ENRU

«Честь професії»: як змагалися українські медіа та хто переміг

A1823fcf9b01ec2c0
Церемонія нагородження переможців щорічного журналістського конкурсу «Честь професії», Київ, 15 травня 2018 року Фото: Олександра Чернова/Громадське

15 травня відбулася церемонія нагородження переможців щорічного журналістського конкурсу «Честь професії». Найкращі роботи ввійшли до короткого списку в шести номінаціях. Серед них — три роботи Громадського телебачення. Всього в конкурсі змагалися 416 матеріали.

«Честь професії» — незалежний професійний конкурс, побудований на тих самих засадах, що й найкращі професійні журналістські конкурси у світі на кшталт Пулітцерівської премії в США.

 Конкурс проводиться від 2010 року. Організатори «Честі Професії» — Українська Асоціація Медіа Бізнесу та Незалежна Асоціація Телерадіомовців (НАМ) за підтримки проекту «У-медіа».

Цьогоріч Громадське перемогло в номінації «Найкращий матеріал з громадянською позицією». Це матеріал Богдана Кутєпова   «Генічеськ»: історія єдиного українського мінного тральщика»

Також перемогу в номінації «Надія журналістики» здобула Анна Калаур з розслідуванням для програми «Слідство.Інфо» «І словом, і тілом».

Номінацію «Зарядись проти корупції» здобула Марії Землянській з бюро журналістських розслідувань «Свідомо», з матеріалом «Справа честі».

Номінувалися:

за «Найкращий матеріал з громадянською позицією» — Євгенія Моторевська з матеріалом Зона на колесах» від програми Громадського «Слідство.Інфо»;

з матеріалом «Нардеп в законі» в «Найкращому поданні резонансного матеріалу» — Олена Козаченко з програми  «Слідство.Інфо»;

у категорії «Найкраще подання складної теми» фіналістками стали Настя Станко та Ангеліна Карякіна з матеріалом «Все одно обрав би службу в «Беркуті»;

у «Найкращому репортажі» номінувався відеорепортаж журналісток Громадського Жанни Безп'ятчук та Анни Цигими «Життя за колючим дротом».

Про перебіг конкурсу та переможців — у нашій добірці.

«Надія журналістики»

Серед 57 конкурсних робіт у фінал вийшли п'ять робіт, у категорії участь могли взяти журналісти, яким не виповнилося 25 років. Серед них:

«Текст варто прочитати, якщо вам раптом здалося, що ми вилізли з радянської дійсності і є цивілізованою країною. Саме подібні рудименти, в цьому випадку — нехтування найбазовішими потребами населення, і тягнуть нас в минуле чи радше консервують нас там. Щоб читати текст, треба мати добрий запас самоіронії, хоча нашій країні це потрібно, аби не зійти з розуму, чи не емігрувати», — розповів автор Громадському про свою роботу.

  • «Операція «Консьєрж»: хто живе у суддівських квартирах» від Марини Ансіфорової для програми «Наші гроші з Денисом Бігусом». Відеоробота про те, «як бідні українські судді влаштовують свій побут, і хто насправді живе на державних квардратних метрах служителів Феміди. Креативні пояснення від суддів та консьєржки у спецагентах».
  • «Прикритися героїзмом». Останній матеріал серед фіналістів — текст Катерини Мацюпи від інтернет-видання «Лівий Берег». Матеріал розповідає про історію 16-річної Діани, яку зґвалтував військовослужбовець. За що суд постановив йому виплатити штраф у 100 тисяч гривень і два роки умовного ув'язнення.

«Найкращий репортаж»

«Коли чуєш назву цього репортажу, можна подумати, що він про життя у в'язниці чи колонії, — розповідає Жанна Безп'ятчук. — А насправді він про життя в зоні замороженого конфлікту. Це історія однієї родини з Південної Осетії, в ній ми бачимо, як у дзеркалі, що може бути на Донбасі через роки й десятиліття. Тому в це дзеркало треба дивитися».

Грузинський осетин Дато Ванішвілі (на верхньому фото ліворуч) відмовився переїжджати. Разом з дружиною Валентиною та онуком Малхазом він мешкає нині просто під колючим дротом у грузинському селі Хурвалеті Фото: Анна Цигима/Громадське

 «Попри те, що Геннадій Щербак неодноразово мусив будувати життя з нуля, він лише загартувався й тепер робить емоційно дуже важку, водночас надважливу справу — фіксує докази злочинів у війні на Донбасі. Неочікувано для самого себе, просто роблячи те, що вважав за потрібне, він виконує роботу, яка не раз напевно стане в нагоді Україні в міжнародних судах і допоможе встановити справедливість тим, хто через тортури втратив на війні близьких», — розповів Громадському Антон Семиженко.

«Чи багато людей хоче щось знати про людей із психічними особливостями? Та більшість їх просто боїться, — каже Юліана Скібіцька. — Насправді це люди набагато кращі, ніж більшість з нас. І про це мій матеріал. Про людей, які мають бажання, натхнення та про тих, хто допомагає їм у цьому. Його варто почитати, щоб зрозуміти, що цих людей не потрібно боятися. І не потрібно їх ізолювати від суспільства».

 «До цього репортажу я писала про інклюзію в Україні і мені видавалося, що Грузія в цьому питанні далеко попереду. Бо, наприклад, усі школи в них стали інклюзивними у 2012-му, а в нас цей процес починається тільки тепер, викликаючи багато дискусій. Текст варто почитати, щоб побачити в людях з інвалідністю можливості, а не обмеження. Зрозуміти, що вони відчувають, яких змін потребують, щоб мати можливість бути у спільному середовищі», — розповідає Громадському авторка.

«Найкраще подання складної теми»

  • «Все одно обрав би службу в «Беркуті» — Анастасії Станко та Ангеліни Карякіної для Громадського. Це велике інтерв'ю із СІЗО з колишнім заступником командира київського спецпідрозділу «Беркут», підполковником міліції Олегом Янішевським.

«Ви зможете побачити людину, яку звинувачують у вбивстві 48 людей і пораненні ще 80 людей? Що ця людина думає про звинувачення проти нього, чи підтверджує це звинувачення і чи розкаюється в чомусь?» — такі питання ставлять авторки в матеріалі.

Ви дізнаєтеся, що робив київський підрозділ «Беркут» після Майдану і як потрапив на передову, чому після вбивств людей, після ув'язнення в СІЗО в подібній ситуації герой матеріалу все одно обрав би службу в «Беркуті».

Мал: Алевтина Кахідзе для Громадського

Мал: Алевтина Кахідзе для Громадського

«Обидві роботи розповідають, як зміна клімату впливає на українців і як вони до цього адаптуються. Нам здається, що глобальне потепління — це щось далеке і нас не стосується. Насправді зміна тривалості сезонів, затяжні дощі чи відсутність дощів, гарячі літні ночі — це і є ознаки зміни клімату. Матеріали варто почитати для того, щоб зрозуміти, що нас чекає нове майбутнє і ми повинні бути до цього готовими», — каже Мар'яна.

«У своїх матеріалах я прагнула донести читачу розуміння, що лінія зіткнення не виглядає так, як вони собі часто уявляють з новин — тут наші, там чужі, — розповідає авторка. — Ні, лінія зіткнення проходить в умах, за які треба боротися не менше, ніж зброєю за території».

«Найкращий матеріал з громадянською позицією»

Богдан Кутєпов отримав головну нагороду у номінації «Найкращий матеріал з громадянською позицією» за фільм «Генічеськ»: історія єдиного українського мінного тральщика» Фото: Олександра Чернова/Громадське

Відеоробота про те, як український корабель тікав з Криму від «зелених чоловічків». Пригоди командира-бандерівця та екіпажу маленького, але гордого мінного тральщика «Генічеськ».

«Конкурс «Честь професії» я поважаю, бо його завжди судили гідні лідери журналістської спільноти. І для мене було б честю отримати його відзнаку, — каже автор.

Командир тральщика «Генічеськ», старший мічман Олександр Бойчук Фото: Богдан Кутєпов/ГромадськеЕкіпаж тральщика «Генічеськ» Фото: Богдан Кутєпов/Громадське

«На проект «Стіна», що має укріпити український кордон, вже витрачено близько 680 мільйонів гривень, — розповідають про свою роботу автори. — Стіни і досі нема. Натомість є: «секретні» тендери без конкурсу, 79-річні бабусі в генпідрядниках, компанії зі статутним капіталом в 1 гривню у виконавцях. То коли буде стіна, Арсенію Петровичу?»

«У «Зоні на колесах» йдеться про торгівлю наркотиками у виправних закладах. У розслідуванні немає топ-чиновників або топ-політиків. Але ми показали явище, яке вбиває. Багато людей, які потрапляють у Бучанську колонію і не вживають наркотики, через деякий час стають залежними. Через відсутність елементарних умов (опалення, світло, вода) люди «ламаються» та підсідають на наркотики, тим паче, там їх можна купити ледь не у вільному доступі», — розповідає Громадському Євгенія.

  •  «Спецпроект «Судді Майдану» — Інна Павлюк для спецпроекту каналу ZIK. Автори відтворили події революції та зустрілися з головними учасниками процесу, щоб дізнатися, чому не покарали суддів Майдану.

«Конструктивна журналістика»

«Ми публікували «Дорогу українських слонів» у суботу перед Великоднем — текст набрав дуже мало переглядів, ми були трохи розчаровані. Здавалося, що це нікому не треба. Але за місяць, два, три, навіть рік, ми отримали дуже позитивні відгуки. Робота навіть перемогла в конкурсі ООН серед журналістів», — зазначає Мар'яна.

«У мене є добрі знайомі, які цілий рік жили на Донбасі й працювали над концепцією змін для шістьох невеликих та відносно малопомітних міст Донецької та Луганської областей. Вони робили дерев'яні конструкції для публічних просторів, організовували фестивалі, виставки, концерти разом з місцевими активістами, відкривали людей, які дуже щасливі у своєму місті, попри травматичний досвід — власний та колективний досвід міста», — каже Катерина Сєргацкова.

«Нікому не завадив би візит до психолога, бодай просто поговорити, трішки дослідити себе в умовах країни, яка воює, та вкотре намагається реформуватися. Але в суспільстві досі є штамп: ходиш до психолога чи психотерапевта — значить, псих. Серед військових, мужніх хлопців, які не плачуть, цей стереотип особливо міцно тримається. Вони намагаються дати раду своєму болю самі чи за допомогою, приміром, горілки. А тоді нерідко йдуть із життя», — розповідає про свій текст журналіст.

«Зарядись проти корупції»

«Справа честі» — це історія полтавської судді Лариси Гольник, яка не просто відмовилась від хабара за потрібне для мера Полтави рішення, але й спрацювала як спецагент. Вона буквально повстала проти системи. Але вражає навіть не це. Попри неприємності та цькування на роботі, Лариса Гольник абсолютно не шкодує через цей вибір», — каже Марія.

«Найкраще подання резонансного матеріалу»