На березі колишнього Карпатського моря — 
перед теперішнім морем Карпат — за вапняковими схилами Вовчинецьких гір, 
вкритих рослинами, яких немає ніде більше в цих широтах…
 випинається в ямі порт Франківськ.
Тарас Прохасько

У червні Івано-Франківськ перетворився на мистецьке місце сили — там об’єдналися два фестивалі: Porto Franko та Gogol Fest. Події відбувалися в сімнадцяти локаціях, об’єднали митців семи різних напрямків і з дев’яти країн.

У місті відкривали нові та покинуті простори, поєднували експерименти та класику, творили нові історії, що долучаться до міфів Карпатського моря та спогадів про Австро-Угорщину. Ми вирушили до мистецького порту Франківськ і ось якою була ця подорож.

Підняти вітрила

Фестиваль відкрився «Одою до радості». На Площі Ринок розмістився Національний президентський оркестр, трохи вище — на балконі міської Ратуші — хор «Галицькі передзвони», а з верхівки будівлі про початок фестивалю сповіщали сурмачі. І поки центр міста наповнювала музика, куратори й волонтери в масках Івана Франка та Миколи Гоголя кликали глядачів до танцю. 

Куди зникло море?

LITORALIS, фото: Денис Овчар

У колишній друкарні діяла виставка LITORALIS. Її назва позначає частину морського дна, що стає сухою під час відпливу. Тема моря в художніх роботах проявлялася по-різному: була й інсталяція з кольоровими кораблями, і фотопроект про втрачене кримське узбережжя, і сліди-водорості Карпатського моря, які художниця знайшла у візерунках на стінах під’їздів. 

Занурення
Серед цілей фестивалю була культурна децентралізація. Проявилася вона в тому, що мистецтво вийшло за межі звичних просторів: театрів, кінозалів, філармоній. Тож під час Porto Franko Gogol Fest можна було потрапити на аудіовізуальне шоу в будівлі церкви, фотовиставку на ринку чи театральну п’єсу на подвір’ї Палацу Потоцьких. 

Артем Шестовський, фото: Ігор Полатайко

Одним із найглибших занурень у незвичний простір став виступ соліста президентського оркестру Артема Шестовського у франківській маршрутці. На звук його бас-кларнета були різні відгуки: від «Люди тут спокійно їдуть, а він виграє якусь дурістіку» до «Розважаєте пасажирів? Молодці». 

Театральна палуба

Три сестри, фото: Юрій Паливода
У театральній програмі також вистачало експериментів: з просторами, залученістю публіки та свіжим поглядом на класику. Свої вистави за час фестивалю показали театр Магдебург, грузинський драматичний театр імені Коте Марджанішвілі, київський «ДАХ», місцевий театр імені Івана Франка та інші.

 Корнелія Кромбхольц, продюсерка театру Магдебург

Тут на фестивалі я побачила дві кардинально різні постановки: виставу «ДАХу» «Собача будка» і «Три сестри» Івано-Франківського драмтеатру. Я думаю, що ми в Магдебурзі не робили б «Три сестри» так, як зробили тут. Для мене дуже несподівано сприймати цю історію й персонажів так серйозно. Але для мене це було дуже цікаво і вражало. Дівчата плакали на сцені. Я спостерігала за аудиторією і глядачі теж плакали. І це абсолютно інший спосіб, аніж робимо ми в Німеччині. Для нас це дуже цінний досвід.  А з іншого боку, те, що робить Влад Троїцький — більш провокативно. І люди почуваються спровокованими і тут, і в Німеччині

Опера на причалі

Оперна співачка Лєна Бєлкіна після навчання у Києві встигла побути солісткою оперних театрів у Лейпцигу та Відні, зіграти «Попелюшку» за твором Россіні, але вперше погодилася на такий експеримент: виконувати арії просто на вокзалі. 

За кілька днів до концерту виконавиця приїхала до Івано-Франківська для репетицій з місцевим камерним оркестром Harmonia Nobile. Їхній спільний виступ зібрав під склепіннями вокзалу маленьку модель міста — туди прийшли всі: сім’ї з малими дітьми, старші поважні пані, підлітки, що знімали все на смартфони, прибиральниці вокзалу, організатори фестивалю, безпритульні, поціновувачі опери й ті, хто просто прийшли подивитися на дивину. І хоча було трохи жарко, глядачі не сиділи на оббитих оксамитом кріслах і не мали театральних біноклів, опера на вокзалі звучала піднесено.

Ніч у порту

Нічний концерт, фото: Юрій Паливода

Незвично використовували знайомий простір і в нічній акції «Відчуття присутності». У холі міського драмтеатру розклали матраци, лампи підсвічували тільки виконавців та гуцульські рельєфи на стінах, а відвідувачів на подію пускали лише в піжамах. Ніч розпочав ансамбль Sed Contra, а далі вступив Тарас Прохасько і колектив Palimpsest з «Казкою на ніч». Музика й голос розмивали межу між реальністю та сном і несли на своїх хвилях до порту Франківськ, міста міфів і семи мистецтв.

Поділитись: