Е-Вибори: Чому це досі не працює в Україні – Яніка Мерило

Директор з інновацій Львова та експерт Держагенства з питань електронного урядування Яніка Мерило розповіла Громадському, який проект про електронні вибори буде поданий до ВР за півтора тижні і що треба зробити в Україні, щоб державні послуги можна було отримувати за допомогою смартфона

Ми презентували проект закону про електронні вибори, зокрема йдеться про електронний перерахунок протоколів. Це той рівень, на якому зараз відбувається найбільше фальсифікацій. Ми пропонуємо взагалі уникнути паперових протоколів, а вносити дані в електронному вигляді.

Ми вже протестували цю систему у Львові, коли в другому турі виборів мера ми відсканували всі протоколи і виставили на сайті. І одразу було видно, яка явка, який результат голосування, де були помилки в протоколах. Через 4 — 5 годин всі результати були доступні онлайн. Тепер ми б хотіли узаконити те, що пропілотували, для всієї країни.

Ми подаємо законопроект до ВР за півтора тижні. Працювали над ним близько чотирьох місяців із різними організаціями та депутатами. Далі його доля, мабуть, буде така — ми подаємо його, розпочинається палка дискусія щодо того, чи Україна готова (Киргизстан, Бразилія готові, а чому ми ні?). У нас 100 тис ІТ-фахівців, то чому ж ми не будемо готові? Далі треба буде вирішувати, хто профінансує це. Зараз є міжнародні організації, донори, які можуть нам допомогти.

Ми маємо спитати, куди поділися камери, які закуповували для веб-спостереження на виборчих дільницях. Вони будуть потрібні, щоб спостерігати, як заносяться дані з бюлетенів в онлайн-протоколи.

В середньому, на ухвалення законопроекту йде 9 місяців. Потім, якщо все добре, за виборчим законодавством, зміни набудуть чинності ще за рік. Але пілотні проекти можна починати створювати раніше, використовувати точково на місцевих виборах. На жаль чи на щастя, у нас постійно десь відбуваються вибори, на яких можна тестувати систему.

Приблизно рік тому ми запустили із банками проект BankID — можливість через інтернет-банкінг замовити деякі послуги, довідки від держави. Сьогодні ми стали партнерами з НБУ, що створив міжбанківський формат, через який уже всі банки можуть надавати доступ до електронних послуг. Для людини це означає, що через свій інтернет-банк вона зможе замовити деякі державні послуги.

Напередодні Рада ухвалила постанову, де зібрала рекомендації про все, що «наболіло» ІТ-галузі, про доступ до комунікацій, про електронне урядування. Це своєрідна дорожня карта — що зробити, щоб галузь швидше розвивалась.

На місцевому рівні інновації впроваджувати легше, але не все залежить від місцевого рівня. Хоч у нас і децентралізація, і дерегуляція, є деякі державні органи, які або надають електронні послуги, або не надають. Наприклад, Мінохорониздоров’я, Мінсоцполітики — не поспішають надавати. А от Державна міграційна служба та Мін’юст уможливили надавати на місцевому рівні послуги онлайн. Але поки нема державної стратегії — із цілями, відповідальними за реалізацію та санкціями за невиконання —навряд чи можна розраховувати, що щось зміниться.

Мін’юст зараз — номер один, драйвер інновацій у владі. Бо вони — один із тих органів, який передає і повноваження, і передає свої послуги, і відкриває свої бази даних. І це хороший прецедент. Вони роблять навіть більше, ніж того вимагає закон.

Хто гальмує інновації? — У нас тут різні претенденти, але вони виправляються. Була велика проблема, що не було єдиного порталу електронних послуг. Сьогодні його теж фактично немає, бо він існує тільки у форматі каталогу різних посилань, де отримати якусь послугу. Але це лише перший етап, свого роду ширма. Колись буде наступний етап, коли послуги надаватимуться через портал.

Для ІТ-спільноти є важливі законопроекти: 2544а – надання послуг через мобільний телефон та інтернет-банкінг, та 3224 – розширення функціоналу пластикової картки, яка була впроваджена замість паперового паспорту. Але поки Рада не встигає їх ухвалити, бо зайнята перейменуванням вулиць і таке інше. Ці законопроекти вже були у порядку денному, але до них так і не дійшли. Ми сподіваємося, що вони потраплять до порядку денного ще раз і таки будуть проголосовані. І що Олександр Данченко буде боротися і просувати ці закони.

Закон про електронну ідентифікацію уможливлює, наприклад, надання держпослуг через інтернет, смартфони. Ми з Мін’юстом подали його вже 7 місяців назад. Тобто є закон від уповноваженого органу, від прогресивного міністра, і всі розуміють його важливість, але цей закон навіть не прочитали у комітетах, не надали висновків. Єдиний, хто бореться, — це ІТ-комітет, а потрібно ще чотири профільних.

Законопроект про ID-картку дає підписати цифровий документ за допомогою цієї картки, бо там є цифровий підпис. Тобто людина заходить на портал послуг і може собі замовити довідку, підписати документ, а не стояти в черзі і бігати від кабінету до кабінету із папірцями.

В Естонії я навіть за депутатів голосую за допомогою свого смартфону, перебуваючи в Україні. Будь-який документ можу підписати за хвилину і не треба нікуди їхати. В Естонії створено комплексну систему електронного урядування, де все можна зробити через інтернет. Я не пам’ятаю, коли востаннє бачила чиновника, він не потрібен.

За останні півтора року зроблено стільки, що можна стверджувати, що є певний тренд, рух у правильному напрямку. Ми дуже сподіваємось, що буде стратегія. Це залежить від Агентства з електронного урядування. Але в нього недостатньо і ресурсів, і повноважень. Агентство не може наказувати міністерствам перейти на електронне урядування, відкривати доступ до послуг онлайн, не може покарати тих, хто цього не робить. Агентство з електронного урядування мало б запропонувати план дій, Кабмін його затвердити і змусити міністерства створювати ці електронні послуги.

Існує навіть драфт такого плану дій — документ під назвою Digital Agenda для Європи, де є рекомендації для всіх європейських країн. Його можна взяти за основу для нашої роботи тут. Але прописувати деталі щодо впровадження електронного урядування в Україні все одно доведеться. І я маю надію, що профільне Агентство це зробить. І не доведеться знову збирати волонтерів.

Раніше у нас був закон про цифрове суспільство, але його дія закінчилась минулого року. Якби був закон, ми могли б вимагати якихось дій і дедлайнів. Але нині інструментів прямого впливу у нас немає.

Держава виділяє на Агентство з електронного урядування 2 млн гривень на рік. Для порівняння — в Естонії щорічно лише на підтримку функціонування системи витрачається 50 млн євро. Тому важко вимагати від агентства щось, на що у нього немає ресурсів.

Але не можна говорити, що в Україні нічого не робиться, ми 70 електронних послуг запустили у Львові, зробили пілотний проект по виборах. Тепер треба, щоб на державному рівні усе було узаконене. Ми дуже багато зробили за півтора роки. Естонія вибудувала те, що зараз має, за 20 років, і навіть те, що вже зроблено в Україні — там свого часу тривало 5-7 років.