Два тижні в анексованому Криму: оксамитовий сезон без води і карантину

Журналістка hromadske поїхала до рідних в анексований Крим і побачила, як півострів прощається з курортним сезоном в умовах пандемії і нестачі води.

Вода — погодинно або з бочок

Ми проїжджаємо маршруткою випалене сонцем поле кукурудзи, висохлі скелети тополь і порослу травою гілку Північно-Кримського каналу.

Колись цей канал, що йде на півострів від Дніпра, забезпечував 85% потреб Криму в прісній воді. Але після анексії, у квітні 2014 року, українська влада канал перекрила. Від цього постраждало передовсім сільське господарство півострова. Останній урожай рису, який раніше вирощували в цих районах, кримські фермери зібрали у 2013 році.

Попутниця Ніна, яка їде з Києва до Сімферополя відвідати дітей та онуків, запитує, чи не збирається Україна відновити подачу води. Мовляв, напевно ж ведуться якісь переговори.

«Це ж не зі своєї кишені дати, — каже Ніна, — це природний ресурс».

Цього року нестача води відчувається й у Сімферополі, і в 39 навколишніх населених пунктах Сімферопольського та Бахчисарайського районів. 24 серпня стали відключати воду в житлових будинках, із початком вересня ввели «безнічне» її постачання (тобто вода лише вдень).

Найжорсткіший режим водопостачання розпочався 7 вересня — три години вранці і три години ввечері. І тільки холодної води — щоб люди менше споживали. Хоча відключення нерівномірні: в одні райони подають більше води, в інші — менше.

Дарці, яка живе в Сімферополі у Гресівському районі, пощастило: холодна вода тут є завжди. І тиск у неї вдома, на відміну від верхніх поверхів і будинків на височинах, хороший.

Щоправда, протягом двох тижнів вода з крана текла іржава. Пити її неможливо, каже Дарка, — навіть після фільтрування залишався присмак металу. Тому вона купувала бутильовану воду. Світлі речі, зокрема білу робочу уніформу, у такій воді теж не випереш, лише зіпсуєш. Тому Дарка періодично возила прання до родичів в селище, якого відключення не торкнулися, — там воду подають зі свердловини.

Утім, іржа — не найстрашніше. У середині вересня в труби на вулиці Чонгарській у Сімферополі потрапив вміст вигрібних ям, який ішов потім із кранів. За словами так званого гендиректора підприємства «Вода Криму» Володимира Баженова, це сталося через незаконні споруди на мережах водопостачання, яких у місті, за його інформацією, більш як сто.

Щоб жителі спальних районів могли поповнювати запаси води, у місті розташували понад 130 великих синіх бочок. І ще близько ста — біля шкіл і дитячих садочків. Додали попередження, що воду з бочок рекомендується використовувати тільки після кип'ятіння. Поповнювати їх обіцяли регулярно, але Дарка розповідає, що бочка біля її будинку була порожня, навіть коли з кранів текла іржава вода.

«Ми спустилися, хотіли набрати води, щоб помитися. А води немає, — каже Дарка. — Це жесть була, я дуже злилася».

Воду до Сімферополя і сусідніх населених пунктів постачають із Сімферопольського, Партизанського і Аянського водосховищ. За словами Володимира Баженова, вони поповнюються внаслідок поверхневого стоку від снігів і дощів, а оскільки сезон був посушливим, водосховища обміліли. Крім того, Баженов скаржиться, що близько половини води витікає і не доходить до людей через застарілу водопровідну систему. Він запевняє, що систему ремонтують, а певний обсяг води постачають з інших районів. Але ситуація все одно критична.

Сині бочки можна зустріти і в інших населених пунктах. Наприклад, у курортному селищі Новий Світ на південно-східному узбережжі півострова. Там у громадському туалеті на набережній для курортників надрукували прохання використовувати воду економно, не мити в раковинах ноги і не підмивати дітей, тому що воду привозять.

14 вересня Рада при президенті Росії з прав людини попросила ООН, щоб та втрутилася в ситуацію в Криму і запобігла гуманітарній катастрофі. Автори заяви зазначають, що забезпечити півострів водою можна було б із Дніпра. А перекриття каналу українською владою називають «неправовим, антигуманним і політично вмотивованим», адже в міжнародному законодавстві право на воду вважається невідчужуваним. Натомість у представництві президента України на півострові наголошують, що забезпечувати Крим водою, за Конвенцією про захист цивільного населення під час війни, повинна саме окупаційна влада.

Між тим чутки серед жителів Сімферополя ходять різні: наприклад, що воду можуть давати і через день, що триватиме ситуація у кращому разі до березня і що 2021 рік теж буде маловодним. На повернення води, зокрема гарячої, найближчим часом Дарка особливо не сподівається — збирається встановлювати бойлер.

«Краще б "Тавриду" відклали, а воду нам зробили, — каже Дарка. Побудовану після анексії 250-кілометрову трасу від Кримського моста до Севастополя керівник Росії Володимир Путін відкрив якраз наприкінці серпня. — Зовні красиво, а всередині...»

Спочатку — сезон, потім — карантин

Вересень — удень ​​ще буває душно, ввечері не обійтися без светра. Діти вже йдуть на уроки (цьогоріч у перший клас пішли народжені у 2014 році), а відпочивальники завершують курортний період. Екскурсійні групи заповнюються навіть у будні. Біля моря людно.

Нижній Новгород, Уфа, Чукотка — за відвідувачами пляжів можна вивчати географію Росії. Молоду пару з Москви привів до Криму коронавірус: через пандемію родина не змогла потрапити за кордон. Раніше вони часто бували на півострові, але після 2014 року зважилися приїхати вперше. Відпочинком задоволені. Кажуть, сервіс в їхньому готелі, як у Туреччині, і загалом в Криму краще, ніж в Сочі.

Ірина, мешканка селища Миколаївка на західному узбережжі, каже, що курортників цього року найбільше з 2014-го, коли приїжджали в основному біженці з Донбасу, але до золотого 2013-го цьому сезону все ж далеко. До анексії Ірина, як і багато людей на півострові, заробляла завдяки сезонній оренді свого житла. Але тепер працює цілий рік — на підприємстві, що випускає асфальт для нових кримських доріг. Цього року відпочивальники зупинялися в Ірини всього кілька разів:

«Людей багато, але це не наш контингент, — пояснює вона. — Вони всі приїжджають у нові готелі з харчуванням і кондиціонерами, наші скромні умови їм не підходять».

Цього року через пандемію російські прикордонники пускали до Криму з материкової частини України лише тих, у кого на півострові є родичі першої лінії — батьки, діти, дружина або чоловік (треба підтвердити документами), і тих, у кого є російський паспорт (але їх лякають, що протягом карантину в'їхати можна тільки один раз).

З інших новин на КПВВ «Каланчак» — з боку материка його, нарешті, обладнали, у нейтральній зоні поклали новий асфальт, а з боку півострова закрили парканом з колючим дротом стелу з символом Криму — грифоном.

Всі, хто в'їжджає, підписують перед російським паспортним контролем зобов'язання в триденний термін здати тест на коронавірус. Зробити це можна в невеликому фургоні прямо на автостанції біля прикордонного пункту або в будь-який інший лабораторії півострова. Протягом тижня результати треба повідомити до Росспоживнагляду.

Питаю у співробітниці, чи будуть якось перевіряти, чи я самоізолююсь до того, як стануть відомі результати тесту.

"Ні, не турбуйтеся", — відповідає та. Турбуюся.

Про пандемію на півострові нагадують тільки оголошення у магазинах та інших громадських місцях з вимогою надягати маски і тримати дистанцію в 1,5 метра. Але майже ніхто цих правил не дотримується. Люди ходять натовпом. Беруть брудними руками персики з ножа. І, чхаючи, не поспішають пояснити, що це алергія.

Після прибуття з Києва з його жорстким карантином таке ігнорування здається моторошним. Але за два тижні вже дивуєшся, побачивши на ринку покупчиню в масці. І вже з поблажливою усмішкою, без роздратування, слухаєш розповіді, що Крим від коронавірусу захищають фітонциди хвойних дерев та ялтинська цибуля.

«Дівчата, маски є з собою?», — запитує мене продавчиня в сімферопольському магазині 15 вересня, уперше за два тижні.

«Є. Надягати?», — невпевнено уточнюю.

«Повісьте на підборіддя про всяк випадок, курортний сезон закінчився, може перевірка ходити». 

Саме так, на підборідді, маски носять навіть працівники центральних аптек міста.

Надягаю маску. І думаю, що варто взяти з собою до Києва трохи ялтинської цибулі.