Для чого Gorillaz анімаційні альтер-его

Перед виступом культового британського гурту в столиці Громадське розбирається, для чого сучасним музикантам ховатися за образами, вигадувати псевдоніми та персонажі-«маскоти».

Звідки взявся феномен Gorillaz

Березень 2001 року. Перший сингл Gorillaz «Clint Eastwood» опиняється на четвертому рядку британського хіт-параду. У відеокліпі глядач уперше знайомиться з намальованою четвіркою музикантів. Під час живих виступів на сцені музикантів немає — лише великі екрани, на яких віртуальні Gorillaz виконують свої хіти. Протягом майже 20 років гурт випустив 4 альбоми, і подейкують, що триває робота над п'ятим. Усім чудово відомо, хто ховався за образами чотирьох анімованих музикантів. До Києва Gorillaz приїхали вперше.

Сталого складу справжніх музикантів у гурті немає. Засновники — Деймон Албарн із Blur та художник Джимі Хьюлет. Вони були сусідами, тому часто проводили час разом. Під час перегляду MTV, Хьюлет сказав Албарну, що потік музичних відео на телеканалі «схожий на пекло». «Зірки нашого покоління прийшли з шоу талантів Pop Idol. Це все схоже на мультфільм». Так в Албарна виникла ідея створити мульт-гурт, критикуючи схеми та форми популярної музики.

Криза музичної індустрії і «постріл» Gorillaz

У кінці 90-х та початку 2000-х чітко простежуються симптоми кризи створення нових музичних напрямів. Якщо за кілька десятків років до того з’являлися нові музичні напрями, від прогресивного року та хіп-хопу до панку та електроніки, то на зламі тисячоліть популярна музика не мала такого ранжу стилів. Пошуки музикантів були направлені або в минуле, на вже відомі та «заяложені» музичні форми, або на поєднання кількох різних стилів. До слова, це чудова ілюстрація постмодерністського поняття «пастиш» — Фредерік Джеймісон розумів його як особливу імітацію чи наслідування вже вигаданого стилю.

Іншим важливим етапом розвитку поп-музики стало переважання візуального образу над музикою. Продюсери використовували розвинене телебачення для розкрутки молодих зірок. Яскрава картинка, швидка зміна планів у відеокліпах — саме на це робився акцент.

Кризу оригінальності Gorillaz перетворили на свою зброю. Рання музика гурту така ж еклектична — це суміш хіп-хопу, панку, регі, електроніки, а в останніх роботах і струнних колективів. Джимі Хьюлет, окрім образів віртуальних музикантів, створив їм історії та прописав характери. Мердок Ніккалс, 2D, Рассел Хоббс та Нудл поселилися на офіційному веб-сайті гурту. Автори Gorillaz показали дзеркало всій музичній індустрії. Використавши продюсерські засоби, вони створили повноцінний критичний вислів панівному музичному порядку.

Для чого ховати обличчя?

Прагнення сховати себе за створеним образом у світовій культурі не нове. Наприклад, Павло Губенко та Олексій Пешков стали відомі під псевдонімами Остап Вишня та Максим Горький, а про те, ким насправді є вуличний художник Бенксі, існує тисячі теорій. У сучасній популярній музиці без гриму важко було побачити учасників гурту Kiss, тільки в мотоциклетних шоломах виступає французький електронний дует Duft Punk, а в масках — Slipknot.

У випадку з Gorillaz, з одного боку анонімність означала свободу висловлення. Маска у вигляді чотирьох мульт-музикантів дозволяла Деймону Албарну зосередитися на саме музичних експериментах. У кожному з альбомів прослідковується постійна зміна звучання — Албарн залучав різнопланових музикантів, як-от блюзмени Айк Тернер та Боббі Вомак, кубинський співак Ібрагім Феррер чи представники сучасної електронної музики й хіп-хопу.

Засновник та лідер Gorillaz Деймон Албарн під час виступу на фестивалі в Берні, Швейцарія, 11 липня 2018 року Фото: EPA-EFE/ANTHONY ANEX

З другого боку, це дуже вдалий піар-хід. Щоб музичні експерименти не звели гурт в андеграунд і маргінес, свою віртуальність Gorillaz перетворили на родзинку. Завдяки екранній четвірці вони чітко вирізнялися серед десятків однотипних продюсерських поп-проектів. Саме завдяки такому рішенню Gorillaz зайняли нішу на лінії зіткнення між андеграундом і мейнстрімом.