Старіння населення України тисне на Пенсійний фонд. Що чекає на нас у старшому віці

Вразливі місця української демографії

У період між 2021 та 2025 роками кількість пенсіонерів в Україні дещо знизилася — на 7,1%, їх тепер 10,3 мільйона громадян, за даними Київської школи економіки. Та це зменшення відбулося переважно через те, що для виходу на пенсію в 60 років нині потрібно не 28, а 32 роки страхового стажу.

Але ще більше впала кількість офіційно працевлаштованих українців, які прямо чи опосередковано сплачують ЄСВ до Пенсійного фонду. Падіння становить 10,6%, а отже, в Україні нині 10,5 мільйона офіційно працевлаштованих громадян.

Виникло доволі небезпечне співвідношення: на одного пенсіонера припадає приблизно один платник ЄСВ. Це є основною причиною низьких пенсій, а також ціною, яку Україна платить за ту демографію, яка нині склалася.

За підрахунками інвестиційного аналітика Сергія Будкіна, щоби місячна пенсія становила 2/3 від середньої зарплати за життя, на одного пенсіонера має припадати три платники ЄСВ.

Отже, створюється пряма й серйозна загроза для Пенсійного фонду України. «Для стабільного функціонування солідарної пенсійної системи необхідно не менше ніж два чи два з половиною платники ЄСВ на одного отримувача пенсії, а зараз в Україні цей показник становить майже один до одного», — зазначає Григорій Овчаренко, директор з управління локальними активами інвестгрупи ICU.

Водночас демографічна ситуація в Україні погіршується. Так, за даними Інституту фронтиру, сьогодні середній вік українського громадянина становить 45 років. У 2040-му, найімовірніше, уже становитиме близько 50 років.

Київська школа економіки пропонує довгостроковий демографічний прогноз. Згідно з ним, приблизно у 2070 році кількість українського населення віком 60+ переважатиме кількість працездатного населення віком 18-59 років — 11,1 мільйона проти 10,9 мільйона. «Це критичний рівень старіння населення, що спричинить дуже значний тиск на пенсійну, медичну та соціальну системи», — вказують аналітики КШЕ.

«Станом на початок 2022 року люди віком 60 років і старші становили трохи менше ніж 25% населення. Молоді до 18 років було приблизно 18%, і ще 57% — це люди працездатного віку — 18-59 років. Зараз же рівень постаріння на підконтрольній уряду території значно вищий, ніж це було у 2022 році», — ділиться своїм аналізом Олександр Гладун, головний науковий співробітник Інституту демографії.

«В основному в нас відбувається “старіння знизу”», — додає фахівець. Він пояснює: «старіння згори» — це тоді, коли збільшується кількість людей похилого віку, а «старіння знизу» — коли зменшується кількість людей молодшого віку. В Україні відбувається радше друге.

Однією з основних причин цього є велика війна та пов’язаний із нею виїзд українців за кордон. «Лише 6% із тих, хто виїхав до країн Європейського Союзу, — це люди віком 65 років і старші. Усі інші — це або діти, або люди працездатного віку», — розповідає демограф Олександр Гладун.

Так, за підрахунками КШЕ, кількість дітей (0-14 років) та молоді (15-24 роки) у період 2018-2019 років в Україні зменшилася на 21,5% та 26,4% відповідно: з 6,5 мільйона дітей до 5,1 мільйона, з 4,3 мільйона молоді до 3,1 мільйона.

Але на нинішній демографічній структурі України, де така велика частка людей пенсійного віку, позначилися не лише події нещодавнього минулого, а й довші історичні тренди.

«Наші найбільші покоління — це покоління, які народилися в 1960-1970-ті, бо тоді вже люди відійшли від шоку Другої світової війни, з’явилися “хрущовки”, власна житлова площа, а ще з'явилася інфраструктура догляду за дітьми — і люди почали народжувати дітей. Другий такий приплив стався в 1980-ті роки. Можливо, це вплив Перебудови — коли люди активно народжували десь до 1986-1987 років. Потім Чорнобиль на все це вплинув. А далі почалися дефіцити, економіка почала падати — і люди теж перестали народжувати. Тому ми, починаючи з 1980-х, маємо зниження народжуваності в Україні загалом», — пояснює Ольга Духніч, керівниця напряму демографії та міграції в Інституті фронтиру.

Як бачимо, саме періоди буму народжуваності в 1960-1970-ті нині починають тиснути на пенсійну систему. Через певний час іншу хвилю такого тиску спричинять народжені в 1980-х.

А втім, у старінні населення є й інші ризики. «Є ризики для суверенітету України. Цей суверенітет має хтось у довгій перспективі захищати. У наших розрахунках, для яких ми робимо моделювання, у нас середній вік на 2040 рік — 50 років. 50-річна людина не піде на фронт, не візьме зброю й не буде ефективно захищати країну так, як це можуть робити молоді люди. Другий важливий момент — це питання нашої економіки та інновацій. Ми бачимо, що інвестиції йдуть у ті країни, де хороша демографія. Ми це бачимо на прикладі Китаю, Індії, Киргизстану. Відсутність молодих людей — це відсутність інновацій. Ще один наслідок — політичний. Якщо ми не матимемо молодого покоління, ми будемо дуже консервативні. Не факт, що це конкурентна перевага у світі, де треба піклуватися про свою безпеку, виходити на нові ринки», — ділиться своїми міркуваннями Ольга Духніч з Інституту фронтиру.

Україні слід готуватися до того, що її населення старішатиме. Нині середня тривалість життя українців становить: 57,3 року для чоловіків та 70,9 року для жінок. Важливо, що старішання може відбуватися саме через те, що тривалість життя громадян збільшуватиметься — у період після завершення війни з росією.

«Старіння буде відбуватись у всьому світі. Ми не в унікальній ситуації — і потроху це буде тривати й в Україні. Якщо буде зростати тривалість життя, то буде підвищуватись частка людей пенсійного віку. У нас тривалість життя значно менша, ніж у країнах ЄС. Ми програємо приблизно 8-10 років — це жінки програють, а чоловіки ще більше. Залежно від того, з якою країною порівнювати, ми можемо 15 років і більше програвати щодо тривалості життя. Якщо буде низька народжуваність, то це теж суто арифметично буде збільшувати частку людей старшого, пенсійного віку. Тому треба адаптувати економічну систему до такої кількості людей, щоб і залучати на певні роботи людей пенсійного віку. Окрім того, треба сприяти підвищенню народжуваності. Під час війни, може, й не надто масштабно, але з усім тим можна підтримувати більш активно ті родини, які зараз народжують», — говорить Олександр Гладун з Інституту демографії.

Вічно складні пенсійні реалії

Станом на зараз середня пенсія в Україні становить 6410 гривень, або 133 євро. Для порівняння: найвищі середні пенсії в Європі мають Люксембург (3000 євро), Швейцарія (2400 євро), Норвегія (2000 євро), Данія (1800 євро), Німеччина (1400 євро) та Франція (1200 євро). Ближчі до України країни мають нижчі середні пенсії: Угорщина — 400 євро, Латвія — 390 євро, Румунія — 350 євро, Болгарія — 300 євро.

Якщо в Україні середня пенсія становить близько 28% від середньої зарплати, то в Євросоюзі — 58%. Цей показник називається «коефіцієнт заміщення зарплати пенсією».

У розвинутих країнах Заходу радше не пенсіонери, а молодь потерпає від нестачі грошей. В Україні — навпаки. Очевидно, що виникає запитання: чи є спосіб підвищити пенсії в Україні та чи взагалі це можливо за нинішньої демографічної ситуації?

У проєкті державного бюджету на 2026 рік передбачене підвищення мінімальної пенсії на 234 гривні — до 2595 гривень. Явно не дуже суттєво. Данило Гетманцев, очільник фінансового комітету Верховної Ради, подав пропозиції, щоб мінімальна пенсія становила 4700 гривень. Але й на ці гроші важко прожити місяць. Через це деякі пенсіонери нині укладають угоди зі знайомими, котрі беруть їх під свою фінансову опіку, а натомість після смерті пенсіонера отримують його житло.

Згідно з планом, Пенсійний фонд у 2026-му матиме видатки на виплату пенсій на рівні 1,027 трильйона гривень — це на 128,8 мільярда більше, ніж у 2025-му. Надходжень ЄСВ не вистачає, аби виплатити за рік такий обсяг пенсій. Тому уряд передбачив, що з державного бюджету до Пенсійного фонду наступного року надійде 251,3 мільярда гривень (+ 14,4 мільярда гривень до 2025 року) для покриття цього дефіциту. Як бачимо, дефіцит Пенсійного фонду становить аж 24%. І це при тому, що бюджет Пенсійного фонду нині значною мірою тримається на тому, що військові сплачують ЄСВ на рівні 22% зі своїх зарплат — деякі з яких є доволі високими за українськими мірками.

За нинішніх демографічних реалій, де на одного пенсіонера припадає один платник ЄСВ, дефіцит солідарної пенсійної системи може зрости. «За таких умов можна очікувати подальше зростання дефіциту Пенсійного фонду України до рівня понад 40-50%; зниження коефіцієнта заміщення зарплати пенсією; зменшення реальної купівельної спроможності пенсій, оскільки державі буде важко забезпечувати їхню постійну індексацію на рівень інфляції; можливе підвищення ЄСВ (інших податків) та пенсійного віку», — зазначає Григорій Овчаренко з інвестгрупи ICU.

Якщо в проєкті держбюджету 2026 року видатки Пенсійного фонду становлять приблизно 10% ВВП, то, з огляду на наслідки війни (виїзд громадян за кордон, частина з яких не повернеться в Україну; збільшення кількості військових пенсіонерів та ветеранів з інвалідністю; природне старіння населення і низька народжуваність; зменшення післявоєнних зарплат військових, якщо порівнювати з нинішнім рівнем, і, відповідно, зниження значної зарплатної бази, яка зараз є джерелом ЄСВ; стабільно високий рівень тіньової економіки), цілком імовірним є збільшення видатків ПФУ до понад 10-15% ВВП, за оцінками фінансиста Григорія Овчаренка.

Історично солідарна система добре працює в країнах з інакшою демографією, ніж українська. «На початку XX століття, коли люди ще народжували багато дітей, дитяча смертність уже сильно впала, а населення дуже швидко зростало, солідарна система працювала чудово. Зараз у країнах Західної Європи, де хочуть зберегти цю систему попри все, їм доводиться у великій кількості залучати мігрантів для того, аби зберігати співвідношення хоча б три-чотири платники соціального внеску на одного пенсіонера. Але ми бачимо, що бездумне залучення мігрантів у Європі призвело до того, що правопопулістські партії перемагають на антимігрантській риториці», — коментує Володимир Дубровський, старший економіст експертного центру Case Ukraine.

Збільшити обсяги ЄСВ можна, якщо провести детінізацію ринку праці. Тіньова економіка, за оцінками українського Кабміну, становить понад 30% ВВП. Відповідно, 30% з 10,5 мільйона працевлаштованих громадян теж можуть насправді працювати в тіні. Так, в Україні досі поширена схема, коли працівник офіційно отримує мінімалку, з якої сплачується ЄСВ, а решту грошей — у так званому конверті, з них ЄСВ не сплачується.

Аналітики Київської школи економіки вказують на те, що кількість працевлаштованих громадян, а отже, платників ЄСВ, можна збільшити шляхом активнішого працевлаштування ветеранів, внутрішньопереміщених осіб та людей з інвалідністю. За підрахунками КШЕ, лише 20% ветеранів, що подавалися на вакансії, зрештою отримали роботу. Лише 7% безробітних ВПО звернулися до центрів зайнятості. Лише 16% людей з інвалідністю мають роботу, хоча 40% з них не потребують особливих умов праці.

Опитані hromadske експерти говорять про потребу пенсійної реформи, яку рано чи пізно уряд має наважитися провести. Така реформа може бути частковим чи повним переходом на накопичувальні пенсії. Накопичувальний принцип має такий вигляд: людина самостійно накопичує, скільки бажає, а ці кошти вкладаються у фінансові інструменти (депозити, облігації, акції), щоб збільшити їхній обсяг та запобігти їхньому вивітрюванню через інфляцію.

«У майбутньому не виключено, що солідарна пенсійна система буде замінена на комбінований варіант, який буде складатися з соціальної допомоги та персоналізованої недержавної пенсії», — говорить Дмитро Чурін з Eavex Capital.

«На сьогодні людина отримує із солідарної пенсійної системи менше, ніж вона в неї вклала в середньому. Це означає, що внесок ЄСВ функцію внеску не виконує, — пояснює економіст Володимир Дубровський. — Усі уряди вже понад 20 років відкладають, і відкладають, і відкладають цей процес, тому що їм боязно його починати. Але ситуація тільки загострюється. Краще не стане, воно не “розсмокчеться” саме собою».

Попередня міністерка соціальної політики Оксана Жолнович розробляла варіант пенсійної реформи. Вона пропонувала сплачувати обов’язкові 9% із зарплати на накопичувальну пенсію, у додаток до солідарної. І тоді б солідарна система давала 20% від середньої зарплати за життя, накопичувальна — ще 20%, отже,  коефіцієнт заміщення зарплати пенсією становив би 40%, а не нинішні 28%.

Обговорювали також варіант реформи солідарної частини пенсії: однакова для всіх базова пенсія на рівні 30% мінімальної зарплати, а на додаток — страхова пенсія залежно від робочого стажу та заробітної плати на основі системи балів.

Але в липні нинішнього року уряд змінився — і міністром соціальної політики став Денис Улютін. Він заявив, що запропонує Верховній Раді пенсійну реформу до кінця 2025 року. «Накопичувальна система має стимулювати молодих людей і роботодавців інвестувати у своє майбутнє через зрозумілі надійні інструменти. Це не має бути обов'язковим відрахуванням, як у солідарній системі, а додатковою опцією, яку людина обирає свідомо», — сказав Улютін в інтерв’ю.

Який вигляд має накопичувальна пенсійна система — питання дискусійне. Це може бути обов’язкове накопичення, регламентоване державою. У такому разі людина робить внески, а державний пенсійний фонд їх інвестує, аби примножити. Для цього він має інвестиційних фахівців. Це також може бути добровільне накопичення — коли людина сама собі накопичує, відкладаючи гроші, наприклад, на банківський депозит або звертаючись до приватного пенсійного фонду, який і вкладає ці кошти, теж маючи відповідних фахівців. Проте для добровільної накопичувальної системи держава має якось «звільнити простір». Для прикладу: у Польщі громадянин спершу автоматично потрапляє в державну солідарну систему, але може з неї вийти й не робити жодних внесків, натомість самостійно плануючи собі пенсію. Держава в такому разі надасть лише мінімальну пенсію, не прив’язану до зарплати.

Але що точно треба накопичувальній системі, то це можливість інвестувати пенсійні заощадження громадян у надійні інструменти. Є думка, що для цього варто надати можливість інвестувати ці кошти в закордонні активи — наприклад, європейські та американські акції. Але уряд може не схвалити такого підходу, адже це буде по факту виводом коштів з української економіки.

«На перших етапах можна інвестувати пенсійні кошти в державні облігації та депозити в банках (значна частина з яких є також у державній власності) та в надійні корпоративні й муніципальні облігації, а з розвитком фінансової інфраструктури — поступово розширювати перелік інвестиційних інструментів», — говорить Григорій Овчаренко з інвестгрупи ICU.