близько тижня і переконався, що капо говорить правду. З Освенцима його відправили в трудовий концтабір у Сілезії. Там він залишався до 17 січня, коли радянські солдати підійшли близько, і табір пішки повели в тил. Вони йшли двадцять днів по Карпатах і Судетах, а потім їх повантажили до вагонів і відвезли в концтабір Маутгаузен в Австрії. Звідти Хагі потрапив до табору в Бадензеї. За чотири місяці він втратив сорок кілограмів (раніше важив вісімдесят). Кожного дня в таборі помирали сотні ув’язнених, які були замучені працею і голодом.»

Відплата

11 травня на вулиці Гарібальді зупинилися два автомобілі. З одного вийшли дві людини й відкрили капот. Третій ховався.

Другий автомобіль, який зупинився неподалік, також нібито не могли завести.

Пізніше, до зупинки під’їхали два автобуси. Різниця між їхнім прибуттям становила п’ять хвилин. Ані в одному, ані в другому не було Ейхмана.

Нарешті прибув третій автобус. З нього вийшов єдиний пасажир — це був Рікардо Клемент. Коли він наблизився до авто, Пітер Малкін збив його з ніг і заштовхав на заднє сидіння.

Адольф Ейхман у дворі в'язниці Рамле у 1961 році Фото: Government Press Office

Через годину чоловіка із кляпом в роті доставили до однієї з конспіративних квартир на околиці Буенос-Айреса. Тут його роздягнули і провели ретельний медичний огляд: обміряли череп і об'єм грудей, перевірили шрами, позначені в медичній картці, зуби. Сумнівів не було — це автор плану знищення євреїв — Адольф Ейхман.

Співробітник «Моссаду» Рафаель Арнон, якого перед цим помістили до лікарні внаслідок фіктивної автокатастрофи, виписався з госпіталю і отримав дозвіл на повернення до Ізраїлю літаком. У документи була вклеєна фотографія Ейхмана. Його одягнули у форму службовця ізраїльської авіакомпанії «Ель-Аль», ввели транквілізатори та відправили в аеропорт. У нього був вигляд людини, яка, начебто, погано почувається.

Після цього ізраїльтяни на трьох легковиках під’їхали до пропускного пункту і, вдаючи п'яних, пред'явили документи охоронцям. Здивований співробітник охорони помітив, що в такому стані навряд чи можна керувати літаком, але ізраїльтяни зі сміхом відповіли, що вони лише члени запасного екіпажу.

Вони пройшли перевірку, машини з ізраїльськими співробітниками розвідки піднялися на борт. Через кілька хвилин літак взяв курс на Ізраїль через Дакар (там мала відбутися дозаправка).

22 травня, о сьомій ранку, літак авіакомпанії «Ель-Аль» приземлився в аеропорту «Ліда» в Ізраїлі. На борту був Адольф Ейхман — ворог номер 1 цієї країни.

У Єрусалимі Ейхмана передали поліції.

Ізраільські газети повідомили про затримання Ейхмана (скан щоденної газети The Jerusalem Post від 1960 року)

Суд та страта

Прем'єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон оголосив, що Адольф Ейхман перебуває в Ізраїлі і незабаром буде відданий судові.

Після закінчення слідства юридичний радник уряду Гідеон Хаузнер підписав обвинувальний висновок з 15 пунктів.

Ейхмана звинувачували в злочинах проти єврейського народу та людства, приналежності до злочинних організацій СС і СД, Гестапо.

До злочинів проти єврейського народу внесли всі види переслідувань, зокрема арешт мільйонів євреїв, відправку до таборів смерті, вбивства і конфіскацію власності.

Проте в обвинувальному висновку йшлося не тільки про злочин проти єврейського народу, а й про злочини проти представників інших народів: висилку мільйонів поляків, арешт і відправку до таборів смерті десятків тисяч циган, відправку 100 дітей з чеського села Лідице в гетто Лодзі і знищення їх за вбивство чеськими підпільниками Рейнхарда Гейдріха.

15 грудня 1961 Ейхману зачитали смертний вирок, визнавши його винним у злочинах проти єврейського народу, проти людяності.

Ейхмана повісили 31 травня 1962 року. Тіло спалили, а рештки від нього розвіяли за територією Ізраїлю над морем.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram