Світ / Європа

Ми різні, але ми разом: як Естонія інтегрує російськомовний регіон

Світ/Європа/Ми різні, але ми разом: як Естонія інтегрує російськомовний регіон
Зберегти
Вигляд

У 2014 році після анексії Криму і вторгнення Росії на Донбас естонські політики та громадські діячі запустили хештег #Narva_is_next — «Нарва наступна». Так естонці вкотре спробували привернути увагу до проблем повіту Іда-Вірумаа, великого російськомовного регіону на північному сході Естонії, та його найбільшого міста — Нарви.

На в’їзді до нього мобільний оператор уже «вітає нас у Росії», хоча вона починається на протилежному березі річки. Пейзажі цього регіону Естонії нагадують Донбас: терикони, які тут називають «охероіннемякі», невеликі містечка з типовою радянською забудовою, труби електростанцій. На вулицях чути здебільшого російську мову. У туристичних путівниках цей регіон так і називають — «естонський Донбас», і колись його жителі хотіли відокремитися від Естонії. То чи стане Нарва наступною територією, яку окупує Росія?

На двох стільцях

Нарва — найбільше місто північного сходу Естонії, третє за чисельністю населення в країні. Тут мешкає близько 60 000 людей. 53 000 з них — етнічні росіяни. 87% місцевих жителів розмовляють російською. Так було не завжди. За часів існування незалежної Естонської Республіки, до радянської окупації у 1940 році, у Нарві з 20 тисяч жителів 15 тисяч були етнічними естонцями.

Але під час Другої світової війни місто було майже повністю зруйноване, під час відбудови регіон заселили вихідці з Росії та інших радянських республік. Однак ці люди не відчували, що живуть в Естонській РСР, каже політолог, директор Коледжу Тартуського університету Христина Каллас. «Ментально вони жили в Ленінградській області. В бік Талліна вони не їздили, естонців не розуміли і не бачили в цьому необхідності».

Спроба відокремитися

Іда-Вірумаа, як і Донбас — промисловий регіон. Основа його економіки — енергетика. У шахтах і розрізах щорічно добувають до 12 мільйонів тонн пального сланцю, який постачають здебільшого на електростанції державного концерну «Есті Енергія». Він виробляє більше 90% необхідної країні електроенергії. Шахти і електростанції — єдині промислові гіганти, що вціліли з радянських часів.

Директор Коледжу Тартуського університету Христина Каллас, Нарва, Естонія, 12 листопада 2018 року   

Олександр Кохан/Громадське

Як і всі пострадянські індустріальні регіони в 90-ті роки Іда-Вірумаа пережив глибоку депресію. Текстильні та оборонні підприємства закрилися, адже не витримали конкуренції. Замість 200 заводів, які за радянських часів забезпечували роботою 90% населення, тепер відкрилися більше 3000 малих підприємств. Рівень безробіття, хоч і знизився за останні 10 років, все одно залишається найвищим у країні — 8%, що на півтора відсотки вище за середньоестонський. А рівень життя трохи нижчий, ніж у середньому по Естонії.

У 1993 році мер Нарви Юрій Мішин і його політична сила, «Союз російських громадян», намагалися відокремитися від Естонії. «Вони вимагали створити тут окрему економічну територію, куди б входили три міста: Нарва, Сілламяе і Кохтла-Ярве, — згадує секретар Нарвської міської управи Анц Лімец. — Збиралися запроваджувати власну валюту, закони і адміністрацію. Провели референдум».

Понад 60% жителів Нарви нібито проголосували за «незалежність». Лімец добре пам'ятає той день. Він побував на багатьох виборчих дільницях і переконаний, що результати «голосування» були сфальсифіковані.

«Протестувальники перекрили дороги, не пускаючи до Нарви представників естонського уряду, — розповідає Христина Каллас. — Місія ОБСЄ приїжджала сюди через день, вела переговори і з Нарвською владою, і з естонським урядом. Тоді тут ще базувалися російські війська, і якби Борис Єльцин захотів дати сепаратистам доступ до зброї, сталося б те ж саме, що сталося в Україні».

Секретар Нарвської міської управи АНЦ Лімец у своєму робочому офісі в Нарві, Естонія, 12 листопада 2018 року   

Олександр Кохан/Громадське

Росія не підтримала Нарвських сепаратистів. Естонський уряд після псевдореферендуму посилив політику щодо російськомовної меншини. Для отримання естонського громадянства кандидатів зобов'язали складати іспит, який включає питання з історії, культури, права та естонської мови. Ті, хто його не склали, отримали «сірі» паспорти негромадян. Їхні власники позбавлені права балотуватися і голосувати на виборах до парламенту, створювати чи бути членом політичних партій, працювати в державних і муніципальних органах.

Нарвская гідроелектростанція, Естонія, 14 листопада 2018 року   

Олександр Кохан/Громадське

Прийняти етнічних росіян

Політику інтеграції пом'якшили 20 років тому під тиском Євросоюзу. Це стало однією з умов для вступу Естонії в ЄС. У день старту переговорів Талліна і Брюсселя в Естонії почав свою роботу державний Фонд інтеграції.

Він мав допомогти етнічним росіянам опанувати естонську мову, зрозуміти естонців і змінити ставлення до держави. «Більше половини нашого бюджету йде на навчання естонської мови, — каже директор Фонду інтеграції Ірена Кяосаар. — Методи різні — це і курси, і мовні клуби. Намагаємося створити середовище, яке стимулюватиме бажання вивчати естонську».

Але не всі в Естонії та Європі вважають державну політику інтеграції успішною. Наприклад, за словами Кяосаар, все ще існує проблема сегрегації. У частини власників «сірих» паспортів недостатньо мотивації — з 2004 року вони користуються усіма правами громадян ЄС, а з 2008 року і Росія дозволила їм безвізовий в'їзд. Утім, «негромадян» помітно більше серед старшого покоління. Переважна більшість молоді вважає за краще вчити естонську і обирає ті можливості, які дає естонським громадянам Європа.

Директор державного Фонду інтеграції Ірена Кяосаар, Нарва, Естонія, 14 листопада 2018 року   

Олександр Кохан / Громадське

Для того, щоб дати російськомовній молоді шанс на здобуття вищої освіти в кінці 90-х, в Нарві відкрили перший вищий навчальний заклад — коледж Тартуського університету.

«Раніше у російськомовних молодих людей не було можливості конкурувати з естонцями при вступі до ВНЗ в Таллінн і Тарту (через підвищені вимоги до рівня естонської — ред.), — каже директорка коледжу, Христина Каллас. — Якби не було коледжу, соціально-економічна маргіналізація була б ще глибшою».

Навчання тут відбувається здебільшого естонською, але вимоги до мови не такі високі, як у столиці. Коледж виконує не лише освітню функцію — він став центром культурного і суспільного життя Нарви і регіону в цілому. Тут проводять виставки, концерти, офіційні заходи, відкриті лекції та публічні дискусії. За словами одного зі співробітників вузу, Івана Полуніна, якщо ти суспільно активний житель Іда-Вірумаа, то обов'язково хоч раз прийдеш у Нарвський коледж.

Справи церковні

Іншим центром об'єднання жителів Іда-Вірумаа нещодавно стала лютеранська Олександрівська церква, найбільший собор Естонії. Будівля, частково зруйнована під час Другої Світової, відновлювалася силами маленької громади. За 20 років парафіянам вдалося відремонтувати купол і відбудувати дзвіницю. Але парафія не змогла повернути борг. Її оголосили банкрутом, усе майно виставили на продаж. Його викупив і повернув громаді естонський уряд з умовою, що крім служб там проводитимуться і публічні заходи.

Настоятель храму, пастор Володимир розповідає нам про відносини між представниками основних конфесій Іда-Вірумаа — православними, лютеранами і католиками:

«Ми різні, але ми разом». Метафора цих стосунків — довоєнне планування Нарви. Головні храми — православний Воскресенський собор і лютеранська Олександрівська церква — були з'єднані короткою вулицею. У місті Сілламяе, де у лютеранської громади немає свого приміщення, парафіяни з дозволу настоятеля раз на тиждень проводять служби в католицькому костелі. А під час Другої Світової війни, коли більшість церков зруйнували, і лютеранська, й інші громади відправляли служби в підвалі вцілілого православного храму. «Останні 500 років тут панує атмосфера релігійної терпимості», — каже пастор Володимир.

Настоятель храму, пастор Володимир, в Олександрівській церкві, Нарва, Естонія, 14 листопада 2018 року   

Олександр Кохан/Громадське

«Як називається головна вулиця Нарви?» — питає в нас пастор замість відповіді на питання, чи відчувають російськомовні естонці ущемлення своїх прав. І сам відповідає: «Вулиця Олександра Сергійовича Пушкіна. Ви заходите до будь-якої крамниці і говорите російською. Приходите до міської управи і говорите російською. І ніхто вас за це не засудить. Ніхто вас не обмежить».

Почути Нарву

Північно-східний регіон довгий час був культурно і медійно ізольований від Естонії. До Санкт-Петербурга звідси ближче, ніж до Талліна. Єдиним доступним жителям Нарви російськомовним телебаченням були російські канали. Їхній уплив відчувається і зараз.

Випадкові перехожі у спілкуванні з нами нерідко ретранслюють штампи російських пропагандистів: «Ми не спілкуємося з українцями. Ми не любимо вас! Жах, що у вас там коїться!» — реагує мешканка Нарви, дізнавшись, що ми журналісти українського телеканалу. А на питання, звідки вона бере інформацію про те, що відбувається в нашій країні, відповідає: «З телевізора. Росія, Останкіно».

Утім, Естонія не заборонила російські медіа, як це зробили в Латвії та Україні. Естонська влада намагається стимулювати виробництво власного медіапродукту, здатного конкурувати з російським.

«В естонському суспільстві існувала парадигма: нехай росіяни вивчать естонську мову, нехай дивляться естонські телеканали і буде всім добре, — розповідає журналіст російськомовного естонського «Radio 4» Юрій Ніколаєв. — Та росіяни чомусь естонську вчили погано і дивилися російські канали. Суперечка про те, чи потрібно Естонії російськомовне телебачення, тривала б і досі, якби не почалася війна в Україні. В 2015 році вирішили зробити для росіян окремий громадський телеканал — "ЕТВ +”».

Конкурувати з центральними російськими медіа йому важко, але канал має свою аудиторію. За словами Юрія Ніколаєва, журналістів «ЕТВ+» впізнають на вулицях, мешканці обговорюють з ними сюжети і пропонують теми. «Поява російськомовного телеканалу дала можливість російській громаді потрапляти в телеефір, — каже Ніколаєв. — Раніше цих людей, їхніх проблем та їхніх думок в ефірі не було. Тепер вони теж звучать і обговорюються. І це добре». За його словами, "ЕТВ +" дивляться і багато естонців: «Несподівано вийшла інтеграція в обидва боки».

Один з основних промислових центрів в повіті Іда-Вірумаа — місто Сілламяе на березі Фінської затоки. Тут розташований завод з переробки уранової руди, який пізніше був викуплений американською корпорацією Molycorp і перепрофільований для випуску рідкоземельних металів, 15 листопада 2018 року   

Олександр Кохан/Громадське

Культура об’єднує

Більшість наших співрозмовників погоджуються, що в 90-ті державна політика щодо російськомовної меншини була жорсткою, але виправданою, з огляду на зовнішні загрози. Часи змінилися, змінився і підхід.

Останніми роками уряд активно інвестує в інтеграційні і культурні проекти. Так, колишню текстильну фабрику Кренгольм перетворили на арт-резиденцію. На території оборонного заводу «Балтієць» відкривається міжнародний театральний центр. Сюди з Талліна переїжджає Академія внутрішніх справ. Нарва змінює імідж і стає популярною. Місто зголосилося боротися за титул «Культурної столиці Європи 2024».

Президентка Естонії Керсті Кальюлайд уже втретє на один тиждень переносить до Нарви столицю Естонії — створює тут виїзний офіс, проводить десятки зустрічей з керівниками установ та підприємств, відвідує вистави та концерти.

«Мова — не основа нашого мислення, — говорить Керсті Кальюлайд. — Саме це питання ображає наших російськомовних громадян. Вони мають ту ж свободу і ті ж цінності, як і ті, хто говорить про цю свободу і цінності естонською. Естонія поважає права кожного. Інтеграція не обмежується мовними навичками. Обов'язок держави — робити все можливе для того, щоб усі громадяни — незалежно від мови і етнічності — мали можливість розвиватися і бути успішними в нашому суспільстві. Естонія — мультинаціональна і багатомовна країна. Але офіційна мова у нас одна. І ми працюємо над тим, щоб всі мали можливість її використовувати».

Президентка Естонії Крістіна Кальюлайд (в центрі) на концерті в день відкриття лютеранської Олександрівської церкви після реконструкції, Нарва, Естонія, 14 листопада 2018 року   

Олександр Кохан/Громадське

Ми відвідуємо театральну резиденцію Vabalava незадовго до її офіційного відкриття. У приміщеннях ще триває ремонт. А трупа петербурзьких та таллінських артистів уже репетирує спектакль про естонських музикантів, які отримали популярність за радянських часів. Спілкуються англійською. Як і всі інші вистави в цьому театральному центрі, для глядачів спектакль буде синхронно перекладатися російською.

Адміністратор центру, Анжеліка Штикалов народилася в Росії, але все життя прожила в Нарві і вільно володіє естонською. «Люди, які не асоціювали себе з цією країною, виїхали ще в 90-ті. А люди, які вважають Естонію батьківщиною, залишилися і працюють на благо цієї країни, — розповідає Анжеліка. — У мене, як і у багатьох нарвітян, залишаються зв'язки з Росією. Та це вже не мій дім. Я прожила в Естонії все життя і налаштована розвивати це місце. І таких, як я, тут більшість».

На прикладі Нарви естонці хочуть довести, що російська мова не є ознакою політичної позиції. Тут часто її порівнюють з російським Івангородом, розташованим на протилежному березі річки Нарова. Порівняння – на користь Естонії, адже тут вищі зарплати і пенсії, безкоштовний для всіх громадський транспорт, мінімум бюрократії та й правоохоронна і судова системи працюють краще.

«Що може Росія пообіцяти естонським росіянам? — Ставить риторичне питання Христина Каллас. — Вони живуть добре, у них європейський стиль життя. Вони ж знають, що живуть краще, ніж в Івангороді. Вони ж бачать це щодня. Їхні діти вчаться в гімназіях в Талліні, збираються вступати до університету в Гельсінкі. Ну ось що може Росія їм запропонувати натомість? Нічого».

Естонський уряд робить усе можливе, щоб місцеві не думали про розхитування цього регіону зсередини. То чи доречно проводити паралелі між Іда-Вірумаа та Кримом чи Донбасом? Чи стане Нарва наступною? Президент Естонії на це питання відповідає: «Так. Нарва буде наступним великим успіхом Естонії».

Більше про:
# Естонія
# Росія
Пов`язані новини