Бізнес на лінії вогню: як бджоли, молоко та квіти допомагають вижити на Донбасі

У прифронтових населених пунктах Донбасу часто буває важко знайти роботу. Багато хто з місцевих був змушений їздити на заробітки, проте пандемія коронавірусу додала нових обмежень. У такій ситуації може допомогти власна справа. Наші партнери з «Новостей Донбасса» розповідають про людей, які не побоялися розвивати малий бізнес в зоні конфлікту.

Щоденні букети з інстаграму

Лише за десять кілометрів від лінії зіткнення, у селі Березове Донецької області розташована квіткова ферма. Сестри-близнючки Олександра і Ольга Сидорук до початку пандемії працювали за кордоном у ресторанному бізнесі, але через коронавірус їм довелося повернутися додому. Батько дівчат — агроном, тож його знання стали в нагоді.

«Ми розуміємо, що таке вирощування [квітів]. Ми знаємо правила вирощування, знаємо, які є захворювання рослин і як з ними працювати», — каже Ольга.

Малий квітковий бізнес в Україні, за словами господинь ферми, мало розвинений. Проте дівчата сподіваються змінити суспільну філософію, і задля цього роблять ставку на недорогі букети.

«Можна зробити букети в межах 100-200 гривень. Ми продаємо в роздріб самі: в Маріуполі один раз на тиждень, у Волновасі — теж один раз на тиждень. Паралельно до нас просто телефонують і замовляють букети на урочистості», — розповідає Ольга.

Продати мед, щоб відбудувати зруйноване житло

У сусідній Новомихайлівці нас зустрічає Олександр Мазаєв та його «дресировані» бджоли.

«Бач які! Сказав — "не кусатися", то й не кусаються!» — усміхається пасічник.

Він розповів, що виробництвом меду хотів займатися ще задовго до війни, проте бракувало коштів і знань, а от нині доступ до інформації в інтернеті не обмежений. Бджоли зараз — головна пристрасть Олександра, втім, не єдина.

«У мене раніше такі парники були! Я і розсаду вирощував, і бройлерів вирощував — по півтори-дві тисячі тримав. І свиней, і в'єтнамських свиней, і перепілок, і взагалі що тільки не розводив. Не повірите — навіть страусів колись хотів», — згадує чоловік.

Олександр родом з Донецька, замолоду працював шахтарем. От уже 23 роки він живе в Новомихайлівці. За словами бджоляра, його змалку тягнуло в село.

Коли чоловік нарешті переїхав за місто — звів будинок, посадив сад. Життя тривало, аж ось почалася війна. У 2015 році три снаряди влучили в будинок, ще п'ятнадцять розірвалися на городі. Було поранено сина Олександра.

«Кажуть, що снаряд двічі в одну воронку не прилітає. Все це брехня. От сюди прилетіли дві штуки, розтрощили стіну. Було видно небо», — згадує чоловік, показуючи відновлену кімнату.

Гроші, виручені від продажу меду цьогоріч, Олександр планує витратити на ремонт, аби зрештою привести до ладу зруйнований обстрілами будинок. За словами бджоляра, частина товару йде на експорт.

«Скупники меду купують у нас, потім беруть партію, проводять аналізи. Знаю, що Польща закуповує багато меду з України», — говорить чоловік.

Молочний бізнес на лінії вогню

Скуштувавши меду в Новомихайлівці, ми вирушаємо ще ближче до лінії фронту: в село Славне. Нині тут залишилося всього 22 людини. Ірина Баландіна з 16-річною дочкою живуть на своїй фермі.

«[Через бойові дії] всі будинки розбиті. Тут в основному [залишилися] літні люди — ті, яким вже нема куди їхати. А так у нас нічого немає: ні магазинів, ні садочків. До школи я відвожу дитину на таксі: шість кілометрів до Михайлівки. Замовляємо таксі та возимо», — зітхає жінка.

Раніше вони займалися розведенням свиней, а відколи почалася війна — перейшли на велику рогату худобу. Зараз у них три корови й семеро бичків. З молока Ірина робить бринзу, сир, сметану, вершки.

«Реалізую приватним клієнтам — просто покупцям, але основна маса йде в магазин у Мар'їнці», — говорить пані Ірина.

Ірина прагне розвивати бізнес: потрібно якось вижити й поставити дитину на ноги.

«Дивишся — начебто все добре, а насправді весь дах розбитий, скрізь тече. Літні загони теж усі розбиті. До мене прилітало чотири рази. Лише цього року вікна поставили, а до того ми жили без вікон, без дверей, навіть без світла», — додає господиня.

На питання, чому вони й досі живуть під обстрілами, жінка відповідає: «А куди [їхати]? Як господарство кинути? Тут кулі літали, а я податки платила. Я не пропустила жодного дня: як приватний підприємець я постійно все плачу, працюю і не зупиняюся. Куди їхати? Куди це все подіти? Це наша власність. Сюди 28 років життя вкладено. Молодь, звісно, не має роботи, [тому і їде], а кому ми потрібні?»

Допомога малому бізнесу

За інформацією Червоного хреста, у Донецькій і Луганській областях в умовах конфлікту живе майже мільйон українців. Для більшості з них питання економічного виживання — таке ж значуще, як і питання фізичної безпеки.

Усі сім'ї, які ми відвідали, живуть лише завдяки своєму мікробізнесу. Його підтримка і розвиток були б неможливі без міжнародної допомоги: кожен із них отримав грант від Міжнародного комітету Червоного хреста — з 2018 року там діє програма підтримки мікроекономічних ініціатив. За один тільки 2021 рік понад тисяча домогосподарств з обох боків лінії зіткнення отримала гроші або матеріали для створення та розширення господарства. Окрім того, Червоний хрест пропонує консультації зі складання бізнес-планів та ведення бізнесу.

Їхня програма на Донбасі — не єдина: безвідсоткові гранти надають і інші організації. Головне — мати бажання і цікаву ідею.

Авторка: Юлія Діденко, «Новости Донбасса». hromadske публікує матеріал за підтримки «Медиасети»