Чому бригади стають стартапами

Про те, що військовим підрозділам тепер недостатньо просто воювати — вони мають ставати чимось на кшталт стартапів, я вголос розмірковую разом із Олексієм Губановим — нині військовим, а в цивільному житті директором Волинської бізнес-школи Національного університету «Острозька академія». Він — заступник командира роти «Гонор», про яку ми саме знімаємо репортаж.

«У нас так і є. Якраз ми так, власне, все й робимо», — відповідає на моє припущення Губанов, із яким ми на початку серпня розмовляємо під Куп’янськом. У ті дні «Гонор» саме організовував благодійний заплив, щоб зібрати 2,4 мільйона гривень на два гранатомети. Перед цим ми спостерігали, як військові випробовують свого нового «побратима» — дистанційно керований кулемет на платформі з колесами — турель. Так самі військові називають його, залізного піхотинця. «Вовки Да Вінчі», частиною яких є «Гонор», консультують розробників та разом удосконалюють конструкцію, адже випробування на полігоні не відразу покажуть усі прогалини.

«Ті, хто не мають безпосереднього стосунку до бойових дій, багато речей не розуміють, тому стовідсотково необхідне об’єднання інвесторів, розробників, інтелектуалів з учасниками бойових дій для того, щоб це було максимально практично й ефективно»,— каже Губанов.

Таке перетворення бригад та інших підрозділів на стартапи відбувається всюди на фронті. Тепер вони не тільки показують свою майстерність на полі бою — вони мають ще й розвиватись інноваційно, багато вкладатись у медійний складник, щоб підвищувати впізнаваність. Більша впізнаваність дає можливість швидше закривати необхідні збори, легше достукатися до волонтерів і, що не менш важливо, рекрутувати нових людей.

Один із найуспішніших військових ютуб-каналів із 670 тисячами підписників має Третя штурмова бригада. У цій бригаді надають важливого значення медійному складнику. Улітку бригада також почала публічну кампанію з набору новачків — борди з комбригом Андрієм Білецькими та іншими командирами ви могли бачити в українських містах. Разом із гарним спорядженням та підготовкою новачків усе це працює на імідж бригади, до якої вишикуються черги добровольців. Не чекаючи на тих, кого пришлють ТЦК, військові підрозділи самі все активніше закликають вступати до їхніх лав. Підрозділи шукають не лише фінансові ресурси чи техніку, а й збирають собі команду.

Як би різні військові не ставилися до особистості Валерія Маркуса, але від багатьох я чула визнання його заслуги з фандрейзингу. Для своєї тепер уже колишньої 47 бригади він за дві години зібрав 6 мільйонів гривень на дрони. Швидкість, як то кажуть, вражає.

Те, що публічність конвертується в донати, дуже швидко зрозуміли й інші бійці. Тепер вони розвивають свої Telegram-канали, Instagram- чи Facebook-сторінки не лише для інформаційного впливу, а насамперед, щоб підрозділ було легше забезпечувати необхідним.

Зрештою, я запитую Губанова, наскільки це доцільно й раціонально. Чому самі ж військові мають шукати собі техніку і збирати гроші?

«Абсолютно не проти, щоб цим займалися системно в міністерстві, у державних органах чи волонтери, але ми також будемо цим займатися, бо нам це треба більше за всіх. Кому більше треба, той це і робить», — відповідає військовий.