Бронза — метал героїв: як у Тбілісі з’явився пам’ятник Герою України Олександру Мацієвському

У березні 2023 року росіяни виклали в YouTube момент розстрілу снайпера 163 батальйону 119 окремої бригади ТрО Чернігівської області Олександра Мацієвського. У Грузії це відео побачив хірург-трансплантолог, доктор медичних наук Акакій Цилосані.

На знак поваги до українського воїна він профінансував встановлення пам’ятника Олександру на території свого Інституту трансплантації волосся в Тбілісі. Авторами пам’ятника стали тбіліські скульптори Іраклій Деканозішвілі та Каха Арунашвілі.

Чому грузин вирішив увіковічити пам’ять про українського воїна — розповідає hromadske.

«Мене приголомшило, з якою гідністю Олександр приймав смерть. Спокійно зробив затяжку, спокійно сказав “Слава Україні”. Якщо є мужність — то вона така, без пафосу. Нещодавно я в США стрибав з парашутом разом з інструктором, хотів під час стрибка теж сказати “Слава Україні” — і не зміг, бо було дуже страшно. І я не знаю, що б я сказав, якби розстрілювали мене. Чи спромігся б я узагалі щось сказати. А Олександр зумів побороти свій страх. росіяни неспроможні поважати мужність ворога, вона в них викликає страх і ненависть. Ця скульптура — це знак моєї поваги до ваших воїнів, які вміють гідно воювати та гідно вмирати», — пояснює Цилосані.

Спочатку він категорично відмовлявся спілкуватися з hromadske, адже певен, що шляхетні люди мовчать про свої добрі справи. Я розповіла йому, як Олексій Алчевський встановив перший в Україні пам’ятник Тарасові Шевченку у дворі своєї харківської садиби. У кінці XIX століття це був сміливий виклик українця російській владі.

То чи не є пам’ятник Мацієвському на приватній території Цилосані в Тбілісі теж громадянським викликом? Така паралель сподобалася Акакію, і він погодився на зустріч: у листопаді він проводив декілька операцій у Києві, тоді й зголосився поговорити.

На зустріч з Цилосані hromadske чекало два місяці. З його допомогою ми зв’язалися зі скульптором Іраклієм Деканозішвілі. Наша розмова з Акакієм — про грузинські рефлексії щодо українського спротиву москві.

«Це наша солідарність»

«Я не сприймаю вашу війну з росією як політичну подію. Для мене це боротьба добра зі злом, світла з темрявою. Дуже багато жертв, багато болю, мені важко жити з тим, що це все відбувається. Дуже жаль людей, жаль Олександра Мацієвського. 

Що таке росія, ми, грузини, зрозуміли ще в 90-х роках, коли росіяни спровокували війну в Абхазії та Південній Осетії, що закінчилася для Грузії втратою цих територій. В Україні росіяни діяли за таким самим сценарієм: спровокували сепаратистський рух, а потім ввели власні війська. 

А події лютого 2022 року мене взагалі обурили: росіяни, як Гітлер колись, без оголошення війни зранку почали обстріл українських міст. Величезна країна в такий підступний спосіб нападає на свого сусіда, ресурси якого в рази менші! У цьому немає справедливості, і мені це дуже болить», — вважає Цилосані.

Він особисто не брав участі у грузинських війнах проти росії в 1993 і 2008 роках. Але добре усвідомлює, яку загрозу для його країни становлять російські війська, котрих свого часу завдяки позиції США вдалося зупинити буквально за 40 кілометрів від Тбілісі.

Тоді росія змогла підкорити Грузію в інший спосіб — через вплив проросійських політичних сил. Акакій переконаний, що йти на якісь компроміси з росією не можна, тому що вона не дасть спокою, навіть отримавши окуповані території.

«Якби я був керівником Грузії, я б допомагав Україні зброєю і військовослужбовцями. Але я лікар, тож підтримую в інший спосіб», — говорить Акакій Цилосані.

На його переконання, ті, хто почав і вів війну, мають постати перед судом. Він не закликає розстрілювати чи саджати на палю росіян, а чинити все за рішенням суду. Бо навіть божевільних дикунів треба карати цивілізовано.

Скульптор Іраклій Деканозішвілі у 1993 році навчався у Тбіліській художній академії. Разом з друзями він збирався на війну з росією, але не встиг: абхазькі сепаратисти захопили Сухумі, війна фактично була програна.

«Грузини дуже солідарні з Україною. У нас люди на балконах, на автомобілях, на державних установах вивішують українські прапори. Наші добровольці з 2014 року воюють в українській армії. Від перемоги України у війні з росією залежить і розв’язання нашого, грузинського, питання. Коли мої друзі (художники, скульптори) дізналися, що я працюю над пам’ятником, їм сподобалася ця ідея», — розповідає Деканозішвілі.

200 кілограмів бронзи

Акакій Цилосані зробив скриншот з відео росіян про розстріл Мацієвського — саме той кадр, який викликав у нього найбільше емоцій. Показав його Іраклію Деканозішвілі та сказав: «Скульптура має бути ось така».

«Я дуже шаную українську боротьбу проти росіян. Мені сподобалася сама можливість попрацювати над такою скульптурою. У Грузії невеликий попит на роботу скульпторів: оформлення фасадів, надгробні пам’ятники, фонтани. У цьому не так багато творчості, як хотілося б. Люди, що мають гроші, імовірніше, куплять собі айфон, ніж замовлять скульптуру. 

А тут треба було створити не просто статую людини, яка викликала в мене щиру повагу, а поетичний образ героя-військового, який захищає свою землю. Ішлося про художнє уособлення мужності та стійкості. Це було дуже цікаво», — розповідає Деканозішвілі.

Робота відбувалася в майстерні Кахи Арунашвілі. Об’ємну скульптуру необхідно було створити, спираючись на пласке зображення з коротенького відеоматеріалу, у якому військовий стоїть в одному ракурсі. Сучасні школярі на уроках інформатики опановують програми комп’ютерного моделювання об’ємних предметів. Проте Іраклій давно не школяр, йому 55 років, він не вміє користуватися цими програмами. До того ж виготовлення скульптур на верстатах з програмним управлінням він розцінює як профанацію.

«Я вчився в училищі та в академії десять років, умію без комп’ютера і верстатів створювати скульптури — для цього маю просторову уяву і руки», — сміється Деканозішвілі.

Вони з Кахою Арунашвілі відмовилися працювати з глиною: навесні та влітку в Тбілісі дуже спекотно, глина швидко висихала б, треба було б її постійно змочувати — це клопіт. Тож використовували пінопласт, гіпс, потім робили мідні форми, а згодом відливали статую в бронзі. Її висота — 180 сантиметрів, звичайний чоловічий зріст.

«Менш за все мені хотілося робити скульптуру за законами радянського і російського натуралізму, це не цікаво. Мені хотілося поставити не кавалок бронзи з усіма складками військової форми, а створити живу людину, яка переживає дуже сильні почуття», — говорить скульптор.

Робота над статуєю тривала майже чотири місяці. На початку вересня друг Іраклія на своїй невеличкій автівці перевіз готову статую на територію Інституту трансплантації волосся. Двоє скульпторів і троє їхніх друзів вручну (скульптура важить 200 кілограмів) установили бронзового Олександра Мацієвського на базальтовий постамент, на якому кирилицею написано: «Героям слава!».

«Ці слова українською і російською пишуться однаково, навіть дивно», — зауважує Іраклій.

 Ніякого білого покривала, ніяких урочистостей, нічого «на публіку».

Чому не пам’ятник грузинові?

Акакій Цилосані розповів про пам’ятник своїй українській колезі-професорці Юлії Овчаренко. Вона написала про це у Facebook. Уже 12 вересня новину підхопили українські медіа.

«Грузини дізналися про скульптуру від українців, — згадує Цилосані. — Люди почали приходити на територію інституту, приносити вінки та квіти».

Утім, знайшлися й ті, хто дорікнув Цилосані: якщо він хотів ушанувати мужність, то чому не поставив пам’ятник національному героєві Грузії, сержантові Георгію Анцухелідзе — учаснику російсько-грузинської війни 2008 року, який загинув від тортур у полоні південноосетинських сепаратистів?

«У 2008 році я не мав ні коштів, ні клініки, ні двора, де можна було б поставити цей пам’ятник. На все приходить свій час, — каже Акакій Цилосані. — Пам’ятник Мацієвському — це пам’ятник усім героям».

Свобода перемагає

З 2010 року Цилосані приїздить в Україну часто: робить операції, бере участь у конференціях, проводить тренінги. Він мав нагоду багато років спостерігати, як Україна віддаляється від росії, як вона стає більш цивілізованою, як у ній перемагає дух свободи.

«Українці дуже мирні та добрі. У них немає ніякої зверхності та зневаги до інших людей. Я в росії — “особа кавказької національності”, а відтак неповноцінний. Вірменів там презирливо називають “хач*ми”, українців — “хо**ами”. А в Україні за багато років я не відчув жодної зневаги до себе через те, що я грузин. Я не бачив зневаги до людей інших національностей. Ви вільні, тому поважаєте інших», — відзначає Цилосані.

Війну в Україні він називає і своєю війною. Минулого року привозив у Київ сина, дочок, дружину — познайомитися з українцями, підтримати їх.