Тиждень, як у Ростовській області видають російські паспорти мешканцям окупованого Донбасу за спрощеною системою. У РФ кажуть: охочих багато, але процедура все ще тестується. Володимир Путін обіцяє змінити правила та зробити процедуру ще зручнішою для тих українців, хто хоче стати громадянином РФ. Водночас українські і європейські дипломати щодня заявляють, що засуджують дії Росії і називають цю «паспортизацію» порушенням Мінських угод.

Пунктів видачі документів зараз працює лише два — обидва у Ростовській області: в Новошахтинську і Покровську. Звідти до російсько-українського кордону, який Україною зараз не контролюється, — 20 кілометрів. З Луганська та Донецька туди щодня по буднях курсує автобус «Спеціальні перевезення» з номерами так званих «ДНР» та «ЛНР». Громадське поїхало до Ростовської області, щоб на власні очі побачити, як це відбувається, і запитати людей, навіщо їм громадянство РФ.

До Росії через ФСБ

Українському журналістові, щоби доїхати до Новошахтинська Ростовської області, куди від Луганської — рукою подати, тепер треба робити великий гак. А ще поспілкуватися із працівниками ФСБ в аеропорту: розповісти, хто фінансує твоє медіа та де працює і живе твоя мама.

Колись шахтарське місто Новошахтинськ дуже схоже на Донбас — такі ж степи і кургани, така ж говірка місцевої російської мови. Щоправда після економічної реформи у 2003 році, коли Росія віддала перевагу нафті й газу, копалень тут майже не залишилося. Працювати їдуть у сусіднє місто Шахти (друге за населенням в області) та Ростов-на-Дону.

На межі цих двох міст — «катюша» з триколорами і мотивуючі білборди: «місто олімпійських спортсменів», «місто щасливих людей». Так мешканців спонукають пишатися своєю малою батьківщиною.

Околиці Новошахтинська вже схожі на післявоєнний Донбас — зруйнованими будинками. Тільки не снарядами, а занедбаністю. У місцевому будинку культури чи, як тут кажуть, у клубі — і відкрили пункт видачі російських паспортів для мешканців окупованого Донбасу. Директорка будинку культури розповідає, що навесні їм довелося потіснитися. Вона відмовляється говорити на камеру. А під час розмови дзвонить комусь, аби не сказати зайвого журналістам: «Надєжда Івановна, а як ми ставимося до паспортів? Добре, ага».

«Присягу склали, досі сльози на очах»

О пів на десяту ранку під будинком, обшитим пластиком, який охороняється Росгвардією, зупиняється автобус. І хоч написано «Москва», приїхав він з окупованого Луганська. І номери з буквами LPR (luhansk people`s republic). Пізніше нас попросять не знімати, бо іноді цей автобус їздить на підконтрольну Україні територію, щоправда з іншими номерами.

В салоні приблизно пів сотні людей. Нам дозволяють з ними говорити, але тільки біля автобуса. Всередину центру видачі паспортів заходити не можна, навколо — залізна решітка. Пасажири розповідають, що напередодні всі отримали щасливий дзвінок, що паспорт готовий.

Автобус з номерами так званої «ЛНР» привозить українців, які хочуть отримати паспорт громадянина РФ, Новошахтинськ, 18 червня 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/Громадське

Дар`я — перша, хто не ховається від мікрофону. Вона народилася і живе в Луганську, працює масажисткою в місцевому салоні краси. Тим самим розвінчує міф, що, в першу чергу, російське громадянство дозволили отримувати військовим і так званій адміністрації. На запитання, навіщо їй громадянство РФ, відповідає:

— Для мене це можливість попрацювати, більше шансів у плані пересування і заробітку. Для навчання якогось додаткового.

— А коли отримаєте паспорт, будете у Луганську жити чи переїдете до Росії? — уточнюємо.

— За ситуацією, ще не вирішила.

Цю групу супроводжують двоє чоловіків у цивільному. Вони приїхали з так званої «ЛНР». Вони ж дають вказівки, кого знімати можна, а кого — ні:

«Велике прохання, людей поменше. В нас тут співробітники».

Ті, з ким говорити не дозволяють, — це силовики і так звана «верхівка влади». Чоловік, від якого здалеку пахне парфумами, та його супутниця у мінісукні в горошок ховаються за автобусом.

Люди пенсійного віку теж говорити на камеру не хочуть, а от сестри Анжеліка і Вероніка — викладачки в школі Луганська — розказують, що встигли документи подати не лише на внутрішній паспорт РФ, а й на закордонний:

«Звісно, хочеться поїхати кудись, до військових дій ми подорожували в ЄС, наприклад, а тепер п’ять років нікуди не їздимо».

З центру видачі паспортів виходить співробітник російського МВС, просит людей вишикуватися, жартує: «Колючі, ріжучі? Вибухових речовин нема? Дивіться, бо дівчат особливо ретельно перевіряют (сміється — ред)».

Після цього забирає людей у будівлю. Там їм видадуть паспорти, нагадають законодавство Росії, дадуть послухати російський гімн і проведуть церемонію складання присяги. Журналістам всередину не можна.

Пункт видачі паспортів охороняється російською поліцією, Новошахтинськ, Ростовська область, Росія, 18 червня 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/Громадське

Через пів години з дверей виходять перші «новоспечені громадяни»:

«Присягу прочитали, все як треба, гімн послухали. Все добре, до нас так гарно поставилися. Я аж просльозилася, бачите? У мене досі сльози на очах», — хизуються дві жіночки пенсійного віку.

Сестри-вчительки виходять і швиденько ховать паспорти до рюкзаків. Кажуть, хвилювалися, але настрій святковий. Все серйозно, навіть зняли відбитки пальців. Але залишилися невирішені питання, наприклад, як бути з пропискою? Зараз ця сторінка у нових паспортах РФ для мешканців Донбасу порожня, і це вже клопіт самих нових громадян:

«Коли буде місце, де прописатися, тоді треба приїхати і поставити. Наскільки ми знаємо, згідно з російським законом, треба за сім днів прописатися. Але через те, що ми з «ЛНР», нам подовжать цей термін. Але як і наскільки — не зрозуміло досі».

Не знають люди й те, чи отримуватимуть якісь соцвиплати і пенсії від Російської Федерації, але припускають, що радше ні. Тепер у кожного по три паспорти — російський, український (його теж ніхто не забирав) і «республіканській», який ніхто, крім Росії, не визнає. Але кажуть, що пишаються тим, що можуть називатися її громадянами.

Масажистка Дар’я теж виходить з паспортом. Запитуємо її — якщо Донбас повернеться в склад України, хоча б і на правах автономії, що буде робити з цим документом:

«Це складне запитання, я зараз віддалена від політики. Люди однакові, постраждали і там, і там. Матері теж і там, і там. Але зараз Луганськ ближче до Росії… Я не знаю, є керівники, ми підпорядковуємося їм. Якщо є правитель, ми маємо поважати і приймати його рішення».

Через три-чотири години всі знову сідають в автобус із «лнрівськими» номерами і їдуть додому. Завтра приїдуть наступні п’ятдесят людей.

Дар'я народилася і живе в Луганську, працює масажисткою в місцевому салоні краси. Вона отримала паспорт РФ, Новошахтинськ, 18 червня 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/Громадське

Автобус з номерами так званої «ЛНР» привозить українців, які хочуть отримати паспорт громадянина РФ, Новошахтинськ, 18 червня 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/Громадське

«Стали громадянами — тепер окупують Росію біля кордону»

Їдемо до центру міста. Тут наче законсервований Радянський Союз. Вивіски на магазинах і кафе майже не мінялися з 90-х років. Мало кав’ярень, багато пива на розлив. А ще у вічі впадають пам’ятники Леніну, царю Олександру II та серпи з молотами. В Україні від цієї, вже забороненої, символіки око відвикло.

Мешканці Новошахтинська, який у 20-и кілометрах від російсько-українського кордону, про ініціативу влади видавати мешканцям окупованого Донбасу паспорти знають. Про це розказують по телевізору. Але не всі знають, що це відбувається саме у їхньому місті. Місцеві говорять так само обережно, бо «владі видніше».

Жінки, які відпочивають у затінку, дивують «толерантністю»:

«Нехай хоч негритянки, хоч негри отримують. Лише б війни не було. У нас є родичі на Україні. В Магадан переїхали через це. Так що нехай приїздять і працюють у Росії».

«Люди, які жили в СРСР, вони такі самі рускіє, як ми всі. Нехай будуть у них паспорти», — додає інша.

Біля кіоску з пиріжками зустрічаємо Андрія з дружиною. Він з Луганська і працює в Новошахтинську нелегально. Каже, що теж хоче російський паспорт, але, щоб отримати його, треба стояти в черзі годинами. В пунктах прийому документів в окупованих Донецьку та Луганську черги по 700-800 людей. Та й поїхати туди дорого. В Росії ж документи не приймають:

«Ми б із задоволенням. Привілеїв це ніяких не дає, але з того боку залишатися — ну ніяк». І додає: «Переїжджати не планую, у мене там свій дім, жити я хочу там. Думаю, зрештою, нас приєднають до Росії».

Новошахтинськ, Ростовська область, Росія, 18 червня 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/Громадське

Прогнози новошахтинців не такі оптимістичні, хоч і не всі наважуються це озвучити. Про приєднання Донбасу до Росії серед місцевих не йдеться. Так новошахтинець Олександр взагалі називає мешканців Донбасу «окупантами»:

«Така кількість російських громадян має отримати не просто слово «громадянство», але й якісь соціальні гарантії та пільги. До корінних росіян додадуться ще й люди, які по-своєму нещасні, це все змінить на гірше в прикордонних містах. Вони ж не поїдуть до Москви, Пітера, Краснодара. Вони залишаться тут, тут все стане окупованим».

/ Матеріал створено за підтримки Медиасети

Поділитись: