Барак Обама — про хейтерство, вигорання, популізм, критику уряду і чому молодь повинна голосувати

Екс-президент США Барак Обама — один із найпопулярніших людей на планеті. Наразі він не планує повертатися в політику, віджартовуючись, що «дружина його покине». Утім, наймолодший із екс-президентів створив власну фундацію, завдання якої — розібратися і виховувати активних громадянин у 21-му столітті.

На початку квітня Барак Обама приїхав до Берліна, щоб поспілкуватися з європейськими молодими політиками і активістами. На цю зустріч запросили й журналістку Громадського Наталку Гуменюк.

Тож як бути, якщо ви, молодий політик, прагнете здобути довіру людей, а у відповідь отримуєте хейтерство в соцмережах? Як протистояти популізму і яке його коріння? Як домовлятися, не зраджуючи своїх принципів? Чи як убезпечити себе від вигорання? Найцікавіші тези зустрічі з Обамою — в нашій публікації.

Про молодь на виборах

Коли ми з Мішель говоримо з молодими людьми про вибори, то кажемо: ви б не дозволи бабусі чи дідусеві вирішити, що вам вдягати або яку музику слухати. То чому ви дозволяєте їм вирішувати, в якому світі вам жити і визначати політику, яка впливатиме на вас?

Чи знаєте ви, що опустити бюлетень — це лише початок. Я завжди казав, що найвідповідальніша посада в демократії не президент чи прем’єр-міністр, губернатор чи мер, а громадянин. Зміни відбуваються, коли громадяни об’єднуються і дотискають ці зміни.

Про політичний компроміс

Коли я був молодим активістом, то прагнув змін просто зараз і на 100 відсотків. А політики відповідали: «Повністю це неможливо, хіба частково». Я побував і по інший бік, відповідаючи як політик. Тож варто сказати: ок, зараз я не можу отримати все, значить треба ще попрацювати.

Велике питання: як залишатися вірними своїм цінностям і принципам, визнавши, що в демократії, в плюралістичному суспільстві, єдиний спосіб чогось досягнути — погодитися, що одне з правил «ви ніколи не отримаєте 100% того, що бажаєте, бо є хтось інший, хто має інтереси, відмінні від ваших, і дещо відмінні цінності».

Але говорячи про компроміси, треба чітко подумати: а які мої принципи, бо якщо ти їх не знаєш, як визначити, де межа поступки.

Про союзників

Я переживаю, коли серед прогресивних людей є надмірна жорсткість і догматизм. Коли кажуть «має бути тільки так і не інакше». Ми часто створюємо довкола своєрідну розстрільну команду. Але якщо один із них відійшов бодай трохи вбік від абсолютної чистоти у тих чи інших питаннях, то починаєш стріляти по своїх же союзниках. І коли це стається, послаблюється весь рух. Тож чи ти громадянин, чи політичний лідер, чи громадський діяч, треба визнати, що демократія побудована так, що треба брати до уваги людей, які з тобою не погоджуються

Про хейтерство і соцмережі

Я ніколи не читав нічого, що про мене писали, ніколи не дивився телевізор, коли мене показували. А навіщо? Я ж так там був і знаю, що я сказав. Це буде просто думка. Я казав і дружині Мішель, і свекрусі — не дивіться кабельне телебачення, воно створене, аби звести вас з глузду.

Тоді як соцмедіа ще гірші, бо їхнє завдання змусити вас, клікнути, адже їхній алгоритми і бізнес-модель побудована на тому, щоб розізлити, спровокувати, і заробити на цьому. Та є небезпека створити фільтр і не чути критики.

Я казав підлеглим: дивіться і звертайте увагу на те, чи кажуть про реальну проблему, яку ми не помітили. Визнаю, не у всіх вас є розкіш мати підлеглих. І коли ви щось робите, це ніби ваш обов’язок слідкувати за реакцією в соцмережах. І навіть якщо ви кажете собі «та це все тролі, які сидять у піжамах по своїх комірчинах і хочуть дошкулити», це не означає, що вас не зачепить.

Але я думаю, що ви всі спроможні побороти звичку, притаманну новому поколінню, — постійно оновлювати екран на телефоні. Часто йдеться не про потребу розібратися, а вашу залежність, бо соцмережі хочуть, щоб ви були такими

Про цензуру і дезінформацію

Ми разом повинні знайти спосіб підвищити якість дискусії в соцмедіа. Я не вірю, що ефективно цензурувати дезінформацію. Ми станемо, мов Китай чи Росія, де влада вирішує, що правильно, а що ні. А коли фільтром інформації є уряд — це шлях до зловживання. Тому маємо вигадати, як створювати острівки здорового глузду, доброти, правди у доступній і привабливій формі.

Про вигорання і внутрішній спокій

Впевнений, що є політики, яким би не завадила медитація… Можу назвати кількох. Сам я не медитую, але маю певні інструменти. Колись мене спитали, яку пораду я дав би собі молодому. Я був активістом, забагато працював, а людей і грошей бракувало. Ми часто почуваємося винними, якщо не працюємо 24 години на добу, адже довкола так багато людей, що потребують допомоги. Але не можна допомогти комусь не потурбувавшись про себе, — коли ти не спиш, не проводиш час із друзями, не виділяєш кілька годин, щоб почитати, подумати, народити якусь ідею чи медитувати… Якщо все це є, то ти працюєш ефективніше, а поганий настрій не впливає на якість роботи. Ти більше слухаєш, і відкритий до чужого досвіду.

Себе треба організовувати і формувати такі звички. Приділяти час друзям. Не можна організувати інших людей, не спілкуючись з людьми. Дивно цілий день вчити людей працювати разом, а потім іти серед ночі додому їсти на самоті, жаліючи себе.

Я був доволі зайнятою людиною на президентській посаді. Та я щодня ходив до спортзали і моя команда знала, що якщо немає нагальності, то цей час у мене зарезервовано. Інакше я буду роздратованим.

А я знав, що через 8 років таких щоденних вправ, я точно стану кращим. Також якщо не в дорозі і немає надзвичайного стану, я щодня о 18:30 вечеряв з родиною, а вже потім ішов працювати до другої ночі. Але це був мій свідомий намір.

Про активного громадянина

У перший тиждень своєї роботи, я попросив поради чиновника з Міноборони, який пережив 7 президентів. Той сказав: пане президенте, на вас тепер працює два мільйони людей, і ви маєте бюджет у півтора трильйони доларів. Але ви повинні знати: щосекунди, щодня хтось із них робить якусь дурницю, от просто в цю хвилину відбувається якась халепа. Це дуже велика організація. Буде багато розчарувань, зокрема і через бюрократію, бо правила звучать розумно, але на ділі все працює не зовсім так.

Уявімо, ми хотіли, щоб уряд підписував контракт із впевненістю, що гроші витратять з розумом. А як це визначити: потрібен комітет і процес. І так хороша ідея перетворилася на те, що ти чекаєш півроку, рік, і опускаються руки. Тож окрім того, щоб обрати хороших людей, громадянин може працювати з урядом і вказати на оце вузьке місце… Інколи ми думаємо про уряд, як про щось окреме від нас. Та це спільна дія: потрібні люди ззовні підштовхувати зміни, і люди всередині такі, які відкриті до того, що на них тиснуть. І коли говориш з політиком чи чиновником, то суть не в тому, щоб сказати в дошкульній формі — о які ви дурні — а пояснити, я тут 6 місяців чекаю на зміну, можливо це можна змінити?

Про вміння сперечатися

Звичка аргументувати щось і долучатися до ухвалення рішень виховується з дитинства. Діти змалку повинні знати, що мають право на власну думку. Ми з Мішель доволі суворі батьки. Зі своїми доньками завжди говорили як із дорослими. Ніколи не казали: «йди до ліжка», а казали «якщо ти не виспишся, будеш капризувати, а тобі в школу. Якщо хочеш сперечатися, то наведи найліпший аргумент». Оскільки їм було 6 років ми зазвичай перемагали. Та це навчило їх тому, що їх слухають, а вони уміють аргументувати свої рішення. Тож що раніше починаєш із цим працювати, то ліпше.

А я додам, що дуже важливо працювати з наймолодшими, бо вони — твої майбутні виборці.

Про міграцію і мультикультурність

Це універсальна річ: людина доволі примітивна істота і може тримати постійний контакт з не більш як 150 людьми. І от ми опинилися в містах із незнайомцями, а нам кажуть, що їм треба довіряти. Та це суперечить нашим інстинктам. І якщо не визнати цього, то можемо бути зверхніми щодо проблем, а отже не матимемо шансу його вирішити.

Ми всі маємо власні упередження. Варто почати з того, щоб усвідомити, що має бути більш людяне, продумане ставлення до міграції. В його основі — бажання бути найкращою версією себе, мати найкращі цінності. Треба визначити, як зробити так, щоб люди, які вже живуть у країні почувалися зручно з новоприбулими. Але й ті, хто приїздять, повинні адаптовуватися до реалій.

Про сучасну Європу

Сьогодні у Європі найвищий рівень життя за всю історію людства — люди багатші, здоровіші, освіченіші. Континент, звісно з винятками, але переважно 70 років живе у мирі. Є безпрецедентний доступ до інформації. Суспільства роблять чимало аби розвивати дітей і турбуватися про хворих. Всі мали б почуватися добре.

Водночас ми знаємо, що впливові сили хочуть протистояти розвитку і повернутися до минулого. Тоді як демократичні інститути, завдяки яким ми досягли всього, сприймаються як даність. У цей час планета — в небезпеці, використання ресурси не виглядає сталим.

У 21-му столітті ми бачимо релігійні і міжконфесійні конфлікти, зростає нерівність, зокрема через те, як працює капіталізм. Соціальні медіа, які ми думали, принесуть більше порозуміння, стали джерелом дезінформації, конспірології і ненависті. Крайньоправий націоналізм шириться, як і політика розділення «ми і вони». Ми знаємо до чого це може призвести — конфліктів, пролиття крові, катастроф. І Європа знає це найліпше. І світ, і Європа можуть обрати шлях.

Хороша новина полягає в тому, що ми знаємо, що є способи вирішувати проблеми. Ми знаємо, якими саме змінами в політиці можемо здолати нерівність, зупинити зміни клімату, зберігаючи якісний рівень життя. Ми можемо інвестувати в демократію, щоб вона працювала краще. І якщо ми будемо вчити наших дітей любити і слухати, замість ненавидіти, суспільство може бути ліпшим. І є значно більше людей, готових будувати, ніж руйнувати. Та інколи ви ізольовані, почуваєтеся одинокими, саме тому нам варто об’єднуватися.