«Міни ми називаємо картоплею»: Як фермери на Донбасі у «хлібне перемир’я» врожай збирають

Про так зване «хлібне перемир’я» на Донбасі домовилися ще 24 червня на переговорах у Мінську. Це зробили для того, щоб фермери без перешкод зібрали врожай. Спокійно мало бути до кінця серпня. Але у військових тут свої правила, кажуть у селі Кодема на Донеччині.

На фермерській базі «Династія», що поблизу окупованої Горлівки, перший тиждень збору врожаю. Ферма працює вже двадцять років. Зупиняли роботу лише у 2014-му. Тоді її господар Вадим Капля виїжджав з Кодеми до Києва — ховався від бойовиків Безлера (Ігор Безлер або «Бєс» — екс-комендант захопленої бойовиками Горлівки, який пішов «у відставку» у 2014 році), які ввірвалися на базу, викрали техніку, а потім здали на металобрухт або покинули в полях.

Лише за три роки з початку війни життя на «Династії» заворушилося. Фермери та агрономи навчилися пристосовуватися до сусідства військових та працювати в умовах постійної небезпеки. Громадське побувало на фермі.

На фермерській базі «Династія» перший тиждень збору врожаю Фото: Микола Дондюк/Громадське

ФЕРМА: «Тут прапор висів, а тут — стіна жовто-блакитна. Довелось зафарбувати»

У кабінеті Вадима Каплі — монітор з камерами спостереження, на екрані відкрита мапа:

«Ось це наші поля, а це — оборонні споруди військових. Окопи і траншеї просто на наших землях. Нині ми вже не перша лінія оборони, але ще рік тому розташовувалися фактично в «сірій зоні». Трохи далі — теж наші поля, але то вже «сепарська» територія, нам тепер туди зась».

До війни Капля мав 10 тисяч гектарів землі — це паї, надані в оренду на 49 років. Щоправда, тепер у розпорядженні фермера лише 4,5 тисячі га. Решта з 2014 відійшла бойовикам «ДНР», а вздовж полів пролягла лінія розмежування:

«Наші тоді були прямо в Горлівці, але після Мінських домовленостей територія залишилася непідконтрольною. З нею і поля, і техніка. Її напевне вже на металобрухт здали. Там все здають, навіть рейки. Отак збираються горлівські бабусі на базар, а їхати нема чим, бо як трамвай поїде, якщо рейки на метал уже давно здали».

Стратегічною рослиною, каже Вадим Капля, завжди були соняшники, але сіють і пшеницю, просо, сою та сорго.

— А на тих ваших полях, що на окупованій території залишилися, що саджають? — питаємо.

— Амброзію (сміється — ред.) і бур’ян. Ну що там можуть сіяти, трава отака росте. Згори видно, що там нічого немає. Мене туди на роботу кликали.

— З «ДНР»?

— Так, з їхньої адміністрації. Запрошували сіяти, орати, але щоб продукцію я там залишав, нічого не забирав. Ну ви ж розумієте, що це?

— І ви не погодилися?

— Та куди! Ну як я можу?

Наразі ферма та її поля вже не перша лінія оборони, але ще рік тому розташовувалися фактично в «сірій зоні» Фото: Микола Дондюк/Громадське

Фермер розповідає, що один з робітників приїздить до нього з Горлівки на сезонні роботи. Каже, у них усе гаразд, «республіка» процвітає. «А чого він тоді сюди їде? Бо роботи там немає».

А от четверо співробітників «Династії» поїхали працювати в «ДНР»:
«Один узагалі втік і трактор на полі покинув, так поспішав «батьківщину захищати». Іще такий був у нас — Гєша. На базі фундамент закладав, ми тоді скотину купили, а він її пас — я йому коня купив. А тепер спецпризначенець у «ДНР», головний у штурмбригаді в Горлівці».

Вадим Капля любить жартувати та розповідати про господарство. Започаткував його батько, а «Династією» ферму назвала мати Вадима на честь серіалу. Нині доглядають «Династію» разом з братом:

«Ми завжди тут були українськими. Ось бачите флагшток — там завжди прапор жовто-блакитний висів, і стіна отут жовто-блакитна була — навіть з літаків можна було побачити, з Горлівки теж видно було. Щоправда, довелося перефарбувати — це ж як червона ганчірка для бика. Невідомо, що з нами сталося б, якби не зафарбували».

Один фермерський працівник приїздить на роботу з окупованої бойовиками Горлівки, а четверо поїхали працювати в незаконну «ДНР» Фото: Микола Дондюк/Громадське

МІНИ: «Там картопелька, туди не їдь, а там іграшки, туди теж не можна»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обережно, міни! — спецпроект «Сіра зона»

На базі «Династії» десятки одиниць техніки — сучасні комбайни, сушарки для зерна, трактори. На вході розтрощений комбайн — така собі пам’ятна «прикраса». У 2015-му комбайн підірвався на міні під час збору врожаю. Водій вижив, але його контузило. З того часу, каже Вадим, за кермо комбайна не сідає, лише легковиків:

«Комбайн перш за все пам’ятка для тих, хто тут працює. Ми постійно розповідаємо, що не можна їхати, куди заманеться, у жодному разі не можна «за потребою» в кущі».

Фермер бідкається, що після підривів на мінах неможливо швидко прийти до тями та відновити робочий процес. Люди бояться, не виходять на роботу. Треба, щоб минув тиждень — два, але ж пшениця не чекатиме. Мотивує співробітників лише зарплатнею:

«Охолонемо трохи, дістаємо все, заводимо, скрипимо, боїмося, але їдемо».

На вході до ферми комбайн, який у 2015 році підірвався на міні під час збору врожаю — нагадування робітникам бути пильними Фото: Микола Дондюк/Громадське

За весь час військового конфлікту техніка «Династії» тричі підривалася на мінах, востаннє — у 2015-му. Господар консультувався з саперами, які оглянули місцевість, але розміновувати не квапляться. По-перше, через близькість позицій бойовиків, має зберігатися «безпечна» дистанція 15 кілометрів, по-друге, замінованих територій чимало, але жодних маркувань чи мап мінування не існує:

«Міни в нас називаються картоплею або іграшками. Там картопелька, туди не їдь, а там іграшки, туди теж не можна. Їх закладали просто на полях такі машини, які картоплю саджають. Їх там тисячі».

Міни лежать і прямо за парканом «Династії». Через дорогу від бази — соняшникове поле, а у полі — три ряди бетонних стовпів, під якими зариті протитанкові міни. Колючого дроту майже не видно, усе заросло травою. Місцеві знають, що ходити сюди категорично заборонено:

«Щороку ми намагаємося трохи ближче просунутися. Ну який тут танк приїде? Тим більше, що сусіднє поле вільне. А це ж чийсь пай, і я за нього гроші плачу, хоч посадити нічого не можу», — Вадим Капля проводить нам екскурсію околицями замінованого соняшникового поля.

Військові пускають не всюди, попри те, що земля — власність фермерів. Адже на полях є військові укріплення, а бойові позиції показувати не можна:

«Домовляємося, ніби все вирішили. Їдемо дивитися, щось засіяли. А потім бац — ротація, і знову все спочатку, знову нікуди не пускають», — розповідає Вадим.

На базі «Династії» десятки одиниць техніки — сучасні комбайни, сушарки для зерна, трактори Фото: Микола Дондюк/Громадське

ОБСТРІЛИ: «Усім байдуже до цього хліба, його всі їдять, але всім байдуже»

Пшеницю збирають з сьомої ранку і «поки військові дозволять». Сутеніє — починають стріляти, попри «хлібне перемир’я».

— А хіба не домовлялися з військовими, щоб не стріляли, поки ви врожай збираєте?
— Про це не вийде домовитися. «У вас своя система, у нас — своя». Отак вони на це відповідають. Поступаються, звісно, але інколи домовитися неможливо. Усім байдуже до цього хліба, його всі їдять, але всім байдуже», — зітхає головний агроном «Династії» Віктор.

Звідси, розповідає, до окупованої Горлівки всього 15 кілометрів, з пагорба, на якому стоїмо, видно труби горлівських заводів і терикон: «Ото вже «ДНР», а трохи ближче сюди — наші, от і перестрілюються потроху».

Обстріли спричиняють на полях пожежі, а це додаткові збитки.
За даними Державної служби з надзвичайних ситуацій нині на Донбасі залишаються замінованими 7 тисяч квадратних кілометрів полів. З початку бойових дій розмінували вже 20 тисяч гектарів, але це в тилу, а не поблизу лінії розмежування, де все ще треба «тримати дистанцію».

До окупованої бойовиками Горлівки від фермерських полів усього 15 кілометрів, з пагорба видно труби міських заводів Фото: Микола Дондюк/Громадське

Попри це фермер Капля не скаржиться. Каже, до всього можна пристосуватися і звикнути. Єдине, чого хотів би від держави — зменшення податку на землю, особливо, якщо на ній нічого не можна вирощувати через присутність військових:

«Головне — це оця наша «картопля». Нещодавно поїхали на поле подивитися. Постояли, тільки зібралися їхати, — як шарахнуло! Упали, сіли, бігли, знову впали. Отак і бігаємо, як зайці стріляні».

Рік війни — це десять років саперних робіт на післявоєнних територіях, як звітують дослідники Женевського центру розмінування. Але за умови, що всі заміновані території марковані та нанесені на мапи. Чого наразі немає. Тим часом за останній рік за даними ОБСЄ на мінах та нерозірваних снарядах підірвались 58 цивільних осіб, 16 людей загинуло.

Господар фермерської бази «Династія» Вадим Капля не скаржиться і вважає, що до всього можна пристосуватися і звикнути, навіть в умовах війни Фото: Микола Дондюк/Громадське

Підписуйтесь на наш канал в Telegram