ENRU

Дитяча безпосередність і вікова мудрість «Чистого мистецтва»

1e92757eecbd60ff6

Казкові звірі Марії Примаченко, скептична Мона Ліза та вклеєні в пейзаж сімейні фотографії — ці роботи дуже різні, але їх об`єднує виставка «Чисте мистецтво». Вона діятиме в «Мистецькому Арсеналі» з 13 квітня по 9 травня і покаже твори митців українського наїву, а також їхній вплив на професійних художників.

Лідія Лихач, hromadske.ua

Ми поспілкувалися зі співкураторкою виставки Лідією Лихач про те, що таке наївне мистецтво, за що його цінують академічні художники і як різні традиції поєдналися у виставці «Чисте мистецтво».

Що таке наївне мистецтво?

«Серед науковців досі нема чіткого консенсусу щодо термінологічних визначень непрофесійного мистецтва. Вибір словника здебільшого залежить від культурного контексту та специфіки кожного окремого дослідження. Наївне або самодіяльне мистецтво у східноєвропейській традиції часом називають інситним. Подекуди його відносять до більш широкого поняття «примітивізму», частіше ж, навпаки, виокремлюють із нього, наполягаючи на застосуванні цієї дефініції лише до мистецтва професіоналів, які свідомо копіюють і наслідують прийоми наївної творчості».

З брошури виставки «Чисте мистецтво»

Чому професійні художники цінують наївне мистецтво?

Зростання взаємодії між наївним та професійним мистецтвом належить початку ХХ століття. Художники різних течій авангарду захоплювалися безпосередністю, простотою і чесністю непрофесійних художників і популяризували їхні роботи. Серед тих, хто надихався наївним мистецтвом, були Пабло Пікассо, Анрі Матісс, Хоан Міро, Казимир Малевич, Соня Делоне та інші.

Лідія Лихач розповідає, що така тенденція була і в Україні:

«Екстер, Малевич та інші авангардисти в Україні їздили до Вербівки на Черкащині, до Скобців на Київщині й співпрацювали з селянськими артілями, селянськими вишивальницями, мистцями. І в результаті такої співпраці, ми також отримали наївних мистців, що творили на межі з авангардом — Ганну Собачко-Шостак, Василя Довгошию, Євмена Пшеченка.

І в 60-х роках, і сучасні художники дуже цінують наїв. Скажімо, Арсен Савадов надзвичайно цікаво говорить про Марію Примаченко, називаючи її «зіркою наївного мистецтва світу, а може, іншого й нема». Тобто наївне мистецтво — це те справжнє, чисте».

Про що виставка «Чисте мистецтво»?

Виставка «Чисте мистецтво» побудована так, що вона не тільки показує твори непрофесійних художників. Для неї важливий діалог між традицією і народною картиною, між наївним мистецтвом і примітивізмом, авангардом, а також сучасним мистецтвом.

Лідія Лихач каже:

«Окрім робіт Марії Примаченко і Катерини Білокур, буде також дуже цікава добірка робіт Георгія Малявіна з Одеси. Вона з колекції Олександра Ройтбурда. Це надзвичайно цікавий мистець, його мало хто знав при житті. Його знали просто як Жору Кочегара, але багато сучасних одеських мистців колекціонували його роботи. Він цікавий тим, що робив прекрасні копії — «Мону Лізу» да Вінчі чи «Автопортрет у стилі» Пікассо. Але вони зовсім інші — спрощені за формою, виразні, з цікавим колоритом.  

«Мона Ліза», Георгій Малявін, hromadske.ua

Мені хотілося також розповісти про останню залу, де експозиція ставить найбільше запитань: де межа між наївом і авангардом, між наївом і народним мистецтвом, навіть між наївом і кітчем?

Дуже цікава межа між наївом і народним мистецтвом. Йдеться про те, що народне мистецтво засноване на орнаменті, на повторюваних елементах. Але є чимало історій, як з народної традиції виходить наївний мистець. Наприклад, так відбулось з Тетяною Патою. Вона жила і працювала в Петриківці, малювала петриківські мальовки для прикрашання хат. І, здається, в 1936-му році, коли готувалася всесоюзна виставка, її роботи побачила мистецтвознавиця з Петербургу й попросила намалювати їх на папері. Тетяна Пата зберегла в зображенні квіти, але там проявилися інші елементи, масштаби, композиція. Як каже Петро Іванович (Гончар, співкуратор виставки — ред.), якби на цій виставці були лишень два портрети її авторства — то й ними вже все сказано».

Роботи Тетяни Пати, hromadske.ua