Comma Дайджест #13 | Young Fathers

Вони роблять музику поза жанрами. Вони отримали премії за найкращий незалежний британський альбом 2014 року (Mercury Prize) та найкращий шотландський альбом 2014 року (SAY Award).

Тиждень тому вони запалювали на головному фесті Британії Glastonbury, а 7 липня виступлять у Києві, в Sentrum. Сьогодні з нами гурт Young Fathers.

Після заслуженої перемоги на церемонії Mercury Prize у вас купа медійних активностей і надзвичайно насичений гастрольний графік. Як ви з усім цим справляєтесь? Як вам вдається лишатись при здоровому глузді?

Не знаю, чи ми при здоровому глузді, якщо чесно. Ти просто робиш те, що робиш. Ми хочемо, щоб нас бачили, потребували, знали. Саме тому круто грати у Києві, у місцях, де ми ніколи раніше не бували, для людей, які нас ніколи не бачили. Це наша головна мета цього року. Це точно.

То ви поки отримуєте задоволення від такого графіку?

Часом так, часом ні. Часом ти просто робиш це, тому що це необхідно, щоб вивести гурт на новий рівень, а ми завжди намагаємось вириватись на нові рівні. Це неймовірно, що музика дозволяє нам відкривати для себе стільки нового, багато подорожувати, розширювати межі розуміння, бачити різні культури, різних людей.

Тієї ночі, коли ви виграли Mercury Prize, до вас підходили інші номінанти, якось відгукувались?

Кілька людей сказали: «Молодці, добре спрацьовано». Але водночас, думаю, вони теж хотіли цю нагороду. Наприкінці дня ми опинились у дуже неприродніх обставинах. Це все змагання, а нам не особливо-то і потрібно, щоб наша музика здобувала нагороди. Ми були на церемонії, щоб виконати роботу, а наша робота – виступити. Виразити, хто ми є і навіщо. Для нас це доступ до ширшої, масової аудиторії. Ну і наші родини побачились нас по ТБ, це весело.

Я дивився в онлайні ваш виступ на Glastonbury і у мене змішані враження через сонце, лінивий натовп і все таке. Як усе пройшло для вас?

Ми витягнули. Ми перед цим три чи чотири ночі не спали, їздили у фургоні туди-сюди, виступали. Наш виступ розкривається тільки в умовах темряви. Гластонбері при світлі дня був викликом. Але, гадаю, ми впорались.

Ви критикували моду на злий хіп-хоп в одному з інтерв’ю і казали, що ваша музика, натомість, зовсім не зла. Але ж має бути щось, що вас злить. Що це може бути?

Несправедливість у світі. Ми хочемо, щоб усе було чесно. Дуже сподіваємось що все стане так, бо поки ми живемо у світі, де немає рівності. Це найважливіше для всіх людей, народів.

Зрештою, про це і ваш новий альбом.

Саме так, ми хочемо розвінчати расові й гендерні стереотипи. Звернути увагу людей на ці проблеми, задати потрібні питання, бути тут, щоб відреагувати на відповіді. У цьому сенс. Навколо багато артистів, які намагаються бути суперечливими просто заради суперечливості. Для нас усе серйозніше.

Ви постійно у пошуках нового, постійно у русі, тому й писали цей альбом у Берліні. Що має статись, щоб наступний ви записали, ну, скажімо, в Україні?

Це може статись, чому б і ні. Може, ми повернемось у готель і щось таке вигадаємо. Тобто останній альбом був зроблений не лише у Берліні, а по всьому світу, у Берлін ми приїхали щоб його завершити. А так ми можемо записувати шматки будь-де. Усе відбувається інстинктивно.

Я не люблю питання на кшталт «а що ви знаєте про нашу країну?» Але я знаю, що ви намагаєтесь бути в курсі ситуації у світі, тож що ви знаєте про стан речей в Україні?

Для нас важливо бути тут. Там, звідки ми приїхали, ми бачимо досить односторонню історію – тому що медіа подають усе з одного боку. Думаю, так само відбувається скрізь. Ми тут, щоб побачити людей, щоб виступити, щоб відчути, яким є це місце насправді. Це завжди краще, аніж спиратися на те, що тобі показують медіа. Ми поїхали туди, куди люди, ймовірно, традиційно не їдуть. Ми спробуємо показати людям себе. Навіть якщо вони нас почують і їм не сподобається наша музика, вони все одно знатимуть, що ми є. Це вже зміна світогляду.

Що важливо, так це обмін ідеями, можливість слухати і бути частиною дискусії. Це дозволяє навчитися чомусь.

Я багато читав про регулювання шуму у Единбурзі, звідки ви родом, і як це утискає права музикантів. Артисти говорять, що їм потрібна свобода. Але чи не здається вам, що насправді артистам більше потрібна боротьба за свободу, аніж свобода як така?

Це хороше питання. Звісно ти хочеш свободи, хочеш цілком виражати себе, але тебе обламують і всі ці перешкоди лишаються. Ось і виходить, що доки ти борешся за право бути собою, ти проявляєш себе. Повністю.

Виконавчий продюсер: Юліанна Сліпченко.

Режисер: Анна Цигима.

Оператори: Анна Цигима, Олександр Шпигунов.

Грим: Дара Духновська.

Відеозаставка: Єгор Татаренко.

Музика у відеозаставці: Вагоновожатые «Упасть с тандема».