В передостанній день березня закінчилася майже легендарна епопея в історії українського парламентаризму, яка називалася «продовження мораторію про ринок землі».

Все почалося 5 жовтня 2001 року, коли президент Леонід Кучма підписав Земельний кодекс України, де було записане: «До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення». Або «не раніше 1 січня 2005 року».

У розпал  вибору між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем було вирішено пролонгувати цю заборону, адже закону не було, займатися ним ніхто не хотів, як і не хотів зайвий раз збуджувати населення, вже розділене на два табори. Потім аналогічні причини з’являлися щоразу, коли підходив час — нові вибори, криза 2008-2009 років, нові вибори, Майдан, нові вибори і т.д. Політики писали варіанти закону про ринок землі, деякі навіть потрапляли в парламент, але питання завжди було «не на часі».

Тим часом розвивався аграрний сектор, бізнес, громади та чиновники пристосувалися до того, що «сільгоспземля не продається», знайшли безліч схем обходу та порушення законодавства та навчилися жити в поточних умовах. А політики привчили населення до думки, що «розпродаж української землі — найбільше лихо», яке може статися, коли опоненти прийдуть до влади.

Так тягнулось аж до 2018 року, коли в оточенні президента Петра Порошенка про необхідність все ж скасувати мораторій не почали говорити дедалі частіше. Та навіть внесли цей пункт до передвиборчої програми. Аналогічно вчинили і у Володимира Зеленського. Тож уперше владу обійняла політична сила, яка прилюдно пообіцяла ринок землі.

Влітку 2019 був напевно найкращий час для земельної реформи. «Слуги народу» мали підтримку населення, монобільшість у парламенті обіцяла «турборежим» — за лічені тижні можна було закінчити з цим питанням. Але влада не врахувала, що «ринок землі» за роки мораторію став майже сакральним поняттям із купою застережень, страхів та сталих економічних зв’язків. І ті, хто хотів відкрити ринок, почали робити все для того, щоб це завдання стало справжнім викликом.

По-перше, ще не презентуючи закону, почали говорити про максимальну відкритість ринку. По-друге, не обіцяли аграріям якогось захисту чи преференцій. По-третє, діяли надто повільно, як для тих, хто справді бажає змінити світ. Десь в середині осені ситуація змінилася, але надто пізно — навіть ті аграрії, які влітку погоджувалися з необхідністю все ж таки мати ринок землі, категорично заявляли «тільки не при цьому уряді».

А президент та й усі «слуги народу» люблять подобатися широкому загалу. І не люблять масових виступів та демонстрацій проти себе. Тож максимально відкрита модель ринку землі, яка була на початку, перетворилася на максимально консервативну — тільки по 100 гектарів фізособам. Решті щось і колись. Але навіть таку модель змогли ухвалити лише наприкінці березня, коли земельне питання затьмарив собою коронавірус.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

Президент Володимир Зеленський умовляв народних депутатів проголосувати «за землю» тому, що МВФ дасть гроші лише тоді, коли побачить реформи в країні, і земельна — одна з найважливіших. Але в цьому вигляді вона навряд чи дасть економіці точки росту. 

По-перше, 100 гектарів — це замало для ведення повноцінного агробізнесу. Переважно рослинники працюють на площах від тисячі гектарів, для прибуткового тваринництва цього також недостатньо. Достатньо цього лише для тих, хто бажає купити землю під сад-ягідник-теплицю. Або невелику ділянку для створення систем меліорації, вирощування насіння тощо — речей, які потребують багато інвестицій та під які зараз намагаються укласти договори оренди з максимальним терміном.

Але для прозорих, чесних компаній це буде неможливим. Чому? Бо, і це друге, купувати можуть лише фізособи. Відповідно компаніям, які захочуть собі землю у власність, доведеться купувати землю на власників-керівників-підставних осіб, а потім «орендувати» під власні потреби. І такі підставні покупці будуть чи не єдиними аграріями, які отримають землю. Бо фермери навряд чи матимуть для цього достатньо коштів, особливо враховуючи, що обіцяні їм владою гроші для здешевлення кредитів, скоріше за все, підуть на інші потреби економіки на карантині. Але земля стане способом отримати пристойну нульову декларацію для колишніх суддів, прокурорів та корупціонерів.

Не дасть старт ринку землі в такому вигляді точок росту і для громад — комунальні та державні землі продавати не дозволили. Що, напевне, найбільш незрозуміла норма, адже ефективність використання державних земель найбільш низька, а корупційних схем, пов’язаних із ними, найбільше. А громади, які отримали протягом останніх років масиви землі, не можуть використовувати її на свій розсуд, навіть продати фермерам, які працюють у тому селі.

Тож президенту залишиться лише сподіватися, що МВФ вважатиме цю реформу реформою.

Адже вона, все ж таки, нею є. І, в принципі, непогано, що парламент «додавили».

Адже, по-перше, цим законом реформа не обмежується — є безліч інших, які впорядковують діяльність кадастрових органів, регулюють стосунки місцевої влади із землевласниками тощо. 

По-друге, хоч закон, скоріше за все, не раз ще змінять, він уже існуватиме. Як і можливість хоч комусь купити та продати хоч якусь ділянку землі.

І всі побачать, що небо на землю не впало.

Думка редакцiї може не збiгатися з думкою автора

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: