Битва за Донбас. Успіхи та невдачі армії окупантів

Битва за Донбас нагадає вам Другу світову війну. Такий прогноз 7 квітня зробив Дмитро Кулеба після зустрічі з міністрами закордонних справ країн НАТО. За два місяці боїв у Луганській та Донецькій областях окупантам вдалося досягнути локальних успіхів: взяти Попасну та Лиман, зайти в Сєвєродонецьк. Проте стратегічну мету — оточення і знищення всього угруповання Об’єднаних сил на Донбасі — так і не виконали.

«Друга світова» на Донбасі

«Обстріл зі сторони росіян триває цілий день. Є перерви по пів години», — так для hromadske ситуацію на Донбасі описує військовослужбовець механізованої бригади, колишній нардеп Ігор Луценко. У травні його підрозділ перекинули з Харківської області в район траси Бахмут — Лисичанськ.

Тут постійно працюють російські міномети, щогодини — «Гради», періодично — танки та вертольоти, раз на день — «Піони» та літаки. А ще Луценко помітив, що під Харковом росіяни діяли інакше: там використовували примусово набраних бійців з окупованих територій України, на Донбасі ж воюють здебільшого росіяни з елітних підрозділів.

«Я взагалі не уявляю, де вони живуть. Настільки тут зруйновані села і настільки багато у росіян військ. Деякі населені пункти вони по факту стерли з карти. Вважається, що вони ще існують, але насправді їх уже нема», — ділиться враженнями Луценко.

Попри такі інтенсивні бойові дії та масштабні руйнування, на його думку, битва за Донбас таки відрізняється від подій Другої світової. По-перше, менше танкових та піхотних атак, більше артилерійських дуелей. Друге — можливість ротацій.

«Існує практика ротацій: людина побула 3-4 дні під обстрілами — змінюється на інший підрозділ. Це все рятує. Мабуть, такого не було за часів наших дідів. З іншого боку, дуже великі втрати», — каже Луценко.

Ротації якщо й відбуваються, то не так часто у всіх підрозділах, як згадує Луценко. А от втрати справді великі. Хоч і не мільйони, як під час Другої світової, але значно більші, ніж в часи АТО.

Щодня на сході України гине до 100 українців, ще кілька сотень аж до півтисячі — отримують поранення. Таку інформацію днями озвучив Володимир Зеленський. «Там іде битва за цінності», — підкреслив український президент. Загальна чисельність втрат ЗСУ за три місяці повномасштабної війни не оголошується.

Слова Луценка про переважальні артдуелі підтверджує і пресофіцер 128-ї гірсько-штурмової бригади майор Ярослав Галас. Проте він згадує, що навесні ворог частіше задіював танки та авіацію.

«Ніколи раніше не могли такого уявити, коли ворожий Су заходить на наші позиції, з крупнокаліберних кулеметів намагається розстрілювати піхоту, стріляє по артилерії. І їхні літаки так низько залітали, що наші хлопці бачили в кабінах російських пілотів», — каже майор Галас.

Пресофіцер наголошує, що бойових дій такого масштабу після Другої світової не було. І це на собі відчувають українські військові.

«Багато хлопців кажуть, що вони дуже дорого заплатили б, щоб забути те, через що вони пройшли. Застосування сучасної зброї — це психічно дуже важко пережити», — підсумовує Ярослав Галас.

Про неготовність деяких бійців до таких жорстких бойових умов говорить і низка відео, які оприлюднюють українські військові різних підрозділів. У них йдеться про неякісне озброєння, погане командування та інші «зради». Ці відео схожі на ворожі ІПСО, хоча в кожному випадку треба розбиратися окремо. Але ті відео, в яких військові пояснюють, чому вони покинули бойові позиції без відповідного наказу, з презирством сприймають бійці, які залишаються на сусідніх позиціях.

Плани росії на Донбас

За офіційною версією, «битва за Донбас» почалася у квітні. Тоді росіяни мали величезні плани, найперше хотіли оточити район угруповання Об’єднаних сил.

Директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь нагадує, що росіяни планували масштабні дії: висуватися з районів Харкова та Запоріжжя, щоб зустрітися під Дніпром.

«Їхній замисел був дзеркальним Курській битві. Вони стягнули величезні сили і хотіли трьома охопленнями з Харкова і Запоріжжя, Ізюма-Гуляйполя і Сєвєродонецька-Попасної прорватися. Там реально таке враження, що Конєв чи Рокосовський з Жуковим малювали ці стріли. Але не вийшло в них», — каже військовий експерт Самусь.

Також він додає, що і за кількістю військової техніки битву за Донбас можна порівнювати з Другою світовою. У тій же битві на Курській дузі, а саме у бою під Прохорівкою, було задіяно кілька сотень танків. Нині лише під Білогорівкою за спроби форсування річки Сіверський Донець знищили більше сотні бронетехніки росіян.

«росіяни дуже багато повторюють із Другої світової. Вони лізуть як таргани — масою беруть і намагаються проломити. Особливо в Ізюмі та Попасній видно, як вони кидають війська у 5-6 напрямках. Командування там використовує розвідку боєм як основний метод. Вони знають, що 90% всіх людей загинуть. Це реально жуківські традиції, така кровожерна тактика», — каже Самусь.

Реалізувати свої задуми росіянам не вдалося. Уже в перші тижні битви за Донбас стало зрозуміло, що велике оточення — нереальне. Далі зірвалися плани про велику перемогу до 9 травня. Хоча певні успіхи окупанти таки мали.

Чому росіяни просуваються на Донбасі

Напередодні 9 травня українські війська залишили Попасну. Бої за це місто на Луганщині тривали два місяці з моменту початку широкомасштабного вторгнення. За цей час місто майже повністю зруйнували.

Після цього окупанти стали просуватися швидше. За кілька тижнів росіяни зруйнували Світлодарську дугу та вийшли до траси Бахмут — Лисичанськ. З іншого боку під кінець травня окупанти захопили Лиман.

Військовий експерт Михайло Самусь пояснює, що в цьому районі російська армія не так і далеко просунулася — до 10 км. Усе через те, що українська армія відійшла на більш зручні для оборони позиції.

«Намагатися чіплятися за кожен кущ — це неправильно, бо можна втратити так всіх людей і всю техніку. Треба відходити на підготовлені рубежі, де займається оборона і створюється ситуація, коли ти можеш ефективно протидіяти противнику», — пояснює Самусь.

Таким чином можна говорити про головну мету українського командування: зберегти боєздатними підрозділи ЗСУ. За таких умов хоч і втрачається територія та населені пункти, але залишається здатність армії до спротиву та перспектива до наступних контрударів.

Схожу позицію озвучує і військовий журналіст Юрій Бутусов. Він називає три фактори, які вплинули на тактичний успіх росіян:

1) велика чисельна перевага у техніці, озброєнні, боєприпасах та особовому складі;

2) перевага у маневрі, тобто коли ЗСУ тримає оборону по всій лінії фронту, росіяни можуть концентрувати ударні з’єднання на окремій ділянці;

3) зміна тактики ведення бою, якщо порівняти з початком широкомасштабного вторгнення.

«Оскільки у ворога є перевага, то ворог штурмував, а ми завдавали йому втрат. І потім був відхід. Відхід був по Луганській області, потім у Рубіжному. І після того відійшли до наступного природного рубежу — Сєвєродонецька», — пояснює Бутусов.

Чи стане Сєвєродонецьк другим Маріуполем

У травні навколо Юрія Бутусова розгорівся скандал. Він виклав відео, в якому показав складність ситуації з пересуванням єдиним мостом, який через річку Сіверський Донець зв’язує Сєвєродонецьк із неокупованою Луганщиною. У відповідь народна депутатка від «Слуги народу» Мар’яна Безугла звернулася до СБУ, щоб проти журналіста порушили кримінальну справу, мовляв, він «викладає тонни інформації щодо наших військових і позицій».

У коментарях hromadske Бутусов пояснює: від постачання через міст залежить життя цивільних із Сєвєродонецька.

Проте існує питання і щодо забезпечення там українських військових. Якщо міст перебуває під постійним обстрілом, то як забезпечити сталу логістику для поповнення боєкомплекту та підкріплення оборонців міста?

«Місто не підкріплюють. І таким чином підставляють людей на черговий героїзм і героїчний прорив. Це просто божевілля», — казав Бутусов у коментарях hromadske наприкінці травня.

Таким чином журналіст вказував на проблему, з якою свого часу стикалися українські військові у Дебальцевому, а цієї весни — у Маріуполі. А саме — з одного боку загроза оточення, а з іншого — відсутність своєчасного наказу відійти на кращі позиції.

«Можна тримати все. Але тоді маємо концентрувати в цій точці ресурси. Але якщо немає ресурсів утримувати цю ділянку, то треба покращувати своє тактичне становище і виходити на більш зручний рубіж оборони. Нам треба обов’язково і швидко ухвалювати рішення. Якщо ми обороняємо, то обороняємо надійно», — пояснював Бутусов. Також він нарікав на небажання політиків, які впливають на військових, ухвалювати непопулярні рішення. І додавав, що у війні відступ — такий самий військовий маневр, як і наступ. І кожен маневр може нести як негативні, так і позитивні наслідки.

Автор звернувся до військового командування з проханням надати коментарі для цього матеріалу, але отримав негативну відповідь.

2 червня на публічному брифінгу питання щодо можливості відходу українських військ із Сєвєродонецька було адресовано заступнику начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ Олексію Громову. Він відповів, що натепер таке завдання перед оборонцями міста не стоїть.

«Загроза (оточення підрозділів ЗСУ в Сєвєродонецьку — ред.) створена, але нема необхідності (відходу української армії — ред.). Підрозділи будуть виконувати завдання всіма наявними силами та засобами за наявним ресурсом», — заявив Громов.

На момент написання цього матеріалу росіяни захопили значну частину Сєвєродонецька. У місті тривали вуличні бої. Для ЗСУ оборона міста ускладнилася, зокрема стосовно застосування артилерії, бо там залишилися понад 10 тисяч місцевих жителів.

Американський Інститут вивчення війни вказує, що для росіян захоплення Сєвєродонецька важливе, бо це дасть змогу заявити про захоплення Луганщини. І за це окупанти платять ціну, яка не відповідає будь-якій реальній вигоді після взяття міста. «москва легковажно витрачає бойову міць на взяття міста», — підсумовують аналітики. Водночас росіяни виснажують свої війська, що загалом грає на користь Києва, і Україна може мати шанси для початку результативного контрнаступу, йдеться у звіті Інституту вивчення війни.

Свій шанс на контрнаступ ЗСУ вже використовують. Але не на Донбасі. Активні дії спостерігаються на Запоріжжі та Херсонщині. Так, низку населених пунктів вдалося звільнити в районі Давидового Броду з перспективою виходу на Берислав і загрозою знищення російських військ в районах Кривого Рогу та Херсона. Або принаймні змусити росіян перекинути на цю ділянку резерви з-під Сєвєродонецька.

«Зараз українське командування буде намагатися розхитувати ситуацію, відтягуючи сили противника на цих напрямках. Якщо вони не відреагують, а українські війська, наприклад, звільнять Херсон, то хтось дуже сильно отримає по шапці. Я думаю, путін буде дуже незадоволений, якщо українські війська звільнять Херсон або зроблять котел в напрямку Берислава», — каже військовий експерт Михайло Самусь.

Підсумки

Якщо дивитися лише на карту окупованих українських територій, то можна побачити хоч і повільну, але динаміку поступового просування російських військ в районі Світлодарськ-Попасна-Сєвєродонецьк-Лиман. Проте захоплення нових територій — це лише локальні успіхи окупантів.

У битві за Донбас вони поступово наближаються до політичних цілей Кремля — виходу на адмінмежі двох областей. Проте росіянам не вдалося досягнути стратегічної воєнної перемоги — знищення найбільш боєздатних частин ЗСУ.

І це залишає надію, що з підсиленням української армії завдяки постачанню західного озброєння ситуація на Донбасі може кардинально змінитися. Нині складно спрогнозувати, чи вдасться ЗСУ найближчими тижнями чи місяцями зупинити просування окупантів чи навіть піти в контрнаступ на Донбасі. Але бійці на передовій таки вірять: битва за Донбас та Україну загалом закінчиться, так само як і Друга світова війна, — поразкою агресора.