Чи можна вимагати від українців незаангажованості, якщо йдеться про війну з росією?

Мене непокоїть тенденція, яка з часом лише посилюється. Оці всі «українці заангажовані», «українці необ‘єктивні», «українські експерти повинні почати говорити з росією, якщо хочуть залишатись аналітиками й експертами, а не займатись адвокацією своєї країни», «ви емоційно реагуєте на заклики до переговорів» — якщо чесно, я не знаю, як на це реагувати.

«Ви не бачите ширшої картини світу», «ви надто зациклені на перемозі над росією»… Нещодавно мені взагалі людина, яку я щиро вважала другом, написала, що мої аргументи щодо того, чому Україна прагне повернути всі свої території та не погоджується на замороження конфлікту, — це «емоційна поезія» (я розповідала про масові поховання цивільних, зґвалтування жінок і депортацію дітей з окупованих територій), а не серйозна аналітика, бо всім потрібна стратегічна стабільність.

Сьогодні от, наприклад, спитали, хто підірвав греблю. Я довго розповідала про заподіяну шкоду — десятки затоплених міст, евакуацію людей, загиблих тварин, ядерну загрозу для Запорізької АЕС, екоцид, опріснення Чорного моря і вплив на регіон (співрозмовник теж із Чорноморського регіону).

А потім мені сказали: «ОК, ну а тепер скажи чесно, між нами, “не як українка, а як аналітик”, це ж Україна підірвала греблю, бо потрібно було ізолювати Крим у ході контрнаступу?»

І коли я цілком коректно зазначила, що мені неприємне таке формулювання питання, ніби всі українці брешуть і займаються пропагандою, мене звинуватили в емоційності й заангажованості. І це ті, хто вважає себе другом України. Або серйозним експертом. І посилається на ТАСС. Чи New York Times.

Якщо чесно, вже не маю сил на це реагувати. Річ навіть не в греблі. А в тому, як можна вимагати від українців незаангажованості? Звинувачувати у відсутності стратегічного мислення через небажання домовлятися з росією? Закидати, що ми займаємось «адвокацією, а не серйозною нейтральною академічною роботою»… а ще коли ти жінка, а не чоловік, і до 40, то взагалі про що з тобою говорити?..

Це надзвичайно вибиває з колії та демотивує, особливо коли чуєш від нібито друзів: «Don’t take it personal, you must be professional». Чорт забирай, я сприймаю це personal, бо мої люди гинуть і мою країну знищують, поки «безпристрасні серйозні експерти» в білих рукавичках у комфортних кабінетах пишуть академічні статті про теорії міжнародних відносин.

І якщо бути академічною означає залишатися нейтральною між добром і злом, то я не хочу бути частиною такої академічної спільноти. Хай як «по-жіночому емоційно» і «по-українськи заангажовано» це звучить.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.